Предмет, методи та функції філософії

О.Задубрівська, Я.Козьмук

ФІЛОСОФІЯ

ЧЕРНІВЦІ

“РУТА”

ББК – 87.0я7

З – 158

УДК – 1 (07)

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Задубрівська О.М., Козьмук Я.Р.

З-158 Філософія.Конспект лекцій таметодичні

рекомендації для студентів юридичного

факультету. – Чернівці: Рута, 2008. – 96 с.

У навчальному посібнику нормативний курс філософії висвітлюється крізь призму проблеми людини в її сучасних екзистенційно-психологічних аспектах.

Рекомендується студентам юридичного та інших гуманітарних факультетів університету.

ББК – 87.0я7

© Задубрівська О.М., Козьмук Я.Р., 2008

© “Рута”, 2008

ВСТУП

Курс філософії розроблено для студентів другого курсу юридичного факультету з урахуванням наступності освоєння студентами фундаментальних і фахових дисциплін, передбачених робочими навчальними планами для студентів юридичного факультету.

Мета курсу – окреслення головних антропологічних проблем філософії та формування свідомості студентів на засадах сучасних гуманістичних ідеалів, ліберально-демократичних цінностей, національно-патріотичних і громадянських пріоритетів. Визначальне у цьому навчально-виховному процесі – осмислення студентами специфіки сучасної західної соціокультурної парадигми та сучасної філософії, яка би для них, майбутніх спеціалістів, розкривала максимальні теоретичні та практичні перспективи їх фахової самореалізації у процесі європейської самоідентифікації України.

Завдання курсу полягають в оволодінні студентами класичними та сучасними методами науково-філософського пізнання – дедукцією, індукцією, діалектикою, феноменологією, психоаналізом, герменевтикою тощо; осмисленні історичного розвитку суспільства та визначальних тенденцій його сучасного поступу; оволодінні методикою наукового аналізу в контексті філософсько-світоглядного, ціннісно-смислового визначення; самоутвердженні себе кожним студентом як особистості та фахівця на засадах пріоритету прав людини в сучасному громадянському суспільстві; застосуванні форм і способів філософського дискурсу для обґрунтування власного світогляду (переконання).

У методичному плані цей курс філософії складається з лекційних, семінарських занять і самостійної роботи студентів, основна увага в яких зосереджується на освоєнні студентами текстів першоджерел провідних філософів сучасності, а також критичної літератури з історії філософії та сучасної філософії, що забезпечить не тільки засвоєння фактичного матеріалу студентами, але й ефективно сприятиме формуванню культури філософування.

ЛЮДИНОМІРНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІЗНАННЯ

1. Предмет, методи та функції філософії.

2. Парадигми філософування.

Література

1. Гусєв В.І. Вступ до метафізики. – К., 2004.

2. Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004.

3. Конев В.А. Философия культуры и парадигмы философского мышления //Философские науки. – 1991. – № 6

4. Мамардашвілі М. Про філософію (конспект лекцій) //Вісник НАН України. – 2000. – № 2.

5. Методичні рекомендації до вивчення курсу філософії (для студентів юридичного факультету) /Укладачі Починок Б.В., Козьмук Я.Р. – Чернівці, 1996.

6. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. – К., 1996

7. Попович М.В. Що таке філософія? //Філософська думка. – 2006. – № 1.

8. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

9. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики //Вопросы философии. – 1989. – №9.

Предмет, методи та функції філософії

Починаючи вивчення філософії, насамперед потрібно звернути увагу на специфіку філософського знання. Філософія – навчальна дисципліна, вона має точки перетину з наукою, але при цьому не є наукою. На відміну від наукового знання, філософія передбачає суб’єктивність. Суб’єктивація філософського світосприйняття – істотний фактор доповнення ціннісними й смисловими характеристиками так званої об’єктивної істини. Через філософування кожна людина шукає своємісце у світі, своє призначення, тобто самовизначається як духовна істота. Окрім науки, філософія тісно пов’язана з мистецтвом і релігією. Головний предмет дослідження філософії – “людина-світ”. До проблем філософії належать питання: що таке світ? що таке людина? яке призначення людини в цьому світі? що таке абсолют? як людина може досягти істини? Тобто – це так звані світоглядні питання. Вони можуть розв’язуватися і на рівні буденного, міфологічного, релігійного мислення (світогляду). Проте у філософії ці питання знаходять своє теоретичне розв’язання. А тому філософія – це світогляд на теоретичному рівні.

Філософії передують принаймні ще два історичних типи світогляду: міфологічний та релігійний. Для першого з них характерна суб’єкт-об’єктна тотожність свідомості, єдність людини зі світом, людина не виокремлює себе ні з природного світу, ні від суспільства. Для релігійного світогляду властиве вже розчленування свідомості на усвідомлення реального і потойбічного, благочестивого та гріховного та ін. Філософський світогляд “запозичає” від міфології цілісність світосприйняття, а від релігії – амбівалентність свідомості, яка трансформується у філософську рефлексію.

Функції філософії: гносеологічна (пізнавальна), методологічна, культуротворча, людинотворча, критична. Методи філософії: загальнонаукові (абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція), спеціальні (діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика, психоаналіз). Філософія містить у собі такі розділи: онтологія, гносеологія (епістемологія), аксіологія, філософська антропологія. Існують також спеціальні філософські дослідження: філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософія науки, філософія бізнесу і т.ін.

Філософування завжди передбачає критичне, вільне від упереджень, догматів мислення.Філософія не допускає самозаспокоєності. Філософія – завжди проблема для самої себе. Питання, що означає бути філософом і як філософувати хвилює кожного філософа, і відповіді тут найрізноманітніші.

Парадигми філософування

Оскільки за своєю природою філософія – це завжди лише діалогічний пошук відповідей на вічні запитання, то не можна очікувати остаточних загальновизнаних відповідей на фундаментальні філософські питання. Кожен дискурс у цілому оригінальний і неповторний, але водночас він вміщений у систему взаємодій, взаємовпливів та конкуренцій між філософськими ідеями та концепціями, і тому тут можна виділити кілька великих однотипних систем. В.А.Конєв, працюючи в галузі філософії культури, запропонував виділити такі чотири провідні парадигми філософського мислення: “on he on”, “cogito”, “existenz”, “affirmo”.

Перша парадигма філософського мислення – це парадигма “on he on” –“буття як буття”. Очевидно, що вона найдавніша і бере свої витоки з тези Парменіда: “Лише буття є, небуття немає”. Вона домінує в античній (Платон, Аристотель) і середньовічній філософії (Томас Аквінський), співіснує з парадигмою “cogito” у Новий час (Спіноза, Ляйбніц, Гегель, Енгельс), у ХХ столітті в межах цієї парадигми працює Н.Гартман. Парадигма “on he on” орієнтує філософа на пізнання світу поза людиною, причому передбачається, що цей світ не лише об’єктивний, але й абсолютний, і саме з цим світом людина повинна узгоджувати свої теорії та свої цілі та цінності. У межах цієї парадигми формується метафізика.

Парадигма “cogito”виникає майже одночасно з парадигмою “on he on”, тоді коли софіст Протагор висуває тезу: “Міра всіх речей – людина, існуючих, в тому, що вони існують, не існуючих, що вони не існують”. В античності та середньовіччі ця парадигма серйозного розвитку не отримала, лише в Новий час, починаючи з Декарта, стає домінуючою. В межах цієї парадигми виникла трансцендентальна філософія Канта та феноменологія Гуссерля. Філософування у стилі “cogito” виходить із того, що світ завжди конституюється в актах свідомості. Саме в межах цієї парадигми стало можливим говорити не лише про онтологію світу, але і про онтологію свідомості.

У межах парадигми “existenz” теза “on he on” змінюється на тезу “on he zoon” – “буття як життя”. Ця парадигма з’являється в новітній філософії, яка намагається побачити буття як життя, способами його осягнення вважає переживання, розуміння, інтуїцію. Вочевидь, що у витоків цієї парадигми стоїть Ніцше, оскільки він, руйнуючи платонівсько-християнську традицію у філософії, розглядає буття як становлення та життя, а свого апогею філософське мислення в стилі existenz досягає у філософів-екзистенціалістів. Провідними філософами-екзистенціаліс­тами вважаються Гайдеггер, Сартр, Ясперс, Камю та інші.

Парадигма “affirmo” спрямовує філософа на дослідження буття культури, яке об’єктивує в собі людину. Завдяки affirmo і через affirmo буття людини зливається з буттям культури – це норми, цінності, твори, речі. Через акт утвердження, людина утверджується у бутті (не природному, а духовному). Ця парадигма в цілому вбирає в себе всі відомі методологічні підходи, серед яких і феноменологія, і герменевтика, й аналітична філософія. Особливу роль у межах цієї парадигми починає відігравати психоаналіз. У ХХ столітті відбувся лінгвістичний поворот – від свідомості до мови. Існує два його варіанти: аналітична філософія (Вітгенштайн, Куайн), герменевтика (Гайдеггер, Гадамер). Через мову людина пізнає світ. У мові знаходять вираження і справи, й обставини. Через мову людина здобуває свободу, автономність від світу. Вітгенштайн розглядає філософію не як теорію, а як активність (діяльність) особливого роду, яка спрямована на досягнення максимальної ясності. Усе, що може бути висловлено, повинно бути висловлено чітко й ясно, а про те, про що не можна говорити, треба мовчати. Представників філософської герменевтики (Гадамер, Рікер) хвилює проблема інтерпретації та розуміння.

Ключові категорії, поняття, терміни: філософія, світогляд, софійний та епістемний способи філософування, міфологія, релігія, свідомість, самосвідомість, абстракція, діалектика, метафізика, рефлексія, онтологія, гносеологія, аксіологія, парадигма, істина, критерії науковості.