Особливості формування філософської думки в культурі київської русі

Розглянуто Схвалено

на засіданні кафедри філософії на засіданні вченої ради

протокол № 4 будівельного факультету

від 22 листопада 2010 р. протокол № 3

від 22 грудня 2010 р.

З М І С Т

Вступ...............................................................................................................2

Методичні вказівки…………………………………………………..……3

Основні категорії та поняття……………….….........................................12

Система тестових завдань...........................................................................12

Використання першоджерел в опрацюванні теми...................................17

Завдання для творчої роботи ……………..……..……………………….38

Список рекомендованої літератури...........................................................39

В С Т У П

Дані методичні вказівки призначені допомогти студентам, які вивчають курс філософії, закріпити, поглибити та перевірити свої знання з теми «Українська філософська думка». З цією метою до методичних вказівок включено словникову роботу, тестові та творчі завдання, уривки з першоджерел і проблемно-пошукові завдання до них. Таке поєднання завдань дозволяє покращити та вдосконалити набуті знання. Особливої уваги потребують завдання з опрацювання першоджерел, адже вони дозволяють студенту залучитися до діалогу з автентичною філософською думкою, відчути особливий стиль філософської мови та неповторну глибину філософських текстів. Завдання, що подаються до наведених уривків, спрямовані на глибоке осмислення думок авторів, пробудження інтересу до самостійного філософування та бажання самостійно продовжити філософську освіту.

Мета вивчення теми:

- визначити місце української філософії в історії світової філософії та її роль у розвитку української культури;

- виділити основні етапи розвитку української філософії та ідейний здобуток на кожному з етапів;

- ознайомитись з творчістю найвідоміших українських філософів;

- з’ясувати зміст провідних категорій української філософії та можливості їх використання в сучасному філософському дискурсі;

- виявити провідні тенденції сучасного стану розвитку української філософії.

СИСТЕМА ЗАВДАНЬ ДО ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ

«УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА»

І. Методичні вказівки.

Прочитайте конспект лекції та виділіть основні ідеї української філософії.

Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.

В сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з Х-ХІІ століття, тобто періоду формування могутньої держави - Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу - проникнення християнства в культуру Київської Русі, яке прийшло на зміну давньослов’янському міфологічному пантеону з шести богів на чолі з Перуном та засвоєння греко-римської та візантійської філософської думки. Загальна спрямованість філософської думки в культурі Київської Русі визначалась суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної централізованої держави. Поширення християнства, яке пов'язують а розвитком письменності і освіченості на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його культурних верств до надбань європейської, насамперед античної філософської та соціально-політичної думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Останню характеризує певна «дуальність», паралельне існування «книжної» і народної культур, що ведуть між собою інтенсивний діалог.

Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних книг, текстів отців церкви, уривків текстів античних та елліністичних авторів відбувався творчий процес засвоєння важливих світоглядних ідей, формування підходів до розуміння світу, його пізнання. Слід звернути увагу на значення творів Іоанна Дамаскіна, його визначення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов'ю до мудрості - істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.

На перше місце за своїм світоглядним і філософським значенням слід поставити твір київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», що написаний в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми культурними і просвітницькими починаннями. Цей твір водночас є по м’яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох частин, в яких зіставляються Закон і Благодать, описується поширення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «Філософсько-історичним вступом», що витлумачує смисл світової історії.

Аналіз першого питання цієї теми неможливий без звернення до літописних джерел, зокрема знаменитої «Повісті временних літ» монаха Києво-Печерського монастиря Нестора, через яку проходить ідея єдності руських земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що монах не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але моралізує з приводу нещасливих подій, вбачаючи в них кару божу за гріхи людські.

Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична спрямованість, яка виразно звучить в «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої потягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний борг князя - завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання, отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших. В творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, незалежної від церкви. В настанові Мономаха досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам'ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.

Златоустом, що прославив себе красномовністю, називали в Київській Русі Кирила Туровського (близько 1130-1182 рр.), єпископа у Турові. Його проповіді звернені до людини, характеризуються яскравістю стилю і мови, символічністю й оригінальністю думки. Його знаменита притча про сліпого і кульгавого розкриває ідею єдності морально чистої душі і здорового людського тіла. Сліпець і кульгавий - це алегоричне тлумачення людських вед душі і тіла, які, об'єднуючись, творять зло. Але ця притча виходить далеко за межі моралі і поведінки особистості, оскільки єпископ князівства Туровського ганьбить політику, що будується на обмані і злочині. Звідси випливає постійна, як рефрен в пізній вітчизняній філософській думці, ідея боротьби добра і зла, що визначають смисл людської історії. Кирило Туровський виступає не тільки як мораліст, але й добрий психолог, що вміє зачепити людей за живе, закликаючи приборкати людську гординю, звільнитись від пороків, знайти душевний спокій.