Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ
1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
Пізнавальна підсистема.
Ціннісна підсистема.
Підсистема поведінки.
2. Історичні типи світогляду
3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії
4. Основні функції філософії
5. Співвідношення філософії, науки і релігії
6. Своєрідність філософії Стародавніх Індії та Китаю
7. Основні риси античної філософії
8. Стиль мислення І особливості середньовічної філософії
9. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження
10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
11. Основні проблеми та характерні риси філософії французького Просвітництва
12. Класична німецька філософія
13. Марксизм у системі філософської культури
14. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм
15. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
16. Екзистещіалізм: загальна характеристика
17. Основні ідеї неотомізму
18. Феноменологічний напрям у філософії
19. Герменевтика як напрямок сучасної філософії
20. "Філософія життя"
21. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
22. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст.
23. Українська філософія як культурно-історичний феномен
24. Філософський зміст проблеми буття
25. Основні форми буття
26. Категорія "матерія" в історико-філософському процесі
27. Категорії "рух" і "розвиток" у філософії
28. Простір і час як форми існування світу
29. Закон єдності і боротьби протилежностей
30. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
31. Закон заперечення заперечення
32. Категорії діалектики
33. Проблема єдності світу
34. Походження людини як філософська проблема
35. Історичні типи філософських вчень про людину
36. Єдність біологічного і соціального в людині
37. Особистість як продукт культурного розвитку
38. Проблема свідомості у філософії
39. Структура свідомості
40. Свідомість і самосвідомість
41. Філософське трактування феномену безсвідомого
42. Сутність і структура суспільної свідомості
43. Форми суспільної свідомості
44. Поняття ідеології, її роль у суспільстві
45. Пізнання і практика
46. Проблема методу пізнання
47. Діалектика та її альтернативи
48. Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
49. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
50. Основні методи наукового пізнання
51. Ідея, проблема, гіпотеза, теорія як гносеологічні поняття
52. Проблема істини у філософії
53. Проблема критеріїв істини
54. Основні принципи пізнавального процесу
55. Проблема суб'єкта і об'єкта в пізнавальному процесі
56. Предмет соціальної філософії
57. Специфіка соціального пізнання
58. Поняття суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства
59. Соціальна структура суспільства
60. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності
62. Проблема суб'єкта історичного процесу
63. Нація як соціальний феномен
64. Природні умови в житті суспільства. "Географічний детермінізм", "геополітика"
65. Народонаселення як передумова і суб'єкт історичного процесу
66. Суспільне виробництво як соціально-філософська категорія
67. Матеріальне і духовне виробництво
68. Продуктивні сили та їх основні елементи
69. Виробничі відносини та їх структура
70. Техніка як соціальний феномен
71. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
72. Основні ознаки інформаційного суспільства
73. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
74. Політика як явище суспільного життя
75. Політична система суспільства, її структура і функції
76. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів
77. Громадянське суспільство і правова держава: філософський зміст понять
78. Культура як предмет філософського осмислення
79. Наука в системі духовної культури
80. Культура і цивілізація
81. Проблема цінностей у філософії
82. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
83. Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства
ПЕРШОДЖЕРЕЛА
ПЛАТОН ДЕРЖАВА
АРІСТОТЕЛЬ МЕТАФІЗИКА
Томас MOP УТОПІЯ
Френсіс БЕКОН НОВИЙ ОРГАНОН
Рене ДЕКАРТ МІРКУВАННЯ ПРО МЕТОД
Клод Адріан ГЕЛЬВЕЦІЙ ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ВИХОВАННЯ
Іммануїл КАНТ КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ
Георг ГЕГЕЛЬ ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
Фрідріх ЕНГЕЛЬС ЛЮДВІГ ФЕЙЄРБАХ І КІНЕЦЬ КЛАСИЧНОЇ НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Карл МАРКС ДО КРИТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМИ
Артур ШОПЕНГАУЕР СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ
Фрідріх НІЦШЕ АНТИХРИСТИЯНИН
Григорій СКОВОРОДА ПОТОП ЗМІЇНИЙ
Тарас ШЕВЧЕНКО "I МЕРТВИМ, I ЖИВИМ..."
Памфіл ЮРКЕВИЧ СЕРЦЕ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ ЛЮДИНИ...
Іван ФРАНКО ПОЗА МЕЖАМИ МОЖЛИВОГО
Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ ХТО ТАКІ УКРАЇНЦІ, І ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ
Зігмунд ФРЕЙД ВСТУП ДО ПСИХОАНАЛІЗУ
Макс ВЕБЕР ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ
Хосе ОРТЕГА-І-ГАССЕТ ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?
П'єр Тейяр де ШАРДЕН ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ
Освальд ШПЕНГЛЕР ЗАНЕПАД ЄВРОПИ
Арнольд ТОЙНБІ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ
Жан-Поль САРТР ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ - ЦЕ ГУМАНІЗМ
Альбер КАМЮ МІФ ПРО СІЗІФА. БУНТІВНА ЛЮДИНА
Елвін ТОФФЛЕР ТРЕТЯ ХВИЛЯ
Карл ЯСПЕРС ВИТОКИ ІСТОРІЇ ТА її МЕТА
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ
ПІДРУЧНИКИ І НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ
ОСНОВНІ ПЕРШОДЖЕРЕЛА

ПЕРЕДМОВА

Це особливий навчальний посібник з курсу філософії. Багаторічний досвід викладання філософії студентам і аспірантам гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мої спостереження на іспитах з філософії, спостереження моїх колег по кафедрі свідчать про серйозні труднощі, які постають сьогодні перед студентами й аспірантами під час підготовки до складання іспиту. Причин для цього багато, але основних дві.

Перша полягає в тому, що дехто зі студентів не працює над підручником протягом семестру. І ми, викладачі університету, усвідомлюємо, що до цих студентів належать не тільки недбалі, а й здібні, працелюбні студенти, які одночасно і вчаться, і працюють.

Друга причина. Ще декілька років тому практично не було нових підручників з філософії. Сьогодні їх – безліч. Викладачі майже кожного ВНЗ написали чи пишуть свій власний підручник з філософії, видавці видають їх великими тиражами. Ця багатоманітність часто збиває з толку студента, а особливо того, який працює в основному під час сесії.

Крім того, українському читачеві пропонується велика кількість підручників, виданих у Російській Федерації. Треба віддати належне, серед них є і якісні підручники та навчальні посібники. Українською і російською мовами видано багато творів відомих філософів минулого і сучасності, опрацювання і знання яких дає можливість читачеві осягнути найвищі і найвагоміші ідеї, що навіки ввійшли до скарбниці світової філософської думки. Але все це не допомагає студентові під час екзаменаційної сесії: студент не може сам розібратися у цьому морі літератури. У нього немає для цього ні часу, ні належних знань, ні можливостей фізично знайти і отримати хоча б для тимчасового користування необхідні підручники чи праці. Найчастіше він користується книгою, навчальним посібником, який йому випадково попадає в руки, витрачає багато часу на те, щоб якось зорієнтуватися у матеріалі, у кращому випадку розбереться у декількох питаннях і з тим приходить на іспит. За таких умов студенту зайве сподіватися на глибокі знання і розраховувати на високу оцінку.

Тому автор вирішив запропонувати студентам безпосередньо відповіді на найважливіші питання, які, як правило, виносяться на іспит з філософії. Увага студента зосереджується на базових поняттях і фундаментальних філософських концепціях, на засвоєння яких і спрямовується вивчення курсу філософії у вищому навчальному закладі і знання яких перевіряється на іспиті.

Автор визнає, що цей посібник за ґрунтовністю подання тем не може замінити класичний підручник з філософії. Але у посібнику в концентрованому вигляді є все, що потрібно знати студенту чи аспіранту під час складання іспиту, щоб отримати відмінну оцінку: за змістом відповіді на питання, що наводяться у посібнику, відповідають програмі курсу "Філософія" для студентів і аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Автор буде вдячний фахівцям, колегам, студентам за зауваження і пропозиції, спрямовані на вдосконалення посібника.

Сподіваємося, що книга буде корисною студентам, які вивчають філософію, і викладачам філософії.

Автор

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

Людство на всіх етапах розвитку завжди цікавили вічні "надокучливі" питання. Що таке оточуючий людину світ? Яка його сутність, як він облаштований? Чи створений він, чи існує вічно? Яка його доля в майбутньому, чи є перспектива існування? Нарешті, яке місце і роль людини в цьому світі, в чому смисл її існування? Відповіді на ці питання обумовлені потребою в загальній орієнтації, самовизначенні людини у світі. Адже перелічені питання тісно пов'язані з можливістю відповіді на більш конкретні, але болючіші питання сьогодення. Мається на увазі усвідомлення труднощів, суперечностей, визначення шляхів, тенденцій розвитку кожного конкретного суспільства чи держави. Як зрозуміти перетворення, що відбуваються в сучасну епоху? Яким чином і чи можна взагалі позбутися загроз, що нависли над людством, – екологічної, ядерної, бездуховності тощо.

Отже, для розуміння, усвідомлення всіх цих питань, розв'язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людства, треба розуміти сутність всього, що відбувається в світі і в більш конкретному середовищі. Необхідно розуміти смисл і мету нашого життя: що ми робимо і для чого, які наші устремління, як вони сприймаються людьми тощо.

Сукупність таких уявлень про світ та місце і роль людини в світі можна назвати світоглядом.

Отже, світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо.

Якщо проаналізувати сукупність елементів світогляду, можна виділити органічно взаємопов'язані підсистеми. Це – пізнавальна, ціннісна та підсистема поведінки.

Пізнавальна підсистема.

Світогляд формується насамперед за допомогою знань. До складу світогляду входять повсякденні (життєво-практичні) та наукові (природничі, технічні, суспільні) знання, а також різноманітні форми суспільної свідомості – політична, правова, моральна, естетична, релігійна. Запас знань особи чи суспільства в цілому створює надійне підґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених широких та глибоких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та місце людини в ньому. Правда, ступінь пізнавальної насиченості, продуманості, внутрішньої узгодженості елементів того чи іншого світогляду може бути різним.

Ціннісна підсистема.

У світогляді крім знань про світ і людину відображаються також певні поняття цінностей. У свідомості людей формується конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо. Відповідно виникають світоглядні ідеали (моральні, політичні, естетичні та ін.). Завдяки ідеалам здійснюється оцінка, визначення цінності того, що відбувається. Одними з найважливіших понять, пов'язаних із ціннісною свідомістю, були і є поняття добра і зла, краси та потворності.

Підсистема поведінки.

Від знань та системи ціннісних орієнтацій залежить поведінка людини, її життєва позиція, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв'язку з цим слід підкреслити бажаність, навіть необхідність, гармонізації) узгодженості пізнавальних аспектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості. Від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства таких компонентів (аспектів, рівнів) світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сумнів, теоретичний і практичний досвід, осмислення минулого і бачення майбутнього.

Структура світогляду залежить від певних чинників.

Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:

– світовідчуття. Це емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

– світорозуміння. Це пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

– світосприйняття. Це досвід формування пізнавальних уявлень про світ за допомогою наочних образів (сприйняттів).

За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, груповий (професійний, класовий, національний тощо), загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).

За ступенем історичного розвитку – античний, середньовічний і т. д.

За ступенем теоретичної "зрілості" – стихійно-повсякденний ("житейський") і теоретичний (філософський).

Світогляд виконує найважливіші функції в житті людини. Як активний духовний чинник світогляд є основою життя. Він забезпечує освоєння та зміну людиною навколишнього світу. Адже світогляд об'єднує знання і почуття у переконання. А це визначає певну поведінку та дії особистостей, соціальних груп, націй, народів.

Історичні типи світогляду

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, ЙОГО функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

– поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний");

– віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

– наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;

– поклоніння Богові як вищій істоті.