В) філософські основи науки

Не можна ототожнювати філософські основи науки із загальним ма­сивом філософського знання, з якого наука використовує лише деякі ідеї та принципи. Формування і трансформація філософських основ науки здійс­нюється шляхом вибірки й наступної адаптації ідей, які розроблені у філо­софському аналізі, до потреб визначеної сфери наукового пізнання, що веде до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення. Весь цей ком­плекс досліджень здійснюється сумісно філософами та вченими-спеціалістами в певній науці. Цей особистий шар дослідницької діяльності називають філософією і методологією науки. Особливу роль у формуванні і розвитку філософських основ науки в історії природознавства відіграли ви­датні вчені, які поєднували у своїй діяльності конкретно-наукові й філософ­ські дослідження (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Ейнштейн, Бор та інші).

У філософських основах науки можна виділити дві підсистеми: по-перше, онтологічну, мережа категорій якої служить матрицею усвідомлення об'єкта (категорії, „річ", „властивість", „причинність", „необхідність", „ви­падковість", „простір", „час" і т. ін.); по-друге, епістемологічну, яку виражають категоріальні схеми пізнавальної діяльності (категорії „істини", „ме­тоду", „знання", „теорії^-", „факту" і т. ін.). Розвиток науки, перехід її до ви­вчення нових тинів об'єктів веде до змін в обох підсистемах. Таким чином, філософські основи є необхідною передумовою функціонування і розвитку науки.

Тема № 5. Основні форми наукового знання

План

1. Факт.

2. Наукові поняття.

3. Наукова проблема.

4. Наукова ідея і науковий закон.

5. Гіпотеза.

6. Теорія.

Результатом наукового пізнання є знання, до форм якого належать факти, поняття, наукові проблеми, наукові ідеї, гіпотези, закони і теорії.

Факт

Дані спостереження утворюють первинну інформацію, яку ми одер­жуємо безпосередньо в процесі спостереження за об'єктом. Ця інформація надана в особистій формі - безпосередньо чуттєвих даних суб'єкта спосте­реження, які фіксуються у формі протоколів спостереження. В них завжди є вказівка на те, хто здійснював спостереження, за допомогою яких приладів. Але об'єктивна інформація протоколів спостереження може бути викривле­на випадковими зовнішніми діями, помилками, котрі дають прилади тощо. Тому дані спостереження ще не є вірогідними знаннями і на них не може опиратися теорія.

Потрібно відмітити, що базисом теорії виступають не протоколи спо­стереження, а емпіричні факти. Факти - це завжди вірогідна, об'єктивна інформація, яка отримана завдяки перевірці, раціональній обробці й інтер­претації з точки зору теорії. Це такий опис явищ та зв'язків між ними, де зняті суб'єктивні нашарування. Тому перехід від протоколів спостереження до емпіричного факту - достатньо складна процедура. Факт завжди являє собою єдність емпіричного і теоретичного в пізнанні. У процесі розвитку науки зміст факту постійно змінюється, оскільки дані спостереження набу­вають тлумачення з точки зору нової теорії.

У науковому пізнанні сукупність фактів утворює емпіричну базу для висунення гіпотез і утворення теорії. Завданням наукової теорії є опис фак­тів, їх пояснення, а також передбачення раніше невідомих фактів. Факти ві­діграють велику роль під час перевірки, підтвердження та спростування теорій: відповідність фактам - одна із суттєвих вимог, які висувають до нової теорії. Розбіжність теорії з фактами розглядається як найважливіший недо­лік теоретичної системи знання. Якщо теорія суперечить одному або декіль­ком окремим фактам, то немає підстав вважати, що подібна суперечність може бути усунена в процесі розвитку теорії або вдосконалення експериме­нтальної техніки. Тільки коли всі спроби усунення суперечності між теорі­єю й фактами виявляться безуспішними, приходять до висновку про хиб­ність теорії і відмовляються від неї.

Наукові поняття

Відображення дійсності за допомогою мислення необхідно пов'язане з використанням понять. У поняттях відображуються властивості та відно­шення об'єктів дійсності.

Слід мати на увазі: наукове пізнання характеризується тим, що кожна наукова теорія має свою специфічну наукову термінологію. Від того, як бу­дуть уведені в теорію наукові поняття (або наукові терміни), суттєво зале­жатиме структура, обгрунтування істинності та науково-практичне значення теорії.

Сутність наукових понять. Науковий термін є словесним оформлен­ням поняття, яке є змістом даного терміна. Термін іноді може мати декілька значень, тобто може виражати декілька понять.

Поняття з гносеологічної точки зору відображає ознаку об'єкта. Нау­ки фактично мають справу з абстрактними об'єктами, котрі являють собою об'єкти дійсності тільки з боку тих якостей, які суттєві для даної науки, від­вертаючи увагу від усіх інших їх якостей як несуттєвих. Звідси об'єкти нау­ки значною мірою являють собою абстрактні об'єкти, що і фіксується нау­ковими поняттями. В даному випадку наукове поняття є абстракцією, тому що виділяє у відображуваному об'єкті специфічні й суттєві (для даної нау­ки) ознаки, відсторонюючись від усіх інших. Тому поняття дуже часто звуть абстракціями. Наукові терміни повинні мати достатньо точні визначення.

Таким чином, наукові терміни своїм змістом мають сенс (наукові по­няття) і значення (відповідні цим поняттям абстрактні, впорядковані, одно­бічно відображені об'єкти).

Кожну теорію можна уявити як систему понять (термінів), у якій одні поняття є вихідними, а інші похідні. Вихідне (в даній теорії) поняття (тер­мін) є поняттям, яке не визначається через поняття цієї теорії. Похідне (в даній теорії) поняття - це поняття, логічно визначене через інші поняття цієї теорії.

Власні і допоміжні поняття можуть визначитись або остенсивно (не­логічно), або вербально (за допомогою логіки). Остенсивне визначення є роз'ясненням змісту або значення терміна завдяки вказівці визначених ним об'єктів. Вербальне (логічне) визначення - роз'яснення змісту терміна через інші терміни, зміст яких вважається відомим. Похідні абстракції завжди ви­значаються тільки вербально, через вихідні власні абстракції, а вихідні абс­тракції можуть визначатись й остенсивно, й логічно, але тільки не за допо­могою власних для даної теорії абстракцій.

Методологічні умови слушного введення наукових абстракцій. Слуш­не введення абстракцій є необхідною умовою наукового мислення. Немож­ливо строго мислити, коли не вміють правильно вводити абстракції. Тому вивчення методики правильного введення абстракцій є першим і головним завданням методології науки, яка вивчає процес наукового мислення.

Найважливішим при введенні понять є дотримання умов доцільності й необхідності, які виражають необхідність використання запровадженого поняття для розв'язання суттєвих проблем науки. Ефективне визначення те­рміна (поняття) є визначенням, яке дає метод достатньо чіткого розпізнання позначених цим термінів об'єктів.

Виділяють явні і контекстуальні визначення понять. Явне визначення поняття є визначенням, яке дається за допомогою вказівки на специфічні ознаки відображуваного цим поняттям об'єкта. Надто поширеним типом явних визначень є визначення через родові та видові відмінності. Контекс­туальне визначення поняття - це визначення поняття через специфічні озна­ки відображуваного цим поняттям об'єкта, які неявно задаються сукупністю істинних тверджень контексту цього поняття.

Наукова проблема

Наукова проблема означає труднощі, подолання яких можливе тільки за допомогою дослідження. У вузькому значенні поняття „наукова пробле­ма" - це форма мислення, яка характеризує брак існуючих засобів досяг­нення мети наукового пізнання.

Наукове дослідження має справу не з окремими ізольованими, а із си­стемними проблемами, які торкаються різноманітних галузей дійсності. Ви­бір проблем у науці, як правило, збігається з вибором напряму дослідження. Пошук, формування і розв'язання проблем - головна риса наукової діяльно­сті. Проблеми відрізняють одну науку від іншої, задають характер наукової діяльності як наукової або псевдонаукової.

Виникнення проблеми зумовлено попереднім знанням і пануючими ціннісними установками вчених. Необхідною умовою формулювання про­блеми є наявність емпіричного матеріалу, теорії і методів дослідження.

Для правильної постановки проблеми необхідні такі умови:

- наявність вихідного наукового знання;

- формально правильна її побудова;

- коректність проблеми, тобто її передумови не повинні бути неправильними;

- достатня обмеженість, а не її глобальна неозорість;

- вказівки на умови рішення.

Не всі наукові проблеми розв'язуються; деякі з них розв'язуються впродовж тривалого часу.