Об'єкти, предмет, метод, функції юридичної науки

Поняття юридичної науки можна розкрити через розуміння об'єктів, предмета, методу і функцій. Під об'єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, під пред­метом науки — певний зріз (частина) об'єкта пізнання.

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сфе­рах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця кон­кретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характерис­тиках держави і права, у системі понять юридичної науки в ці­лому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний еле­мент юридичної дійсності.

Метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнан­ня, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу і право, висловлену в по­няттях.

Основний метод юридичної науки — філософська діалекти­ка (матеріалістична та ідеалістична).

Юриспруденція як система юридичних наук

Якщо предмет юридичної науки в цілому — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і ви­разу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому — це один з аспектів по­няття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука (правознавство) — єдина і водночас диференційо­вана наука.

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або усклад­нюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові су­б'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні струк­тури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зроста­ють права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридич­ного знання нових наукових напрямків.

У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'я­заний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються прак­тично і науково значущі результати, які набувають нових влас­тивостей на вищому витку розвитку.

Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.

Юридичну науку як систему юридичних наук можна представи­ти через структуру — внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія дер­жави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.)

і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, органі­зація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, су­дова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони викорис­товують положення і висновки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальнен­ням державно-правових знань, здобутих протягом історії.

У наші дні використовуються результати багатовікових досяг­нень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умова­ми — переходом до ринкових відносин, суверенізацією Украї­ни, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.

2 Питання

Методологія юридичної науки

Методологія юридичної науки — це: а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ. До складу цієї методології, зокрема, входять:

філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, зако­номірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

загальнонаукові методи, тобто такі, що використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження: кожна з них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.^[4]

+ лекція в кого є!)

3 Питання

3 питання !!

Концептуальні підходи - це заснована на гранично загальних (філософських)категоріях аксіоматична світоглядна ідея, яка визначає:

стратегію дослідження

відбір досліджуваних фактів

інтерпретацію результатів дослідження

Концептуальні підходи

· Діалектичний і метафізичний

· Матеріалістичний та ідеалістичний

· Гностичний та агностичний

· Біологічний та соціальний

· Персоналістичний (індивідуалістичний) та комунітарний

· Психологічний

Діалектичний. Діалектика (розвиток, рух) визнається не застиглість, сталість явищ, а т е що всі явища змінні. Все тече все змінюється

Це об’єктивна х-ка світу

Закони діалектичного розвитку:

· Боротьба протилежностей

· Розвиток відбувається шляхом переходу кількісних змін в якісні (перехід води в пару)

· Розвиток відбувається шляхом заперечення заперечення (ніч—день—ніч)

· Розвиток відбувається спіралеподібно

Ці закони сформулював ГЕГЕЛЬ далі їх розвивав МАРКС(в Маркса не ідея а матерія розвивається)

Метафізичний. Всі явища є такими, якими вони є зараз, вони мають певну форму, якісні властивості. Їх треба вивчати такими якими вони є зараз. Часто застосовується в юридичній роботі.

Матеріалістичний. Що виникло раніше? Матерія чи свідомість (дух)

Залежно від відповіді на це питання філософія поділяється на матеріалістів та ідеалістів. Спроби об’єднати ці два бачення матеріалістично-ідеалістичний.

Ідеалістичний.

· Обєктивно-ідеалістичний. Світ виникає в результаті свідомої діяльності як прояв загальної свідомості. Людська свідомість конкретних людей не може на це вплинути

· Субєктивно-ідеалістичний. Всі явища є продуктом свідомості людей. Світ існує лише в тій мірі, в якій сприймається органами чуття.

Гностичний. (пізнання) цей підхід полягає в тому, що світ можна пізнати — принципова пізнавальність світу.

Агностичний. Полягає в тому, що тут заперечується можливість пізнання. Пізнати повністю світ, всі його явища в принципі неможливо.

Біологічний. Людина — вид живих істот, отже вона підпорядковується біологічним законам. Отже, права людини —явище біологічне.

Соціальний. Соціальні явища не можна механічно пояснювати природничими закономірностями.

Персоналістичний. Вининення, існування права пояснюється від індивіда. Право слід шукати в окремій особі. Людина — джерело і автор права.

Комунітарний. Людина— учасник соціуму. (комуна, суспільний, загальний) право слід шукати в соціумі.

Психологічний. Психіка індивіда. Кажуть і про суспільну свідомість, колективну психіку (напр. Ефект майдану). Соціальні явища мають бути пояснені з точки зору психології.