Естетична неповторність античної літератури

Я.П. Кравченко

Історія зарубіжної літератури

(антична)

Навчально-методичний посібник

для виконання самостійної роботи та індивідуального завдання

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

напряму підготовки «Філологія»

Затверджено

Вченою радою ЗНУ

Протокол № 3 від 29.10.2013

Запоріжжя

2013

УДК: 82'01(075.8)

ББК Ш5(0)3я73

К 772

Кравченко Я.П. Історія зарубіжної літератури (антична): навчально-методичний посібник для виконання самостійної роботи та індивідуального завдання для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Філологія». – Запоріжжя: ЗНУ, 2013. – 112 с.

Видання призначене для організації самостійної та індивідуальної роботи студентів з курсу «Історія зарубіжної літератури (антична)». Запропоновані завдання та методичні рекомендації до їх виконання, спрямовані на формування вмінь та навичок літературознавчого та загального філологічного аналізу художніх творів, що є основою професійної компетенції майбутніх філологів. Виконання завдань заплановане поза лекційними та семінарськими заняттями.

Укладено для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Філологія».

Рецензент О.О. Ніколова

Відповідальний за випуск С.Ю. Вапіров

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………….......4

Рекомендації до організації самостійної роботи…………………………….………….5

Тема № 1

Естетична неповторність античної літератури..…………………………………….6

Тема № 2

Міф як світоглядно-естетичний феномен………………………………………..….11

Тема № 3

Давньогрецький епос. Поема Гомера «Іліада»……………………………………..15

Тема № 4

Давньогрецька лірика…………………………………………………………………24

Тема № 5

Поетика Аристотеля…………...……………………………………………………….29

Тема № 6

Дидактичний епос Гесіода «Роботи і дні»…………………………………………...34

Тема № 7

Мистецтво трагедії Есхіла (на матеріалі трилогії «Орестея»)……………………40

Тема № 8

Трагічний конфлікт Софокла (на матеріалі трагедії «Цар Едіп»)………………48

Тема № 9

Філософсько-психологічна трагедія Еврипіда (на матеріалі трагедії «Медея»)54

Тема № 10

Утвердження антропоцентризму в комедіях Аристофана «Хмари», «Жаби»….59

Тема № 11

Лірика Давнього Риму…………………………………………………………………64

Тема № 12

Римський епос. Поема Вергілія «Енеїда»…………………………………………...73

Тема № 13

Мистецтво філософської трагедії Сенеки (на матеріалі трагедії «Федра»)…….78

Тема № 14

Своєрідність античного роману («Метаморфози, або Золотий віслюк»

Апулея)...............................................................................................................................84

Методичні рекомендації до виконання індивідуального завдання…………………..88

Варіанти індивідуальних науково-дослідних завдань………………………………...88

Приклади виконання індивідуального завдання………………………………………92

Словник категорій античної літератури та культури………………………………..105

Рекомендована література……………………………………………………………..111

ВСТУП

Курс «Історії зарубіжної літератури (антична)» має на меті розпочати формування у студентів-першокурсників навичок аналітичного підходу до художнього тексту, сприяти розвитку естетичного смаку та загальної філологічної ерудиції. У межах цього курсу студенти, що навчаються на факультеті іноземної філології, мають можливість ознайомитися з найвищими досягненнями літератури античної доби, що, безумовно, сприятиме розвитку професійної майстерності майбутніх філологів та матиме позитивний вплив на їх подальшу професійну діяльність.

Мета курсу – шляхом послідовного звернення до історико-культурних, світоглядних, соціальних та художніх феноменів класичної доби сформувати у студентів комплексне уявлення про основні соціокультурні та естетичні особливості історико-літературного процесу Давньої Греції та Давнього Риму.

Завдання курсу:

– забезпечити засвоєння студентами естетичних особливостей літератури античної доби у процесі аналітичної роботи над текстами художніх творів;

– розвивати вміння студентів аналізувати не лише художній текст, але й наукові концепції;

– забезпечити володіння методичними прийомами аналізу твору, а також методологічними моделями філологічного дослідження;

У результаті вивчення курсу студент повинен знати: новітні тенденції у дослідженні літератури зазначеного періоду; соціокультурні фактори, які впливали на формування літератури; основні етапи життя та творчості найвидатніших представників давнього письменства; художні особливості творів, що вивчаються, їх місце та значення у світовому літературному процесі.

Вміти:

– орієнтуватися в історико-літературних та теоретичних проблемах курсу;

– аналізувати літературні феномени у їх співвіднесенні з культурно-історичними подіями доби та естетичними настановами авторів.

Успішне оволодіння професійними філологічними вміннями, як і засвоєння навчальної дисципліни в цілому, залежить від багатьох чинників. Одним із найбільш ефективних факторів успішного навчання є сумлінне виконання самостійної роботи. Адже, аудиторних годин, відведених на вивчення дисципліни у навчальному процесі, вистачає лише на початкове, часто побіжне, ознайомлення з тими багатогранними, невичерпними за змістом і формою духовними феноменами, знання і розуміння яких є обов’язковим у процесі подальшого розвитку філологічного кругозору першокурсника. Професійний філолог, безумовно, потребує більшого і глибшого осягнення культури античності, що є базовою для розвитку усієї європейської культури і формування ціннісних категорій сучасного європейця.

Передбачається, що засвоєння тем, винесених на самостійне опрацювання, дозволить студентам впродовж семестру (денне відділення) і у міжсесійний період (заочне відділення) формувати і розвивати навички аналізу художніх творів, встановлювати необхідні взаємозв`язки, проводити типологічні зіставлення (у тому числі й поза межами даного літературного періоду), а також в межах власної художньої картини світу конкретизувати образ світового літературного процесу.

У процесі виконання самостійної роботи студентам пропонується здійснити перехід від навчального до наукового підходу, що надасть можливість вийти на бульш складний рівень осмислення явищ, оскільки такий перехід потребує: чіткої постановки мети та завдань здійснюваної студентами роботи; знайомства з науковими дослідженнями (статтями, монографіями, дисертаціями та їх авторефератами), вміння аналізувати наукові розробки; більш глибокого та послідовного оволодіння літературознавчими категоріями; розширення кругозору та вміння зіставляти різні тексти (володіння основами порівняльно-історичного, а також типологічного методів літературознавства); здатності розглядати конкретний літературний твір у контексті культури окремої доби; вміння захистити свою позицію під час професійної дискусії.

Рекомендації до організації процесу самостійної роботи

Самостійна робота має на меті доповнити, узагальнити й систематизувати матеріал лекцій та практичних занять, розвинути навички роботи з художніми текстами й науковими джерелами, стимулювати пізнавальну активність студентів.

Насамперед ознайомтеся з темоюроботи, з'ясуйте, який саме естетичний феномен винесений на опрацювання. Слід чітко уявляти собі місце цього художнього явища в контексті загального літературного розвитку. Уважно прочитайте завдання, ознайомтеся зі спискамиосновної та додаткової літератури.

Якщо самостійній роботі передувала лекція з тієї самої теми, слід проглянути її конспект, який допоможе вам зорієнтуватися в навчальному матеріалі, звернути увагу на проблемні питання й завдання, запропоновані викладачем, на значення нових термінів, на рекомендовані наукові джерела.

Особливе місце у виконанні самостійної роботи з історії античної літератури посідає робота з художніми текстами, ознайомлення з якими є невід'ємною складовою опрацювання певної теми. Читання тексту є обов'язковим для студента-філолога. Під час читання слід робити виписки, закладки, користуватися коментарями в академічних виданнях, літературознавчим словником або енциклопедією.

Після цього можна починати опрацювання наукової літератури. Під час її читання рекомендується робити робочі записи з кожного питання (вести конспект). Починаючи конспектувати певне джерело, обов'язково запишіть його назву, автора, вихідні дані в зошит, виділивши їх іншим кольором чи підкреслюванням.

Робота з науковим джерелом має за головну мету розуміння прочитаного. Тому, перш ніж робити записи в зошиті, вам слід уважно прочитати текст, усвідомити його логіку, спробувати відділити головне від другорядного, узагальнюючі теоретичні положення – від конкретних прикладів. Працюючи з монографією, слід насамперед проглянути її зміст, який дасть загальне уявлення про композицію книги.

Пам'ятайте, що конспектування в жодному разі не є механічним переписуванням тексту з книги. Конспект наукового джерела має бути стислим, добре структурованим і «читабельним» (адже вам згодом доведеться користуватися ним для повторення, під час підготовки до модульного та підсумкового контролю). Обов'язково використовуйте раціональні способи конспектування: виділення головного іншим кольором, підкреслюванням, спеціальними позначками, різноманітне графічне розташування тексту (колонки, таблиці, схеми), позначення стрілками логічних зв'язків між окремими блоками матеріалу. Використовуйте скорочення поширених слів і термінів: як загальновживані, так і ваші власні, що мають бути зрозумілі насамперед вам самим і повторювані – одне слово слід скорочувати завжди однаково. Список постійних власних скорочень можна складати на останній сторінці зошита.

Опрацьовуючи певне джерело, звертайте увагу на нові слова й терміни, їх визначення слід записати в зошит, якщо воно подане в роботі. У протилежному випадку зверніться до словників іншомовних слів, тлумачних словників, словників літературознавчих термінів.

Якщо відчуваєте певні труднощі із розумінням терміна, запитайте його значення в інших студентів або у викладача. У випадку, коли під час конспектування у вас виникають питання, занотовуйте їх на берегах конспекту, щоб з'ясувати під час підготовки або на самому практичному занятті.

З певної проблеми в науковій літературі ви можете зустріти різні погляди вчених, часом протилежні. Обов'язково акцентуйте свою увагу на таких випадках, намагайтеся чітко сформулювати ці різні погляди, відтворіть їх у зошиті. Продумайте і власну відповідь на таке неоднозначне питання, визначте, погляд якого вченого імпонує вам, а який викликає заперечення, і мотивуйте свої думки.

Окремі джерела можна опрацьовувати складаючи їх тези, тезовий план, роблячи окремі виписки.

Під час роботи з науковими джерелами рекомендується починати з основних джерел – підручників з історії античної літератури, словників античності, після того звернутися до спеціальних монографій і, зрештою, до наукових статей. Бажано опрацювати всі джерела зі списку основної літератури і більшість зі списку додаткової літератури.

Після цього переходьте до виконання практичних завдань, які допоможуть вам поглибити знання з певної теми, розвинути філологічні вміння й навички, привести знання в систему, виявити творчі здібності. Уважно прочитайте завдання, продумайте послідовність його виконання. Окрема група завдань – робота з невеликими літературно-критичними уривками, висловлюваннями дослідників.

Пам’ятайте, що під час виконання самостійної роботи, ви повинні самостійно контролювати себе, перевіряючи, чи всі аспекти теми ви засвоїли. Під час індивідуальних консультацій з викладачем ви маєте можливість уточнити певні питання, отримати роз'яснення складних аспектів матеріалу. Результати самостійної роботи обов'язково перевіряються викладачем на семінарському занятті, під час модульного контролю, у ході проведення заліку, екзамену.

Тема 1.

ЕСТЕТИЧНА НЕПОВТОРНІСТЬ АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступний коментар

Античною літературою (від лат. antiquus – стародавній) називають літера­туру стародавніх греків і римлян доби рабовласницької формації, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському і Апеннінському півостровах, прилеглих островах та узбережжях). Її письмові пам'ятки створювалися на діалектах грецької мови і латинською мовою протягом понад тисячолітнього періоду, починаючи з VIII ст. до н.е., коли з'явилися перші писемні пам'ятки грецької літератури («Іліада», «Одіссея») і до V ст. н.е. – часу падіння Римської імперії.

Антична культура є|з'являється,являється| відправною точкою розвитку всієї європейської культури Нового часу, її основоположних поглядів і уявлень|вистав,подань,представлень|. Вивчення античності дозволяє прослідкувати|прослідити| виникнення і розвиток європейської культури від її першоджерел, зрозуміти умови формування основних духовних цінностей європейської культури і їх неповторність.

Термін «античність» з'явився|появився| в епоху Відродження, італійські гуманісти ввели|запровадили| його для позначення греко-римської культури, найдавнішої|прадавньої| з|із| відомих на той час. Застосування|вживання| терміну є умовним і може бути визнано справедливим лише з обмежено європейської точки зору. Греко-римська цивілізація є|з'являється,являється| найдавнішою|прадавньою| цивілізацією Європи, але|та| розвинулася вона набагато| пізніше, аніж цивілізація Сходу. Літератури Єгипту і Вавилонії набагато давніші|древні| за античну. Обмежене вживання|вжиток,використання| термінів встановилося у|в,біля| народів Європи внаслідок того, що греко-римське суспільство|товариство| було єдиним стародавнім|древнім| суспільством|товариством|, з|із| яким вони були пов'язані безпосередньою культурною спадкоємністю. «Захід» як культурологічний тип, а не географічне поняття, виник на основі християнства і античності, ввібравши в себе найбільш значущі цінності людини, як індивіда, – на противагу колективістським цінностям східних цивілізацій. |уперше|

В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості – складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо – християнська релігія.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.|древні

В античній літературі сформувалися основні жанри європей­ської літератури в їх архаїчних формах і основи науки про літе­ратуру. Естетична наука античності визначила три основні літе­ратурні роди: епос, лірику і драму (Аристотель), ця класифікація зберігає своє базове значення в наші дні. Поняття література,що лежить в основі античної писемності, було значно ширшим, ніж сучасне значення цього слова; воно містило в собі всі форми писемності – історію, філософію, різногалузеві науки.

Найдавніші форми літератури пов'язані з міфом, магією, релі­гійним культом, ритуалом.Пережитки цього зв'язку можна спо­стерігати в літературі античності аж до часів її занепаду. Антична література зберігала тісний зв'язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, дер­жавного життя і відображала їх. Грецька і частково римська літера­тури демонструють тісний зв'язок з релігією, філософією, політи­кою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством. За часів свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля.

Для античної літератури характерні публічні фор­ми побутування;її найвищий розквіт припадає на докнижну епоху.Тож назва «література» щодо неї застосовується з певним елемен­том історичної умовності. Антична література була тісно пов'язана з музикою,що у першоджерелах, безумовно, може бути пояснено через зв'язок з магією і релігійним культом. Так, Гомерові поеми та інші епічні твори співалися мелодійним речитативом у супроводі музичних інструментів і простих ритмічних рухів; ліричні вірші співалися авторами, які ви­ступали одночасно як композитори і співці.

Певним зв'язком з магією пояснюється надзвичайна поширеність віршової форми в античній літературі. Епос виробив традиційний неквапли­вий розмір гекзаметр; великою ритмічною різноманітністю відзна­чалися ліричні вірші; трагедії і комедії також писалися віршами. Наприкінці античності виникає роман як перший зразок прозового жанру.

Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність відкрила вищий сенс життя у щасті на землі.

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її в природі, у людському тілі – зовнішності, пластичних рухах, фізич­них вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час «грецьким дивом». Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII – VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, свідченням їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити гідно означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали такого права, людьми не вважалися.

На території Стародавньої Греції існувало декілька сотень полісів. У середньому кожен з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і мав приблизно 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.

В античному класичному полісі держава проголошувалася єдиним змістом життя і свободи громадянина, була мало не єдиним місцем, де він почував себе у безпеці, знаходився під захистом богів, котрі опікувались містом (як, наприклад, Афіна Паллада – Афінами) і міг жити повноцінним життям. Полісне життя з його духовною та економічною автаркією, незалежністю та свободою були для громадянина вищою цінністю, оскільки поліс був головною умовою його власної свободи, міг гарантувати захист його громадянських прав та майнових інтересів. Громадська думка та закони свято оберігали суспільні інтереси і підкорення особистих інтересів суспільним було обов'язковим. Одним із найважливіших критеріїв оцінювального ставлення суспільства до індивіда був ступінь його участі в громадському житті. У громадській думці склалось презирливе ставлення до байдужості індивіда до подій громадянського життя. Це презирство стало настільки важливим чинником ставлення суспільства до особистості, що, спираючись на громадську думку, афінський правитель Солон сформулював рідкісний у світовій історії закон, згідно з яким безчесним і позбавленим прав громадянства оголошувався той, хто під час повстання не підтримав жодну зі сторін. Закон вимагав від кожного громадянина брати участь у боротьбі, а не чекати коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда найстрашнішим покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали «позбавленням вогню та води», тобто позбавленням громадянських прав. У грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму – відправлення у вигнання осіб, котрі не порушували законів, проте були небезпечними своїм впливом.

У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури давніх греків – демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала рада чотирьохсот, а потім – рада п’ятисот. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення на народних зборах законів привело до десакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало «розкутість» грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм.

Дух змагальності, полемічності (агональності) – інша важлива риса грецької культури. Він виявлявся у різноманітних змаганнях – спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських диспутах мудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем у будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадян і бути винагородженим лавровим вінком.

З цим пов'язана висока оцінка творчого начала в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія.

На думку деяких європейських теоретиків, наприклад, К. Леві-Строса, поведінка людини може визначатися за її основною мотивацією. Це може бути «культура сорому» або «культура провини». Культура провини характерна головним чином для християнства, тобто вона звернена до голосу совісті, до внутрішнього суду над собою. Культура ж сорому орієнтована на оцінку поведінки людини з боку представників тієї чи іншої соціальної групи. «Культура сорому», що склалася в Греції, включала в себе два моменти: уявлення про богорівність елліна і відчуття змагальності. Основними мотивами поведінки виступало наслідування кращим і суперництво. Для греків не характерне почуття внутрішньої гріховності, але яскраво виражене почуття сорому перед співгромадянами. Зворотною стороною цього було прагнення стати першим, стати кращим. Дух змагальності панував в галузі науки, риторики, у спорті, навіть на загальних зборах. Будь-який член полісу міг висловити свою думку при обговоренні суспільних проблем. Важлива особливість менталітету афінського громадянина – прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважалася перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства. Усі особливості стосунків між громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

Давньогрецька культура характеризується значними досягненнями в галузі науки. При усій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що «культура сорому» не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина – не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія – принципово інший тип світобачення, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення – не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів. Старовинні міфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення.

Отже, давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації – демократичного громадянського суспільства, у межах якого склалися соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

Завдання:

1. Прочитайте фрагмент наукової статті О.Ф. Лосєва. Орієнтуючись на положення, висловлені науковцем, дайте характеристику матеріально-чуттєвого космологізму античної культури. Визначте своєрідність бачення людського тіла в античності. Яким є співвідношення масштабів тіла та Космосу? Поясніть, що розуміється під «скульптурністю» античної культури. Як вказана категорія пов`язана зі ставленням до людського тіла в античності?

Чуттєвий космос, чуттєво-матеріальний космологізм – це основа античної культури. ... Платон (або його учень Філіп Опунтський) стверджує: найголовніше для людської душі – наслідувати рух небесних тіл. Вони прекрасно обертаються цілу вічність: завжди однаково, симетрично, гармонійно, без жодного порушення. Такою має бути і людська душа. Але ось інше вражаюче місце. У «Тимеї» Платона, де малюється космологія, майстер-деміург створює космос з матерії за типом розумної, одухотвореної і живої, тобто явно людської істоти: тілесним, а тому видимим і відчутним – ось яким ... Таким чином, космос видимий, чутний, відчутний, матеріальний в уявленні стародавнього грека є ні що інше, як величезне тіло живої людської істоти, як в цілому, так і в усіх своїх частинах. ... Космос ... – теж одухотворений, теж розумний. Все це розуміється в людському плані; оскільки людське тіло розумне і одухотворене, остільки одухотворений і розумний космос.

Отже, третя теза говорить: античність побудована на одухотворено-розумному космологізмі. А не просто об'єктивному, не просто об'єктивно-матеріальному і чуттєвому. ... Якщо існують небесне склепіння, зірки ... але немає того, що створювало б цей космос, бо космос існує вічно, сам по собі, то він сам для себе свій абсолют. Космосу нікуди рухатися, простір вже зайнятий ним самим. Отже, ми можемо говорити про абсолютний космологізм як про одну з найважливіших ознак античної культури. ... Оскільки є абсолютний космос, який ми бачимо, чуємо, торкаємось ... отже, цей космос – божество. А що ви розумієте під божеством? Абсолют. Божество – це те, що все створює, що вище за все те, від чого все залежить? Так це ж космос. Космос – це і є абсолютне божество.

Якщо все існує тільки в космосі, нічого, окрім нього, немає, він сам себе висловлює, і те, як він себе виражає, – є абсолют, тоді це вже не просто космос, а ... витвір мистецтва? Так! З точки зору всієї естетики античності – космос є найкращим, найдосконалішим твором мистецтва. Ця моя теза стверджує: перед нами художнє розуміння космосу. Самий термін «космос» вказує на лад, порядок, красу. Те, що це – найкращий твір мистецтва, це зазвичай визнається. А людське мистецтво, що це? Тільки жалюгідна подоба космологічного мистецтва. Космос є тіло, абсолютне і абсолютизуване, що саме для себе визначає свої закони. А тоді що ж таке людське тіло, яке залежить лише від себе, прекрасне лише від себе і висловлює тільки себе? Це є скульптура! Тільки в скульптурі дане таке людське тіло, яке ні від чого не залежить. Так стверджується гармонія людського тіла. Тому судження про те, що античний космос – витвір мистецтва, розкриває дуже багато чого. Слід сказати, що антична культура не лише скульптурна взагалі, вона любить симетрію, гармонію, ритміку, «метрон» («міру») – тобто все те, що стосується тіла, його положення, його стану. І головне втілення цього – скульптура. ...

2. Прочитайте вірш М. Зерова про античних майстрів слова. Напишіть власний твір-роздум, присвячений осмисленню духовних цінностей античної доби.

Класики

Ви вже давно ступили за поріг

Життя земного лірники-півбоги,

І голос ваш – рапсодії й еклоги

Дзвенять у тьмі Аїдових доріг,

І чорний сум, безмовний жаль наліг

На берег наш, на скитські перелоги –

Невже повік не буде вам спромоги

Навідатись на наш північний сніг?

І ваше слово, смак, калагатія

Для нас лиш порив, недосяжна мрія

Та гострої розпуки гострий біль.

І лиш одна ще тішить дух поета,

Одна відроджує ваш строгий стиль –

Ясна, дзвінка закінченість сонета.

" Основні поняття[1]: чуттєво-матеріальний космологізм, пантеїзм, фаталізм, героїзм, гуманізм, синкретизм, універсалізм, пластичність, симетричність, Космос.

Література

Основна:

1. Лосев А.Ф. Двенадцать тезисов об античной культуре // Студенческий меридиан. – 1983. – № 9. – С. 13-14; № 10. – С. 14-16. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Losev/Losev_12Tezis.php

2. Чистякова Н.А. Исторические типы античной художественной культуры // Античность как тип культуры. – М.: Наука, 1988. – С. 105-111.

3. Нахов И.М. Понятие мировой литературы и античность. Двенадцать развернутых тезисов // Античность как тип культуры. – М.: Наука, 1988. – С. 271-283.

4. Тахо-Годи А.А. Судьба как эстетическая категория // Античная культура и современная наука. – М.: Наука, 1985. – С. 325-332.

5. Ковалів Ю.І. Античність // Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 1. / Автор-укладач Ю.І. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 76-77.

6. Рихло П. Антична література // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 27-31.

7. Шкаруба Л.М. Особенности античной литературы и культуры // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2003. – № 1. – С. 13-16.

8. Шкаруба Л.М. Антична художня культура // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 6. – С. 43-46.

9. Ніколенко О.М. Загальна характеристика давньогрецької та давньоримської літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. –№ 9.–С.34-44.

10. Колпинський Ю.Д. Людина в культурі Давньої Греції // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 9. – С. 12.

Додаткова:

1. Білецький О.І. Античні літератури // www.ae-lib.org.ua/texts/biletsky_antique_literatures

2. Гаспаров М.Л. Занимательная Греция: Рассказы о древнегреческой культуре. – М.: Новое литературное обозрение, 2006. – 432 с.

3. Борев Ю.Б. Античная литература // Борев Ю.Б. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов. – М.: ООО «Изд-во Астрель», 2003. – С. 32-37.

4. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М.: Высшая школа, 1990. – 351 с.

5. Куцевол О.М. Антична література // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С. 39-43.

Тема 2.