Віросповідні і культові особливості православ’я. Вплив православ’я на розвиток загальнолюдської та

Національної культури

До феномену православ’я доцільно підійти таким чином, щоб максимально торкнутися всіх його аспектів.

По-перше, православ’я виявляє себе у джерелах свого віров-чення. Мова йде про Святе Письмо та Священний Переказ. Обидва джерела віри та благодаті розглядаються в єдності та взаємодопов-нюють один одного. Існує богословська думка про те, що Священний Переказ має нормативний характер за рахунок того, що в ньому роз-криваються істини віри, проголошені у Святому Письмі. До складу Переказу входять: «апостольскі настанови», визначення віри та рі-шення перших сімох Вселенських Соборів і декількох помісних со-борів, стародавні тексти богослужінь, праці святих отців, молитовні канони, монастирські устави, акти, в яких проголошено канонізацію святих. Все це формує певну традицію, де акумулювався духовний досвід Церкви, досвід, конститутивний щодо віросповідної практики сьогодення.

По-друге, православ’я репрезентує себе через догматику. У цій площині воно визнає непорушним Нікео-Константинопольський символ віри (див. тему «Загальна характеристика християнства»), прийнятий на двох перших Вселеньских Соборах (тоді ще єдиної

— 379 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Церкви). Ця догматична основа православної віри всіляко захищала-ся від єретичних уявленнь, які супроводжували життя Церкви про-тягом формування «символу». Він залишається таким і зараз, бо у православній богословській думці існує уявлення про неможливість догматичного розвитку, на відміну від римо-католицтва чи течій у протестантизмі. Інакше кажучі, отці перших семи Соборів дали по-вне (раціональне) визначення догматам, гарантуючи їх подальше розповсюдження та популярізацію. Наприклад, іконічно-художнім виразом догмату про Святу Трійцю (триєдність Бога) є відома ікона Андрія Рубльова.

По-третє, православ’я слід визначити як культову систему. Куль-това практика дає найвиразливіші форми (інтерпретації) положень самого віровчення. Культові дійства зосереджені на богослужінні як колективному спілкуванні церковної громади з Богом. Останнє має три кола: добове, тижневе та річне. Кожний із них включає до свого складу принципові для цієї віри події: як зі Священної історії Старого Завіту, так і з Нового Завіту. Наприклад, тижневі богослужіння при-свячені: у понеділок — «силам небесним»; у вівторок — пророкам Старого Завіту, і насамперед, Іоану Хрестителю; у середу та п’ятницю Церква пригадує факт зради Іудою Іскаріотом — Ісуса Христа, Його великі страждання і хрестну смерть; у четвер — прославляє апосто-лів, алє особливу пошану надсилає святителю Миколаю Чудотворцю

з Мір Лікийських; у суботу шануються всі святі. На сам кінець, і це свято є основою всіх богослужбових кіл, наступає неділя, — день Воскресіння Ісуса. До цієї події логічно збігаються всі інші, бо вона репрезентує найвищій сенс православного християнства як такого. Далі, розглядаючи культову систему у православ’ї, необхідно зверну-ти увагу на структуру та хід богослужбової практики, яка складається

з молитов (у яких Церква просить помилування чи шанує Бога), ду-ховних співів, поклонів, хрестних знамень і таїнств.

Таїнства становлять найважливішу ланку у культовій практиці православ’я. Звісно, таїнство тлумачиться як священна дія, котра дає віруючому (від Бога через Його благодать) духовні дари. Принаймі, цє містичне дійство відбувається таким чином, що всі мають змогу бачи-ти його форму. Зміст же всіх сімох таїнств, що встановила православ-на Церква, треба пояснювати, розглядаючи їх окремо та послідовно.

Так, таїнство хрещення є першим кроком людини до християнсь-кого життя (життя вічного, з Господом Ісусом Христом). Вважається,

— 380 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

що будь-яка людина несе на собі тягар гріха прабатьків (Адама та Єви), тому водне хрещення (во ім’я Отця і Сина і Святого Духа) залишає їх позаду, спрямовуючи душу до богосинівства, тобто пов-ноцінного церковного життя. Наступне таїнство — це миропома-зання. Воно є ритуалом, у межах якого священиком здійснюєтьсяпомазання людини миром (освячена особливим засобом олія). При цьому віруючий отримує від Бога благодатну силу, що знадобиться йому у земному житті. Найбільш важливим таїнством у православ-ному культі вважається таїнство Євхаристії або причастя. Всі чле-ни церковної громади зацікавлені в особливому ставленні до Бога. Це ставлення виражається як у спроможності принести Богу свої грі-хи (визнання особистих гріхів, глибоке каяття в них та відпущення їх Богом через священнослужителя становить зміст таїнства сповіді, яке здійснюється перед таїнстівом причастя), так і у спроможності з чистою душею прийняти Тіло та Кров Ісуса Христа, — в знак єд-нання з Ним. Таке містичнє єднання визнається реальним єднан-ням душі людини з Богом, дійсною підготовкою її як цілісності, — до особистого воскресіння. У практиці православної Церкви існує також таїнство маслосвяття (соборування). Це таїнство змістовно пов’язане з тим, що будь-яка людина (при тому, що вона — хвора) може тілесно та духовно одужати. Прагнення людей до зцілення за-довольняється і цим таїнством. Церква здійснює його декілька разів: протягом постів, коли людина хворіє чи помирає. Природньо, що всі ці дії повинні виконувати не звичайні люди, а лише ті, хто досяг пев-ного ступеню духовної зрілості, хто може виконувати функції слу-жителя культу та бути пастирем. У такому разі православна Церква здійснює таїнство священства. Чоловік, що потрапляє на служіння проходить особливий ритуал, в якому діючий Єпископ (архієпископ, митрополит) символічно залучає його до апостольского служіння. Ця людина, по молитвах Церкви, отримує благодать від Бога на свя-щенницьку діяльність. Окреме таїнство, що встановлено у Церкві, — це таїнство шлюбу. Оскільки християнство дає людині вибір шляху спасіння (чи то чернецтво, чи то шлюбне життя), Церква повинна освятити відносини між чоловіком та жінкою, якщо вони розділяють почуття одне одного, готові виховувати дітей у дусі християнсько-го морального ідеалу, допомагати один одному на шляху до Царства Божого. Недарма сім’я у православній традиції тлумачиться як «мала Церква», тобто містичне поєднання людей у одного «тіла».

— 381 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Усі ці священні дії здійснюються у храмі (домівці Божої). У православ’ї існує специфічний канон будівлі цих культових споруд. Загальнохристиянске уявлення про храм таке, що він символізує ко-рабель, на якому пливтимуть віруючі крізь бурхливе життєве море (море гріхів). Кормчий цього корабля — сам Ісус Христос. Тому, з давніх пір християни будували храми у вигляді скінії, хрестообразні та у вигляді кола, яке символізує вічність. У Київській, Московській Русі, потім в імператорський період, склався своєрідний стиль у хра-мобудуванні. Якщо спочатку ктітори будували храми під впливом візантійських зразків, то потім почався пошук самостійних рішень. У цьому сенсі, ні з чим не сплутаєш будівлі Софії Київської, храм Покрова на Нерлі, ансамбль храмів Московського кремля та Києво-Печерської лаври, храм Христа-Спасителя (відновлений).

Внутрішнє вбрання православного храму малює в душі віру-ючого сожети священної історії: від події створення Богом світу та перших людей — до Страшного Суду всього людства. Так, у фресках, іконах, хоругвях зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, ка-нонізовані Церквою святі. Окрім того, у православному храмі знахо-дяться: зображення розіп’яття Спасителя (хрест), священні реліквії, мощі святих. Увесь простір цієї культової споруди розбито на три частини: 1) вівтар, де знаходиться престол з жертовником; 2) серед-ня частина, де збирається паства для молитов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті особи, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), ті, хто проходив каяття, та відлучені від причас-тя. Вівтар, як найважливішу частину храму, відділяє від інших його частин, так званий іконостас. Він містить у собі ікони храму (на честь Бога, матері Божої чи святих, — кому він присвячений), ікони два-надцятьох великих свят, зображення Таємної вечері тощо. Перед іко-нами запалюють лампади та свічки. Найголовніше — перед іконами здійснюють молитви (храмові та вдома). Іконошанування становить один з найважливіших елементів культу, остаточно встановлений на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декіль-ка важливих рис. По-перше, цє його орієнтація. Храм будується ві-втарною частиною на Схід, прицьому вісь храму чітко визначається щодо сходу сонця у день, на честь якого святого він будується. Далі — його куполи (які прикрашаються хрестами). Вони символізують (якщо купол один) голову Церкви — Ісуса Христа, (якщо п’ять) — Христа та чотирьох апостолів-євангелістів, (з дванадцятьма «голова-

— 382 —

МОДУЛЬ V. ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННІ

ми») — собор всіх апостолів тощо. До будівлі храму надходить також дзвінниця. Розташовані тут дзвони «оголошують» навкруги про по-чаток богослужіннь, про найважливіщі місця у самому богослужінні (напр. час, коли читають Евангеліє), про піст чи свята, що приходять. На всякий випадок у православній Церкві існує свій дзвін.

Суттєву рису в житті православної людини складає піст. Тради-ційно у церковному році мають місце чотири пости. Перший — це різдвяний; другий — «великий» (який триває сорок шість днів на згадку про те, що сам Ісус тримав піст сорок днів у пустелі та Його останні страждальницкі дні на землі); третій — на честь верховних апостолів Петра та Павла, на сам кінець року — піст на честь Матері Божої, т.з. «успенський». Усі пости повинні підготувати віруючого до найважливіших свят, перш за все — до Воскресіння Ісуса Христа. Тому, піст, «великий піст» зокрема, є часом внутрішнього відновлен-ня людини, позбавлення нею гріховного єства та народження ново-го. На тлі традиційних уявлень про праведне життя, що склалися у православ’ї (нагадаємо, воно зафіксоване як у Святому Письмі, так і у Священному переказі), піст передбачає не тільки утримання від вживання їжи, але й особливі молитовні канони, знайомство з творін-нями отців та вчителів Церкви, думки про вічне життя, поклони, дії, що спрямовані на поширення добра у світі. Окрім цього, впродовж всього церковного року (за винятком декількох тижнів — різдвяних святок, м’ясного та сирного та «світлого»), віруючи повинні дотри-муватися посту у середу і п’ятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

При знайомстві з православ’ям неможливо залишитися осторонь від такого важливого факта в його існуванні як чернецтво. Свій спе-цифічний вигляд воно отримало ще у стародавні часи, з прикладу, яким збагатили досвід християнського життя св. Антоній Великий та св. Пахомій Великий (кінець III — початок IV ст. по Р.Х.). Якщо перший сформував шлях чернецького життя анахоретського типу (усамітнене життя), то другий створив шлях спільножитного (кіно-війного) чернецького життя. У православ’ї довгий час існували оби-два напрямки, алє в останні століття аскетичний досвід отримується здебільше у монастирі, під керівництівом духовно свідомих ченців. Ченці як прихильники життя, зорієнтованного на ідеал — Ісуса Христа, зрікаються від світу (власності, імені та шлюбу) та впро-ваджують аскетичні зусилля щодо реалізації бажаного ідеалу. Слід

— 383 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

відмітити, що у деяких православних Церквах культувується т.з. ста-рецтво як інститут, за допомогою якого вдосконалюється духовне життя ченців та мирян. Відомо, що великий вплив на життя російсько-го та українського народів здійснювали старці Оптіної і Глинської пустель, Київо-Печерської і Троїце-Сергієвої лавр, Св’ятогірського та багатьох інших духовних центрів.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Як ви розумієте термін «Православ’я»?

2. Які головні риси притаманні православній вірі?

3. Де поширене православ’я?

4. Як організаційно створено православну Церкву?

5. Чи існує у православ’ї голова Церкви на кшалт Папи Римського?

6. В чому зміст православного «символа віри»?

7. Які структурні елементи входять до культу Православної Церкви?

8. Що таке православний храм?

9. Що Вам відомо про православні свята?

10. Чи має православне чернецтво якісь відмінності?

11. В чьому полягає сенс соціального вчення Православної Церкви?

12. Дайте загальну характеристику православної віри.