Соціально-філософські концепції епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела, Н.Макiавеллi)

Епоха Відродження XV - XVIII ст. - Період ранньої стадії кризи феодалізму і зародження буржуазних відносин. Термін " Возрож -дення " вживається для того , щоб позначити прагнення веду -щих діячів цього часу відродити цінності та ідеали античності , проте в цьому значенні термін "Відродження" слід трактувати досить умовно . Відродження на ділі означало пошук нового , а не реставрацію старого . Спадщиною для мислителів і діячів Відродження було середньовіччя . Об'єктивно епоху Відродження слід було б характеризувати як епоху переходу , тому, що вона є мостом до системи суспільних відносин і культурі Нового часу. Саме в цю епоху закладаються основи буржуазних суспільних відносин , отримують розвиток науки , змінюються відносини церкви і держави , формується ідеологія секуляризму та гуманізму. Найважливішою відмінною рисою світоглядної епохи Відродження є орієнтація на людину. У Відродження на передній план виходить світське життя , діяльність людини в цьому світі , заради цього світу , для досягнення щастя людини в цьому житті , на Землі. Філософське мислення цього періоду можна охарактеризувати як антропоцентричний . Центральна фігура не Бог , людина . початок всіх речей , людина - центр усього світу . Суспільство не продукт Божої волі , а результат діяльності людей. Людина у своїй діяльності і задумах не може бути нічим обмежений. Йому все по плечу , він може все. Епoxa Відродження характеризується новим рівнем самосвідомості людини: гордість і самоствердження , свідомість власної сили і таланту , життєрадісність , вільнодумство стають відмінними якостями передової людини того часу. Світогляд людей епохи Відродження носить яскраво виражений гуманістичний характер. Людина в цьому світогляді тлумачиться як вільна істота , творець самого себе і навколишнього світу. Бог , на думку мислителів даної епохи , дав людині вільну волю , і тепер людина повинна діяти сам. У філософії цієї епохи значно ослаблені мотиви гріховної сутності людини , зіпсованості його природи. Основна ставка робиться не на допомогу Божу , а на власні сили людини. Оптимізм , віра і безмежні можливості людини притаманні філософії цієї епохи. Важливим елементом світогляду є також культ творчої діяльності . В епоху Відродження матеріально- чуттєва діяльність, у тому числі і творча , набуває свого роду сакральний характер в ході її людина не просто задовольняє свої земні потреби: він створює новий світ , красу. Саме тоді з'являється у філософії ідея прометеїзму - людина як співтворець світу . У людині має значення не тільки її духовне життя , людина - це тілесне істота. І тіло - це не пута душі , які тягнуть її вниз. Тілесна життя саме по собі самоцінна . З цим пов'язаний широко поширений в епоху Відродження культ Кра - стільники . В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Це обумовлено розвитком виробництва і науки . Отже, філософія в епоху Відродження сприймалася , перш за все , як натурфілософія , філософія природи. На зміну теизму приходить пантеїзм ( " Бог у всьому" ) . Християнський Бог втрачає трансцендентний , надприродной характер. Одним з помітних філософів того часу був Микола Кузанський . Як і більшість філософів його часу , він орієнтувався на традицію неплатників . Микола Кузанський відкидає античний дуалізм і заявляє , що єдиним ніщо не протилежно - Єдине є все. Ця філософ -ська установка служить основою для пантеистического Світоглядні- ня . З твердження , що єдине не має протилежності , Кузанський робить висновок , що єдине тотожне безмежного , нескінченного. Нескінченне - це те , більше чого нічого бути не мо-же . Тому Кузанський називає його максимумом , єдине ж - це мінімум. Центральним пунктом філософії Миколи Кузанського яв- ляется вчення про збіг протилежностей - абсолютного максимуму і абсолютного мінімуму . Абсолютний максимум едина , тому що він є все , в ньому все є, тому , що він - вищий межа. Так як йому ніщо не протистоїть , то з ним у той же час збігається мінімум , а максимум тим самим знаходиться у всьому. Цей абсолютний максимум , по Кузанскому , є Бог. Кузанський фактично усуває принцип творення світу Богом. 0н представляє відносини світу і Бога як відносини цілого і частини. Бог , з точки зору італійського філософа , - це " нескінченний максимум " , а нескінченний світ , Всесвіт - це "обмежений максимум " . Обмежений максимум стався від абсолютного максимуму не внаслідок надприродного творіння , а за допомогою обмеження , оскільки всі кінцеві або обмежені речі знаходять своє місце десь між абсолютним максимумом і абсолютним мінімумом. Кузанський вдається до поняття згортання і розгортання світу . Кузанський вводить неоплатонічної поняття " Душа світу " , "Дух всесвіту" . Душа світу повинна розглядатися як універсальна форма , що містить у собі всі форми , що є насправді . Вводиться ідея відсутності у світу стабільного цент -ра , яким у середньовічній космології вважалася Земля. Ідеї ​​Миколи Кузанського і Коперника розвинув і поглибив Джордано Бруно. Він відкрито пориває з геоцентричної концепцією пристрої світобудови. На його думку , дві- жущаяся навколо своєї осі і навколо Сонця Земля - ​​лише незначна порошинка в безмежному всесвіті. Ідеї ​​Миколи Кузанського і Джордано Бруно зало - жили основи для розвитку філософії і природознавства Нового часу.