Творчість Галілео Галілея – засновника природничо-наукових і філософських поглядів Нового часу

Галілео Галілей (1564-1642 рр.) походив зі знатного, але бідного Флорентійського роду. Закінчив медичний факультет Пізанського університету, згодом там же викладав математику, пізніше – в Падуанському університеті. Вивчав античну математику, античну філософію, написав низку творів, серед яких основним є «Діалог про дві найголовніші системи світу – птолемеєву і коперниківську» (1632 р.).

У 1633 р. відбувся суд над Г. Галілеєм, на якому відбулося його відречення від астрономічних переконань, після чого Г. Галілей продовжував займатися своєю науковою діяльністю.

Як і багато філософів Середньовіччя, Г. Галілей сповідає теорію двох істин. Згідно його переконань, є дві істини: істина, викладена в Святому Писанні, та істина, викладена в книзі природи. Вони не суперечать одна одній, оскільки Святе Писання є книгою Божественного одкровення, а книга природи – книгою Божественного творіння. Але пізнавати ці дві книги ми можемо різними способами. Обидва вони самостійні: пізнаючи Святе Писання шляхом одкровення, шляхом віри, або пізнаючи книгу природи шляхом розуму, ми приходимо до одних і тих же положень. Святе Писання, на думку Г. Галілея, безпомилкове, помиляються, коли його тлумачать. Тут Г. Галілей займає антисхоластичну позицію. Біблію не слід розуміти буквально. Головне в тлумаченні цієї книги – її алегоричне дослідження. Але коли людина вивчає природу, вона повинна вивчати саме природу, а не дивитися на Біблію, інакше відбувається підміна методів і користі від такого дослідження не буде.

Із інших філософських положень, окрім теорії «двох книг», слід виділити вчення про первинні і вторинні якості (вчення, вперше викладене античними атомістами Левкіппом і Демокрітом): матеріальні тіла містять у собі об’єктивно первинні якості (протяжність, розміри, вага і щільність) і вторинні, які самим речам не властиві, а є лише відображенням цих якостей у людській думці.

Головна заслуга Галілея в тому, що саме він став основоположником сучасного наукового природознавства. Нова фізика відійшла від умоглядних принципів середньовічної науки і стала спиратися на експеримент. Наука стала діяльною – перейшла від споглядання до діяльності. Наука Нового часу стала віддавати пріоритет фізичним способам дослідження на противагу іншими.

Сучасна наука виникла саме в XVII столітті з працями Г. Галілея і багатьох його послідовників. Переворот, який зробив Г. Галілей, був заздалегідь підготовлений. Багато в чому його положення існували вже в роботах Піко делла Мірандоли і Миколи Кузанського.

Одне з головних положень сучасної науки полягає в ствердженні однорідності простору, однорідності всього світу. Антична і середньовічна культура завжди розглядали світ ієрархічно. Предмети світу відрізняються не тільки кількісно, але й якісно. Згідно Арістотеля та положень томістської фізики, є сфера ефіру, сфера зірок, де можливий довершений рух (на землі рух недосконалий). Г. Галілей і до нього Джордано Бруно повністю відкидають таку точку зору, стверджуючи, що всі частини світу підкоряються одним і тим же законам. Одним із наслідків цього античного і середньовічного принципу було уявлення про природні і неприродні місця. Арістотель і слідом за ним середньовічні фізики пояснювали падіння тіла наступним чином. Тіло рухається вниз, оскільки низ є природним місцем тіла. Чому вогонь піднімається вгору? Тому що верх є природним місцем вогню, там же знаходиться ефір (вогнеподібна сутність, квінтесенція, п’ята субстанція).

Г. Галілей повністю відкидає якісний розгляд світу. Природного місця не існує. В світі існують тільки кількісні принципи. Г. Галілей повністю заперечує середньовічний світогляд, і античний зокрема. Він стверджує: «Книга природи написана мовою математики».

Уся середньовічна фізика вслід за Арістотелем стверджувала, що математичне пізнання не має ніякого відношення до природи. У арістотелівській класифікації наук окрім філософії є ще фізика і математика. Фізика вивчає рухому сутність, що існує самостійно, а математика вивчає нерухому сутність, що існує несамостійно. Тому математика і фізика різні за своїми предметами дослідження. Як може нерухоме число відноситися до рухомих предметів? Математика до природи не має ніякого відношення.

Г. Галілей виходить з іншої концепції – піфагорійсько-платонівської. Він народився у флоренції, а традиції флорентійсько-платонівської академії залишалися в цьому місті на довгі роки, і Г. Галілей вивчав праці і Платона, і Флорентійських платоніків. Ці ідеї (зокрема Піко делла Мірандоли) сприяли сприяли формулюванню Г. Галілеєм висновку, що людина пізнає світ за допомогою числа.

У діалозі «Тімей», Платон стверджує що світ складається з куба, октаедра, додекаедра й інших правильних геометричних фігур. Антична математика не знала арифметики, вона використовувала геометричні побудови. Г. Галілей, услід за Платоном формулює принцип, відповідно до якого книга природи написана мовою математики. Саме від Г. Галілея і бере свій початок сучасне математичне природознавство. До Г. Галілея саме поняття формули, що описує рух, було нісенітницею. Якщо числом і можна щось висловити, то лише деяку статику, злічити нерухомі предмети, але опис руху суперечив арістотелівській фізиці.

Зазначимо, що Г. Галілей відходить від принципу чуттєвого пізнання і сходить до принципу пізнання ідей. Мислитель є послідовником парменідівсько-зенонівської традиції. Якщо розум суперечить відчуттям, то потрібно віддавати пріоритет розуму. І до якого дивного висновку ми не прийдемо в результаті аналізу руху, перевагу ми обов’язково повинні віддавати розуму.

Стверджуючи, що будь-яке тіло рухається тільки тоді, коли до нього прикладена сила, арістотелівська фізика стикалася із однією складністю – пояснення про тіло, що летить. Чому летить кинутий камінь, адже на нього не діє ніяка сила? Арістотель стверджував, що камінь летить, тому що на нього діє повітря, яке його штовхає. Якби камінь був кинутий в безповітряному просторі, руху не було б. Арістотелівський принцип твердить, що природа не терпить порожнечі, тому рух і можливий. Частинки повітря штовхають камінь.

Г. Галілей висуває принцип, що камінь летить за інерцією. Пригадаємо його експерименти із Пізанською баштою: кидаючи предмети, Галілей заміряв швидкість їх руху і прискорення. Проте камінь летить дуже швидко, щоб заміряти час його падіння, тому Г. Галілей почав робити експерименти на похилій площині. Якщо куля рухається по похилій площині, вниз, то завжди можна вичленувати, за який час він пройде вертикальну пряму. Відповідно, якщо тіло рухатиметься вгору, воно так само рухатиметься по вертикальній і горизонтальній складовим із сповільненою швидкістю. Якщо вниз тіло рухається прискорюючись, а вгору – уповільнюючись, то, пустивши його по площині, ми доходимо висновку, що воно рухатиметься без прискорення, тобто із однією і тією ж швидкістю. Г. Галілей формулює принцип інерції наперекір чуттєвим даним. Як скаже згодом Г. В. Ф. Гегель: «Якщо факти суперечать моїй теорії, то тим гірше для фактів».

Отже, сучасна наука бере свій початок із платонівських принципів. Якщо розглянемо роботи по квантовій механіці відомого фізика Вернера Гейзенберга, побачимо, що він вважає основоположником квантової механіки саме Платона, а зовсім не Демокріта, тому що Платон увів число як принцип пізнання світу.

Платону не вистачало одного для створення науки, а саме положення про Бога – Творця світу. Досить було лише відродження платонізму – ідеї числа як основи світобудови, яка призвела Г. Галілея до створення математизованої фізики, орієнтованої на пізнання законів природи. Наука – це впевненість у тому, що світом править закон. Античний світогляд знав лише хаос. У світі немає ніякого закону, є хаотичні зібрання матерії. Якщо деякі філософи і стверджували, що світом править якась доля, фортуна, фатум, то ця доля чужа людському розуму. Людина може лише підкорятися їй. У християнстві ж не так: по-перше, світом править Бог, а по-друге, він править світом через розум, а людський розум має ту ж саму природу і тому може пізнавати ці закони. До того ж якщо закони висловити мовою математики, то їх можна висловити у вигляді формул.