Фабльо, шванки. Своєрідність композиції, хронотопу, системи персонажів як стійкі ознаки жанру

Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту. У Франції воно називалося фабліо (лат. fabula - байка), у Німеччині - шванк (нім. Schwank - жарт). Це жанр народного походження. Збереглося близько 150 фабліо, деякі належать авторам, більшість - анонімні. Творці фабліо :представники різних станів (в тому числі високопоставлені особи рицарського звання), але здебільшого жонглери та клірики.Фабльо - жанр провінційного походження, особливо поширений на північному заході Франції, у Пікардії. Фабліо відбивають головним чином світогляд городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо характерна грубуватим гумором і гострим жартом. Тематика фабліо: 1) розважального змісту, які повинні викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією; 2) повчального змісту, мета яких не тільки розважати, а й виховувати (мають соціальне забарвлення - в них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. висміюється зарозумілість рицарів, лицемірство духовенства); 3) анти феміністичні, про «хитрощі та віроломство» жінок, які, мовляв, охоче зраджують своїх чоловіків; зумовлено впливом клерикальної літератури, яка протягом століть повчала, що жінка - гріховне створіння; 4) антиклерикальні ( але НЕ антирелігійні!) висміюють релігійну мораль, показують, що духовенство проповідує її заповіді, але само в них не вірить і порушує їх. У відомому фабліо «Заповіт осла» розповідається про священика, котрий поховав свого улюбленого осла на християнському цвинтарі. Коли його викликав для пояснення єпископ, кюре не розгубився і швидко поклав на стіл 20 екю, які нібито осел заповів богові «на поминання своєї душі». Єпископ зі словами «Бог простить його» вхопив гроші. Автор схвалює винахідливість кюре, але свій твір він закінчує сповненим іронії висновком: «Ви бачите, як з допомогою грошей цей осел став християнином. Немає такого злочину, за який не можна було уникнути. Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. Виник в Німеччині на початку XIII століття. Визнаний майстер цього жанру - бродячий поет Штрікер (XIII ст.). У циклі веселих шванків «Піп Аміс» (бл. 1230) представлені деталі німецької дійсності XIII століття, у центрі оповідей стоїть фігура спритного попа, що отримує для себе користь з будь-якої ситуації. Сюжети фабліо та шванків протягом століть приваблювали багатьох авторів: Боккаччо, Мольєра, Бальзака, Шарля де Костера, Ромена Роллана, Анатоля Франса та ін.

Селянин Гельмбрехт” Вернера Садівника як зразок німецької міської літератури.

У першій німецькій селянській поемі, написаної Вернером Садівником,- «Селянин Гельмбрехт» — чесний працьовитий селянин протиставляється лицарю-розбійникові. У творчості деяких письменників — вихідців із селянського середовища — на противагу церковно-феодальної традиції, і стрімкому розвиткпершості міст - праця селян виспівується як основа суспільного життя. Так у поемі чесний працьовитий селянин-батько протиставляється безчесному сину лицареві. Батько згадує старі основи лицарства( честь, відвага і т.п.) син є найяскравішим прикладом і сповідує культ нового лицарства-грабунки, вино попри все, богохульство, розбій, гулянки (адже скоро стає головним розбійником в банди і забирає найбільшу частину прибутку). Навіть більше він підбурює свою сестру на шлюб з розбійником (який ще на весіллі відтоптує їй ноги). У цьому творі є характерні для міської літератури: висміювання нерозумного, недалекоглядного, жадібного, а головне безчесного лицарства і зображено перемогу кмітливого, справедливого селянства, яке за розумом і мораллю стоїть вище інших соц. класів (вкінці сина Гельмбрехта повісили селяни на дереві і викололи йому очі).