Концепція світу і душі Платона. Об’єктивний ідеалізм
Міністерство освіти і науки України
Полтавська державна аграрна академія
РЕФЕРАТ
На тему: Концепція світу і душі Платона.
Об’єктивний ідеалізм
Виконав студент
Курсу 2 групи ІТФ
Мініч Олександр Іванович
Список використаної літератури
Радаев В. В. Социология рынков: к формированию нового направления / Радаев В. В. – М.: ГУ ВШЭ, 2003. – 328 с.
Мочерний С. В. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 / Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І.; за ред. С. В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616 с.
Мотяшов В. П. Богатство духа и дух богатства: Философский очерк / Мотяшов В. П. – М.: Дет. лит., 1985. – 221 с.
Роделиус В. Провальная новинка / Роделиус В. // Компаньон. – 2002. – № 27. – С. 56-57.
Чеснокова Т. Ю. Постчеловек. От неандертальца к киборгу / Чеснокова Т. Ю. – М.: Алгоритм, 2008. – 368 с.
Концепція світу і душі Платона. Об’єктивний ідеалізм
Принциповою в теорії пізнання є проблема істини. В основі її лежить дослідження взаємного зв'язку між суб'єктом і об'єктом пізнання. Як суб'єкт пізнання функціонує і окрема людина, і група людей, і суспільство в цілому, причому наслідки пізнання цих суб'єктів взаємопов'язані. Як об'єкти пізнання функціонують і природа, і суспільство, і сфера духовної діяльності людей. Теорія пізнання узагальнює пізнавальні процеси, які мають місце і в повсякденному житті, і в сфері природознавчих та соціально-гуманітарних наук, і в сфері духовної культури. Проблема істини — це проблема відповідності змісту людських знань змістові об'єкта пізнання. Якщо зміст об'єкта пізнання адекватно відображається суб'єктом пізнання, то ми маємо ситуацію пізнання істини. Якщо такого відображення немає, то ми маємо ситуацію омани. Такий підхід характерний для класичної концепції істини, основні положення якої були сформульовані ще Платоном та Арістотелем. Важливим поняттям цієї концепції є поняття дійсності або реальності. У випадку, коли пізнання спрямовано на зовнішній світ, це поняття тотожне поняттю об'єктивного світу. І пізнання його означає пізнання об'єктивної істини.
Щоб краще зрозуміти головні засади даної концепції істини, варто розглянути як розвивалася думка Платона та Аристотеля. Афінський філософ Платан (427-347 pp. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона — Арістокл, а Платон — прізвисько (від "платюс" — "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.
Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.
Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття.
Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець — особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.
Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло — смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла — бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.
На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу — метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей і т.д.
Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву "ідеальна держава Платона".
Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, атому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота якої в мужності, — стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині Душі — стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня
мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.
Об'єктивний ідеалізм Платона
Мир|світ| по Платону і не тілесний космос, позбавлений індивідуальності, і не окремі матеріальні речі, що наповнюють Всесвіт. Прекрасний|чудовий|, матеріальний космос, що зібрав|повизбирував| безліч одиниць в одне нероздільне ціле, живе і дихає, весь наповнений нескінченними|безконечними| фізичними силами, та зате він управляється законами, що знаходяться|перебувають| поза|зовні| ним, за його межами. Це найзагальніші закономірності, по яких живе і розвивається весь космос. Вони складають особливий надкосмічний| світ і називаються у Платона світом ідей. Побачити їх можна не фізичним зором, а розумовим, в думках. Ідеї, керівники Всесвітом, первинні. Вони визначають життя матеріального світу.
Світ ідей знаходиться|перебуває| поза|зовні| часом, він не живе, а перебуває, покоїться у вічності. І сама вища ідея ідей - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі|вроді|.
Платон розробив спосіб розуміння ідеального миру|світу| через інтуїцію. Він пише, що всі народилися з|із| природженим|уродженим,вродженим| розумінням ідеального миру|світу|, але|та| забувають це знання. Платон вводить|запроваджує| поняття «анамнезис|» - спогад ідеального світу, який люди знали до народження. Анамнезіс указує|вказує| як основну мету|ціль| пізнання пригадування того, що споглядала душа в світі ідей, перш ніж спустилася на землю|грунт| і утілилася|втілювала| в людське тіло.
Платон неодноразово висловлював своє відношення|ставлення| до математики і вона завжди оцінювалася|оцінювала| їм дуже високо: без математичних знань «чоловік з|із| будь-якими природними властивостями не стане блаженним», в своїй ідеальній державі він припускав|передбачав| «утвердить| законом і переконати тих, які мають намір посісти в місті високі посади, щоб|аби| вони вправлялися в науці числення». Систематичне широке використання математичного матеріалу має місце у Платона, починаючи|розпочинати,зачинати| з|із| діалогу «Менон», де Платон підводить до основного виводу|висновку,виведення| за допомогою геометричного доказу.
Саме виведення цього діалогу про те, що пізнання є пригадування, стало основоположним принципом платонівської гносеології. Значно більшою мірою, чим в гносеології, вплив математики виявляється в онтології Платона. Проблема будови|споруди| матеріальної дійсності у Платона отримала|одержувала| таке трактування: мир|світ| речей, що сприймається за допомогою відчуттів|почуттів|, немає мир|світ| що істинно існує|наявний|; речі безперервно виникають і гинуть. Дійсним буттям володіє світ ідей, які безтілесні, нечуттєві і виступають|вирушають| по відношенню до речей як їх причини і образи|зображення|, по яких ці речі створюються. Далі, крім плотських|чуттєвих| предметів і ідей він встановлює математичні істини, які від плотських|чуттєвих| предметів відрізняються тим, що вічні і нерухомі, а від ідей - тим, що деякі математичні істини схожа один з|із| одним, ідея ж всякий|усякий| раз тільки|лише| одна. У Платона як матерія початками є|з'являються,являються| велике і мале, а як суть|сутність,єство| - єдине, бо ідеї (вони ж числа) виходять з|із| великого і малого через залучення їх до єдності.
Вчення Платона про ідеї - «ідеалізм, оскільки|тому що| реально існує, згідно|згідно з| Платону, не плотський|чуттєвий| предмет, а лише його умосяжні|, безтілесна, не сприймана відчуттями|почуттями| суть|сутність,єство|. В той же час це учення|навчання,вчення| - об'єктивний ідеалізм, оскільки|тому що|, по Платону, «ідея» існує сама по собі, незалежно від обійманих|обнімати| нею численних|багаточисельних| однойменних плотських|чуттєвих| предметів, існує як загальне|спільне| для всіх цих предметів». Платонівський ідеалізм тому і називається об'єктивним, що він визнає існування цілком|сповна| реальної, незалежної від свідомості людини, тобто|цебто| об'єктивного ідеального буття.
Основний принцип Платона - ділення|поділка,розподіл,поділ| миру|світу| на реальний і нереальний світ (ідейний і земний). Плотські|чуттєві| речі - тіні реальних ідей. Світ ідей об'єднується в єдине ціле ідеєю загального|спільного| блага і триває вічно.
Вища ідея Платона - ідея блага. Причина того, що Платон став ідеалістом - математизація природознавства, вплив ідей піфагорійців. Перший крок те матеріалізму до ідеалізму був зроблений Піфагором, потім софістами, Сократом; античний ідеалізм був обгрунтований Платоном. Платон - родоначальник класичного об'єктивного ідеалізму. Для нього ідея як би є|з'являється,являється| вийнятою з|із| голови, доданий|наділяти,надавати| їй онтологічний характер|вдача| і ця ідея - почало|розпочинало,зачинало| всього сущого (об'єктивний ідеалізм).
У Платона є і особовий ідеал, коли він говорить про Бога як улаштовувача|організатора| космосу. Є і позбавлений індивідуальності ідеал, кажучи про замогильне існування ідей і вищу ідею. До Платона була тільки|лише| можливість|спроможність| філософського ідеалізму. Платон перший в історії філософії протиставив два табори філософів. Він прямо пов'язує ідеалізм з теїзмом, а матеріалізм з|із| атеїзмом.
Само поняття ідея - зовнішній вигляд, образ|зображення|, зовнішність.
Платон для позначення безлічі елементів і духовних понять застосовує термін «ейдос|» - співвідношення всіх ідей і понять. Ейдос (ідея) Платона - поняття, що фактично об'єктує, але|та| тільки|лише| вийняте з|із| людської свідомості і поміщене у вигаданий ідеальний світ.
Ейдос - не просто віддзеркалення|відображення,відбиття| речей, само поняття - суть прекрасного|чудового|. Платон ідеї протиставляє плотському|чуттєвому| миру|світу|. Вона є|з'являється,являється| джерелом істинності і відповідності. Ідея блага - «сонце» на ідеальному світі.
Ідея по Платону – не просто думка|гадка|, але|та| суть|сутність,єство| будь-якої речі: сукупність її властивостей, функцій і призначення. Існує мир|світ| речей (матеріальний світ, в якому ми живемо) і світ ідей (нематеріальний).
Ознаки будь-якої ідеї:
- неречова;
- будь-яка річ має термін існування, а ідея не руйнується разом з річчю;
- кожна ідея виступає|вирушає| у вигляді загального|спільного| закону для класу однойменних речей;
- ідея утілює|втілює| цілісність речі і її нескінченну|безконечну| межу;
- ідея, у відмінності|відзнаці| від речі володіє досконалістю.
Ідеальне у філософії – це не матеріальне.
Ідеї існують об'єктивно, незалежно від людини. Місце|місце-миля| перебування ідей – це далекі, наднебесні| місця|місце-милі|. Таким чином, ідея - це умоглядна, безтілесна суть|сутність,єство|, яку можна осягнути|збагнути| тільки|лише| розумом. Світ ідей існує ізольовано від світу речей і існує вічно. Це і є об'єктивний ідеалізм. Дійсне буття це світ ідей, а не мир|світ| речей.
Властивості ідеї:
1) ідея - це сенс|зміст,рація| речі. Пізнати ідею речі означає пізнати, чим одна річ відрізняється від іншої. Знаючи ідею столу і ідею стільця, зрозумілий сенс|зміст,рація| їх існування, їх призначення і лише тому відмінність|відзнака| один від одного;
2) ідея речі є цілісність всіх окремих частин|часток| і проявів|виявів| речі. Неважливо|поганенько|, з|із| якого матеріалу зроблений реальний стіл - з|із| дерева, каменя або металу. Неважливо|поганенько|, яку форму має конкретний стіл - круглий він, квадратний або прямокутний. Ідея столу включає всі прояви|вияви| столу як такого і визначає загальну|спільну| природу всіх столів взагалі. Кам'яні, дерев'яні, металеві, круглі, квадратні, прямокутні, високі і низькі столи є|з'являються,являються| столами тому, що утілюють|втілюють| в собі єдину для них всіх ідею. І саме ця ідея робить|чинить| всі ці столи столами;
3) ідея речі є|з'являється,являється| законом виникнення одиничних|поодиноких| проявів|виявів| речей. Річ не може виникнути, якщо немає її ідеї - ідея столу передує створенню|створінню| конкретного столу, є|з'являється,являється| причиною, законом його появи;
4) ідея речі сама по собі неречова. Стіл може бути виготовлений з|із| будь-якого матеріалу. Але|та| це зовсім не означає|значить|, що сама ідея володіє якимись речовими характеристиками. Навпаки, завдяки тому, що ідея речі є|з'являється,являється| умоглядним об'єктом, тобто|цебто| осягається|спіткав| тільки|лише| розумом, люди і можуть створювати стіл який завгодно|бажано| форми з|із| якого завгодно|бажано| матеріалу. Сама по собі ідея - надчуттєва, доступна тільки|лише| розуму, думці|гадці|;
5) ідея речі, не дивлячись на|незважаючи на| свою нематеріальність, володіє власним існуванням. Ідея як така не народжується, не вмирає|помирає,умирає|, не переходить ні в що інше. Ідеї живуть на своєму світі. Тому відсутність столу в тому або іншому місці|місце-милі| не означає, що взагалі немає ідеї столу.
Платонівська логіка в аналізі властивостей ідеї речі приводить|призводить,наводить| до виводу|висновку,виведення| про самостійність існування ідеї, про те, що ідея речі і сама річ існують роздільно, кожна сама по собі. Але|та| де в цьому випадку існують ідеї речей? Є якийсь|деякий| світ, в якому і існують ідеї, мир|світ| незалежний від людини. Платон, прийшовши до даної думки|гадки|, назвав|накликав| цей світ Гиперуранієй. На його думку, світ ідей, «мир|світ| ейдосів|» знаходиться|перебуває| поза|зовні| фізичним простором|простір-час|. Гиперуранія - це місце|місце-миля|, яке насправді немає місце|місце-миля|, бо не володіє ніякими|жодними| фізичними характеристиками. Цей світ прекрасний|чудовий|, благородний і вічний, адже тільки|лише| в нім живуть абсолютно дійсні, прекрасні|чудові|, благородні і вічні ідеї речей. Він не матеріальний, але|та| саме світ ідей є|з'являється,являється| дійсним буттям, бо він і лише він - причина і закон народження миру|світу| реального. Реальний мир|світ| також вторинний|повторний|, як вторинна|повторна| будь-яка річ реального миру|світу|.
З|із| цього положення|становища| Платона і витікає давно стала думка про те, що ідеальних речей, тобто речей повністю|цілком| відповідних своїй ідеї, не існує і не може існувати. Насправді|дійсно|, неможливо намалювати ідеальний круг|коло|.
Через все це, Платон називав реальний мир|світ| буттям», що «здається|видається|, підкреслюючи його відмінність|відзнаку| від «дійсного буття» - світу ідей. Реальний, речовий мир|світ| мінливий і кінцевий|скінченний|, недосконалий|довершений| і непривабливий|негарний|. І всі біди|лиха| реального миру|світу| - від його матеріальності.