Наукова раціональність та її генезис
Останнім часом дедалі частіше і наполегливіше звучить ідея про існування багатьох видів раціональності, серед яких наукова не є ані єдиною, ані найдосконалішою. Поширення цієї ідеї призводить до низки негативних наслідків. По-перше, такий підхід перешкоджає зіставленню і порівнянню різних у часі і просторі наукових теорій; по-друге, формує уявлення про неможливість знайти єдиний критерій для оцінки всіх наукових теорій, що з'являлися у різні часи, про відносність будь-яких норм наукового дослідження.
Якщо погодитися з тим, що може бути багато типів раціональності і що кожному з них відповідає певний тип наукової картини світу, то доведеться визнати, що систематичні наукові дослідження (з властивою їм наступністю у часі) стають неможливими. Однак, на щастя, наука існує і успішно розвивається. І це є найпереконливішим аргументом проти твердження щодо багатоманітності типів раціональності.
Слід розрізняти два схожі явища, що позначаються двома близькими, але не тотожними поняттями, — «раціоналізм» і «наукова раціональність». Поняттям «раціоналізм» ми позначаємо певну властивість усіх осмислених висловлювань, а поняттям «наукова раціональність» — властивість наукових теорій і наукової діяльності взагалі. Нас у даному разі цікавить саме останнє поняття.
У науковій раціональності виокремимо два аспекти. Перший — логічний. Він охоплює характерні властивості, притаманні науковим теоріям. Другий аспект — правила і норми, що визначають специфічну поведінку вчених у процесі наукової діяльності. В цьому сенсі «наукова раціональність» стає професійною ознакою такої поведінки.
Раціональність, якщо її розглядати широко, ми розуміємо як певну грань мовної діяльності. Наукове знання також виражається мовними засобами. Тому слід розуміти, що існування наукової раціональності зумовлюється раціональністю як такою, а науковій раціональності властиве все те, що й раціональності в широкому розумінні.
Дещо змінивши визначення раціональності, дане М.А. Розовим, можна констатувати, що наукова раціональність — це така смислова (інтелектуальна) діяльність, яка об'єктивно (тобто за своєю логічною формою) претендує на здобуття істинного знання і здійснюється за певними правилами і нормами, котрі можуть бути зафіксовані у загальнозначущій формі.
Дане визначення наукової раціональності справді виокремлює загальну і незмінну властивість, характерну однаковою мірою як для міркувань здорового глузду, так і для суто наукової діяльності, незалежно від її історично визначеного змісту.
Отже, основою наукової раціональності є певні правила і норми мовної діяльності, які забезпечують її осмисленість. Але якщо для раціональності взагалі осмисленість висловлювань є необхідною і достатньою вимогою, то для наукової раціональності вона необхідна, але недостатня. Щоб висловлювання відповідали вимогам наукової раціональності, необхідно, щоб вони:
були лінгвістично осмисленими; логічно істинними; мали логічну форму, що забезпечує можливість принципової емпіричної перевірки; містили факти, які можна трактувати як її підкріплення; безпосередньо чи опосередковано вказували на можливі факти, які в разі їх появи спростовуватимуть зміст системи висловлювань.
Дотримання чітких логічних принципів на кожному етапі створення теорії і побудова на їх основі методологічних правил наукового дослідження наближає його до істини. Остання є єдиною інтегральною оцінкою і найважливішим орієнтиром для вченого у процесі наукової роботи. Після з'ясування ступеня істинності теорії можна попередньо визначити, наскільки ефективним буде кінцевий результат її застосування.