Постмодернізм як один з найвизначніших напрямів мистецтва кінця ХХ ст.

Лекція №10

Тема заняття:Загальна характеристика історико-культурної ситуації к.20-поч.21 ст. Постмодернізм.

Мета:

· Дидактична: визначити поняття та схарактеризувати основні етапи еволюції постмодернізму, розглянути його особливості та відмінності від модернізму.

· Виховна: створити атмосферу емоційного підйому; виховувати творче мислення виховувати гуманізм, цілеспря­мованість, почуття справедливості.

· Розвиваюча: розвивати образне мислення, пам’ять, увагу, розвивати вміння сприймати інформацію на слух.

Методи навчання:словесний.

План:

1Початок і еволюція постмодернізму.

2Визначення постмодернізму та його поширення.

3Риси постмодернізму.

4Відмінність постмодернізму від модернізму.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: дошка, підручник.

Література:

1 Безкоровайний Г. Є. Зарубіжна література: 11 кл. / Г. Є. Безкоровайний, Б. Б. Щавурський. – К. : Генеза, 2006.

2 Волощук Є. В. Зарубіжна література: Підручник для 11-го класу загальноосвіт. навч.закл. / Є. В. Волощук. – К. : Генеза, 2004.

3 Волощук Є. В. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 11-го класу загальноосвіт. навч.закл. / Є. В. Волощук. – К. : Генеза, 2003.

4 Зарубіжна література. Від авангарду до постмодернізму. : Посібник-хрестоматія для 11-го класу / сост. Ю. І. Ковбасенко. – Київ : Грамота, 2006. - 936 с.

Скрипник В. Зарубіжна література. Посібник-хрестоматія. 11 клас. / В. Скрипник. – БАО, 2007. – 832 с.

ЛІТЕРАТУРА ОСТАННІХ ДЕСЯТИЛІТЬ XX СТОЛІТТЯ

Літературна панорама доби
Світовий літературний процес останніх десятиліть відзначається розмаїттям естетичних пошуків митців, появою нових художніх форм, переглядом ідей і художніх прийомів, що їх створила література упродовж минулих епох. Поряд з неоавангардистськими тенденціями у ньому розвивається, збагачуючись новим духовним і художнім досвідом, література, яка тяжіє до реалістичного напряму. Однак визначальна роль у літературному житті трьох останніх десятиліть XX ст. належить постмодернізму.

Вплив постмодерністських ідей є настільки значним, що останні десятиліття XX ст. називають постмодерною добою.
Терміном «постмодернізм» (буквально — «після модернізму») позначається не лише потужна тенденція у художній літературі, мистецтві, гуманітаристиці зазначеного періоду, а й певний тип свідомості, специфічний спосіб світосприймання та світорозуміння, який дається взнаки і на попередніх етапах розвитку культури. Відтак у літературознавстві термін «постмодернізм» вживається у вузькому й широкому значеннях.

Постмодернізмом у широкому розумінні позначаються явища, що час від часу виникають в історії літератури як втілена у художні форми реакція на кризу тієї чи тієї світоглядної системи (у такому контексті, скажімо, бароко тлумачиться як «постмодерністська» фаза, що підвела підсумок доби Відродження). У цьому випадку під терміном «постмодернізм» розуміють духовний стан, який характеризується настроями «вичерпання утопічних енергій» (Ю. Габермас), розчарування в ідеалах та сумніву у світоглядних цінностях, критичним ставленням до раціональних засад буття, усвідомленням неоднозначності та суперечливості світу тощо. Д. Затонський так узагальнив сутність постмодерністського світобачення: «Немає у підмісячному світі нічого остаточного, цілком завершеного: ані морального вироку, який не може бути переглянутий, ані морального заохочення, яке ніколи й нікому не здаватиметься незаслуженим. Усіляка брехня приховує у собі частинку істини, і будь-яка істина таїть у собі краплину отрути, отож слава і ганьба нерідко є взаємоперехідними, навіть "взаємозамінними". Однак не тому, що все у житті до безнадійності відносне, а відтак і життя є безпросвітним. Просто... немає ні в кого монополії на добро, на справедливість, на влаштування чужого щастя». З огляду на розуміння постмодернізму у широкому значенні видатний італійський письменник, культуролог і літературознавець У. Еко стверджував, що «будь-якій епосі притаманний її власний постмодернізм».

Постмодернізм у вузькому розумінні є, власне, назвою напряму в літературі та мистецтві останньої третини XX ст. Його соціоісторичним тлом є постіндустріальне суспільство, що характеризується втратою глобальних ідейних орієнтирів, які б об'єднували різні верстви населення.

В образотворчому мистецтві, наприклад, постмодернізм характеризується як напрям, що ґрунтується на вільному поєднанні усіх можливих форм, на «інтеграції різних мов». На противагу авангардистському мистецтву, яке спирається на принцип «вилучення» (усієї традиції), постмодерністське образотворче мистецтво, навпаки, сповідує принцип «включення» культурно-естетичних здобутків усіх попередніх етапів розвитку людства. Отже, основною властивістю постмодернізму є плюралістичне співіснування різнорідних художніх явищ.

На культурну свідомість, просякнуту розчаруванням в ідеалах модерністської доби та скептичним ставленням до ідеологічних воєн другої половини XX ст., значний вплив справляли також реалії нового життя, породжені постіндустріаль-ним суспільством. У постмодерному художньому мисленні у свій спосіб відбилися і критика ідеології споживацького суспільства, і процес витіснення людини світом речей, і широке впровадження у життя найсучасніших комп'ютерних технологій. Зрештою, розвиток постмодернізму в мистецтві останньої третини XX ст. мав також причину внутрішню — вичерпаність духовних та естетичних пошуків модернізму. «Саме поняття авангарду, прогресу, - зауважує у своїй "Історії мистецтва" Е. Гомбріх, - здається найновітнішому поколінню художників набридлою банальністю». А російський дослідник постмодерністської літератури І. Ільїн уточнює: «Відчуття вичерпаності старого та непередбаченості нового, майбутні контури якого є настільки неясними, що не обіцяють нічого конкретного та надійного, і робить постмодернізм, у якому відобразився цей комплекс настроїв, увиразненням "духу часу" кінця XX ст.».

Вже у літературі повоєнних років поряд із модерністськими творами, у яких незбагненному світові протиставлялася непохитна людсько воля (скажімо, «Чума» А. Камю, повість «Старий і море» Е. Хемінгуея), з'являлися художні тексти, просякнуті тотальною іронією, що у ній розчинялися будь-які протиставлення й висміювалися будь-які уявлення про цінності. Цими художніми текстами, - наприклад, «Бляшаним барабаном» Ґ. Ґрасса або «Пасткою-22» Дж. Хеллера - ознаменувався етап формування постмодерністських тенденцій у літературі.

Пізніше, у 70-80-ті роки, постмодерна свідомість стала предметом серйозного осмислення філософів, культурологів, естетиків, літературознавців, соціологів (назвемо кілька най-відоміших дослідників: Р. Варт, М. Фуко, І. Хассан, Ф. Джейм-сон, Ж.Ф. Ліотар, Ж. Дерріда та інші). Найхарактернішими її рисами вважаються сприйняття світу як хаотичного та фрагментарного (спричинене, за словами І. Хассана, «кризою віри» в усі цінності, що існували раніше), а історії - як спонтанного перебігу подій, позбавленого сенсу, мети та логіки; критичне ставлення до стереотипів соціального життя, іронічне переосмислення набутків культури попередніх епох тощо. У цей час постмодерністська проза досягає свого розквіту. Він пов'язується з іменами У. Еко (Італія), П. Зюскінда (Німеччина), К. Рансмайра (Австрія), Т. Пінчона (США), Дж. Фаулза (Велика Британія), Дж. Барнса (Велика Британія), Дж. Варта (США), Дж. Хеллера (США), І. Кальвіно (Італія), М. Павича (Сербія), А. Бітова (Росія), В. Єрофеева (Росія) та ін.

Плюралістична за своєю сутністю постмодерна свідомість кінця XX ст. виходить із толерантного ставлення до різних культурних традицій, визнання цінності кожної з них, необхідності рівноправного діалогу культур. Ці принципи утворюють засади такого явища суспільного, культурного та літературного життя, як му.іьти і-.чі.іур і.., що набуває дедалі більшого розмаху у розвинутих країнах світу.

Особливо яскраво ці тенденції виявляються у США, де внаслідок особливостей формування та розвитку держави склалася специфічна модель взаємин між загальнонаціональним аспектом культури та її етнічним розмаїттям. Якщо колись культурний розвиток цієї країни був спрямований на те, щоб численні нації і народності, які її населяли, певною мірою пожертвували своєю самобутністю на користь єдиної американської нації, «розчинилися» у ній (так звана теорія «плавильного тигля»), то в останні десятиліття XX ст. широкої популярності набула протилежна точка зору, згідно з якою різні нації і народності мають розвивати свої традиції, дбаючи про збереження власної самобутності, а отже - усього того, що відрізняє їх від інших культур. Розглядаючи проблеми мультикультуралізму на прикладі цієї країни, українська дослідниця Н. Висоцька, зокрема, зауважує: «Багатство та складність культури США є, серед іншого, похідним від постійної взаємодії у творчій свідомості країни двох начал - загальнонаціонального, що визначається прийняттям засадничих принципів суспільства, та етнічного, яке ґрунтується на приналежності до певної расової чи національної групи».

На сьогодні є надзвичайно важливим питання розробки принципів діалогу, у межах якого різні культури не протистояли б одна одній, а взаємодіяли та взаємозбагачувалися. Це питання перебуває у центрі уваги філософів, культурологів, політологів, соціологів, митців та представників інших галузей гуманітарної думки різних країн.

У межах плюралістичної постмодерної культури великого розмаху набув і феміністський рух.

В основі фемінізму лежить теорія рівності жінок і чоловіків. Цей рух виник ще у XVIII ст. Протягом XIX - першої половини XX ст. він зазнав інтенсивного розвитку, спрямовуючись переважно на боротьбу за досягнення юридичної рівності жінок та чоловіків. Наприкінці 70-х років XX ст. фемінізм став одним із найвизначніших явищ культури, а на його передній план висунулася проблема вільної реалізації здібностей і можливостей жінки в усіх сферах соціального й культурного життя.
Викладено за: Современная западная философия. - М., 1991. - С. 315

З поширенням фемінізму пов'язаний стрімкий розвито «жіночої» літератури в останні десятиліття XX ст.

Інколи доводиться чути думку, ніби постмодернізм свідченням занепаду мистецтва. Аргументи на користь цього твердження такі. У світоглядному плані постмодерне мистецтво усе піддає сумніву та висміюванню, а відтак - за логікою його противників - спрямоване на тотальну руйнацію усіх духовних орієнтирів. У плані ж естетичному воно націлене не на відкриття нових художніх обріїв (як авангардизм і модернізм у першій половині XX ст.), а на гру з художніми здобутками минулих епох і, отже, нових ідей, мовляв, не генерує. До того ж постмодернізм звертається і до тієї аудиторії, яку принципово ігнорувало модерністське мистецтво - масового читача, -через що створюється враження, ніби він «знижує» планку високого мистецтва та навіть скидається на різновид «маскультури», котра по суті є псевдокультурою.

Ці упередження ґрунтуються на хибному ототожненні кризи світогляду (а також ідеології, яка зводить цей світогляд до своєрідної програми будівництва суспільства) з кризою мистецтва. Історія ж культури і, зокрема, культури XX ст. доводить, що між цими двома кризами не існує прямого, автоматичного зв'язку. Навпаки, болісні соціоісторичні злами та падіння світоглядних систем нерідко супроводжуються потужним злетом у культурному житті. І розквіт літератури та мистецтва постмодернізму, прихід у сучасну культуру ряду надзвичайно талановитих представників цього напряму в сучасній культурі ще раз доводять цю закономірність.

Не слід також думати, ніби притаманне постмодернізмові поєднання заперечення та іронії зводиться лише до руйнації чи самодостатньої гри. Адже кращі зразки постмодерністської літератури в оригінальних художніх формах порушують найважливіші проблеми духовного буття сучасної людини і в цьому плані вони нічим не поступаються елітарному модерністському мистецтву першої половини XX ст.

Що ж до розважальних елементів, то письменники-постмодерністи використопують їх як своєрідну принаду, як засіб залучення широкого читацького кола до складних духовних проблем, порушених у їхніх творах, а також як шлях подолання бар'єрів, що виросли між елітарним мистецтвом і суспільною свідомістю. Пояснюючи задум свого першого роману, корифей постмодерністської прози У. Еко, зокрема, підкреслював: «Я хотів, щоб читач розважався. Принаймні стільки ж, скільки розважався я... Розважатися не значить відволікатися від проблем. "Робінзон Крузо" розважає ідеального

читача великою кількістю арифметики та звітами про повсякденне життя взірцевого homo oeconomicus, дуже схожого на цього самого ідеального читача. Однак двійник Робінзона, читаючи про самого себе і розважаючись цим, здобував дещо додаткове, ставав трохи іншою людиною. Розважаючись, він навчався».

Зародившись за доби світоглядної кризи, постмодернізм став головним спадкоємцем культурної традиції першої половини XX ст., забезпечивши не лише її збереження, а й подальший розвиток. Оцінюючи роль митців, що прийшли в культуру другої половини XX ст., Й. Бродський, який значною мірою належав до поля постмодерністської літератури, зазначав у своїй Нобелівській лекції: «Це покоління - покоління, що народилося саме тоді, коли крематорії Аушвіца працювали на повну потужність, коли Сталін перебував у зеніті своєї бого-подібної, абсолютної, здавалося, самою природою санкціонованої влади, прийшло у світ, аби продовжити те, що теоретично мало перерватися у цих крематоріях і в безіменних братських могилах сталінського архіпелагу. Той факт, що воно не перервалось... є значною мірою заслугою мого покоління».

Знаковими постатями європейської постмодерністської літератури вважаються італієць У. Еко та німець П. Зюскінд. Вони представляють дві тенденції постмодерністської прози, які по суті є продовженням двох ліній модернізму, репрезентованих Дж. Джойсом та Ф. Кафкою. У. Еко будує свій художній світ на ґрунті традиції усієї європейської культури від її витоків до сьогодення, широко використовуючи досягнення західної філософської думки та сюжети західної літератури (тому його можна розглядати як послідовника Дж. Джойса). В основу ж художнього світу П. Зюскінда (його найближчою модерністською паралеллю є проза Ф. Кафки) покладені індивідуально-авторські міфи, породжені важливими питаннями сучасного духовного буття.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Які тенденції відігравали провідну роль у літературі останньої третини XX ст.?
2. Що розуміють дослідники під постмодернізмом у широкому значенні цього терміна?
3. Розкрийте соціоісторичні, культурні та естетичні передумови виникнення постмодерністського напряму у мистецтві та літературі останньої третини XX ст.
4. У чому полягає сутність дискусії навколо сучасної постмодерної літератури?

Постмодернізм як один з найвизначніших напрямів мистецтва кінця ХХ ст.