Загальна характеристика філософії Ф. В. Й. Шеллінга
Всю філософію Ф. В. Й. Шеллінга ділять на декілька періодів. Перший період називають філософією природи або натурфілософією. Другий період – трансцендентальний ідеалізм. Третій – філософія тотожності. Потім – філософія мистецтва і, нарешті, – філософія одкровення. Хоча сам Ф. В. Й. Шеллінг стверджував, що ніякої еволюції у нього не було, а був поступовий скрупульозний розвиток тих ідей, які Ф. В. Й. Шеллінг висловив першочергово в своїх роботах. І дійсно, таких різких суперечностей, як, скажімо, у І. Канта між його докритичним і критичним періодами, у Ф. В. Й. Шеллінга не зустрічаємо.
Основна ідея Ф. В. Й. Шеллінга, яка зустрічається практично у всіх його роботах раннього, середнього і пізнього періодів, полягає в наступному. Головне відкриття І. Канта і І. Г. Фіхте полягає в тому, що вони створили систему трансцендентального ідеалізму. Вони вперше досліджували істину з боку суб’єкта. Але що таке істина? Істина є адекватним відображенням дійсності, що пізнається в суб’єкті, тобто інакше кажучи, істина є тотожністю, збігом суб’єкта й об’єкта. Це класичне розуміння істини сходить від Арістотеля, і більшість філософів, за невеликим винятком, скажімо, Т. Гоббса або І. Канта, вважали саме такою концепцію істини (збіг, тотожність суб’єкта і об’єкта). А оскільки суб’єкт і об’єкт тотожні, то отже, можна, досліджуючи об’єктивний світ, вивести із нього суб’єкт. І, навпаки, займаючись трансцендентальною філософією, тобто, досліджуючи «я», чисте знання, можна із нього вивести об’єктивний світ.
У перший період творчості Ф. В. Й. Шеллінг намагається подолати той недолік, який був у філософії І. Канта й І. Г. Фіхте. Занадто захоплені трансцендентальною філософією, І. Кант і особливо І. Г. Фіхте, у якого «все є я», звели все до суб’єкта. Але це лише однин бік тотожності суб’єкта і об’єкта. У своїй критиці Б. Спінози І. Г. Фіхте забув про дві частини цієї тотожності – про те, що із об’єкта також можна вивести знання, вивести суб’єктивний світ. Тому в своїй філософії Ф. В. Й. Шеллінг і намагається провести реконструкцію суб’єкта виходячи з природи. Саме в цьому полягає сенс його першого періоду, періоду філософії природи.
У другий період, особливо в роботі «Система трансцендентального ідеалізму», Ф. В. Й. Шеллінг намагається підійти до істини з іншого боку і прагне вивести природу виходячи з суб’єкта.
У наступній роботі «Виклад моєї системи філософії» Ф. В. Й. Шеллінг переходить до наступного етапу своєї еволюції – до філософії тотожності. Він намагається показати, що ж є істина, в чому полягає тотожність суб’єкта і об’єкта. Досліджуючи систему тотожності, Ф. В. Й. Шеллінг, захоплений ідеями романтиків, розуміє, що тотожність суб’єкта і об’єкта існує в деякому абсолюті, що нагадує плотинівське «єдине» або «максимум» Миколи Кузанського. Тотожність суб’єкта й об’єкта недосяжна для раціонального людського пізнання. Абсолют відкривається в естетичній творчості генія. Ф. В. Й. Шеллінг пише «Філософію мистецтва», в якій висловлює своє розуміння природи генія. Він пише, що спочатку було мистецтво, поезія, потім із поезії стали виділятися деякі раціоналістичні форми – міфологія, філософія і наука. А в основі всього лежить безпосереднє переживання єдності абсолюту – поезія.
Ф. В. Й. Шеллінг надалі розвиває цю концепцію і, аналізуючи абсолют, який для нього все більше і більше стає синонімом Бога, особливо після його особистої трагедії, розуміє, що абсолют живе своїм життям, що це є не деякий безособовий початок, а є особа, й існувати вона може тільки відкриваючи себе комусь. Тому наступний і остаточний етап філософської еволюції Ф. В. Й. Шеллінга – це філософія одкровення.
Як бачимо, Ф. В. Й. Шеллінг не лукавив, коли стверджував, що не було у нього стрибків, а був плавний розвиток одних і тих же принципів. Ф. В. Й. Шеллінг «філософії одкровення» і Ф. В. Й. Шеллінг «філософії природи» – це один і той же філософ. Біда його полягала не в тому, що, за словами Ф. Енгельса, він «зробив еволюцію від матеріалізму до теїзму», а в тому, що в 40-і роки XIX ст., коли філософи намагалися розпрощатися із класичною філософією, коли вже не тільки ідеї Б. Спінози або І. Канта, а навіть ідеї Г. В. Ф. Гегеля на заході вже мало кого цікавили, в моді був позитивізм, незабаром повинні були з’явитися роботи Ф. Ніцше, К. Маркса, які заперечували всі класичні уявлення про філософію, Ф. В. Й. Шеллінг все ще відстоював старе розуміння філософії.
Ф. В. Й. Шеллінг цікавий ще й тим, що він був першим європейським філософом, що здійснив безпосередній вплив на східнослов’янську філософію і культуру. Ми знаємо, що М. В. Ломоносов вчився у Х. Вольфа, учня Г. В. Лейбніца; до Росії проникали ідеї І. Канта і І. Г. Фіхте. Але Ф. В. Й. Шеллінг зробив вплив, безпосередній і по масштабах своїх незрівняний із впливом І. Канта або Г. В. Лейбніца. На початку XIX століття помітно зростає інтерес до ідей Ф. В. Й. Шеллінга. Першим російським послідовним Ф. В. Й. Шеллінга був Д. М. Велланський, який переклав деякі роботи Ф. В. Й. Шеллінга російською мовою. Послідовником мислителя був і один з викладачів Царськосельського Ліцею, вчитель А. С. Пушкіна, А. І. Галіч, пізніше – професор Петербурзького університету М. Г. Павлов. Один із декабристів, Г. С. Батеньков свого часу згадував: «Ще під час стомливих походів французької війни нас троє – Єлагін, я і хтось Паськевич – надумали пересадити Шеллінга на російський ґрунт, і в юнацьких думках наших ідеї його злилися з нашим товариським гумором. Ми стали висловлюватися в нових одкровеннях легко і приємно».
У двадцяті роки виходять три філософські шеллінгові журнали: «Атеней», «Мнемозіна» і «Московський вісник». Останній видавався М. П. Погодіним, редактором «Мнемозіни» був В. Ф. Одоєвський, там же співробітничали Д. М. Веневітінов, І. В. Киреєвський, С. П. Шевирєв, А. І. Кошелєв, приєднувалися В. К. Кюхельбекер, В. П. Погодін та ін. Із захоплення Ф. В. Й. Шеллінгом починав М. В. Станкевич, із гуртка якого вишли В. Г. Белінський, М. О. Бакунін, І. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін. Аполлон Григор’єв, відомий російський поет і філософ, також був прихильником мислителя; зокрема його цитата: «Шеллінгизм проникав в мене глибше і глибше – безсистемний і безмежний, бо він – життя, а не теорія». Ф. Тютчев, який довгий час жив у Мюнхені як співробітник російського дипломатичного представництва, був особисто знайомий із Ф. В. Й. Шеллінгом; вірші його були написані також під впливом ідей філософа. В. Ф. Одоєвський під враженням розмови із Ф. В. Й. Шеллінгом записав: «Шеллінг старий, а то точно б перейшов у православну Церкву», тобто ті ідеї, які Ф. В. Й. Шеллінг висловлював у своїх роботах пізнього періоду одкровення, явно багатьма сприймалися як ідеї, близькі православ’ю. Та й сам Ф. В. Й. Шеллінг достатньо невтішно відзивався про протестантизм, вважаючи його деяким проміжним етапом на шляху до дійсного християнства.