Тема “тілесності” у сучасній онтології

Для чіткого виокремлення проблематики тілесності в соціальній філософії та ролі цього поняття у соціально-філософському дослідженні важливі термінологічні розвідки стосовно двох понять - «тіло» та «тілесність».

Передусім зазначимо, що розмежування понять «тіло» і «тілесність», особливо у соціальній філософії, є надзвичайно складною проблемою. Це пов´язано по-перше із «само зрозумілістю» або «природною очевидністю» тіла, на яке, свідомо чи ні, покладається більшість дослідників, намагаючись висвітлити цей феномен, а по-друге - з традиційною опозицією природничих та гуманітарних наук у стратегіях дослідження «природи людини».

У побутовій мові поняття «тіло» та «тілесність» вживаються майже синонімічно.

Зв´язок та перехрестя понять «тіло» та «тілесність» важливо показати у таких напрямках:

1. «Фізичне тіло» як матеріальна річ та тіло людини, як «живе тіло».

2. «Організм» як науковий конструкт і «тіло», як ми його відчуваємо у суб´єктивному досвіді.

3. «Тілесність» - як здатність свідомості існувати власним тілом: «Я» - і є моє тіло.

Серед історичних етапів у формуванні сучасного ставлення до понять «тіло» і «тілесність» важливими є по-перше, дослідження Декарта і проблематика «психофізичного дуалізму», що знайшла відбиток у підходах Новочасної науки до тіла, по-друге, ставлення до тіла у філософії Життя Ніцше, по-третє, народження і розвиток філософського поняття «тілесності» у феноменології Гусерля, Сартра, і, нарешті - погляд сучасної соціальної топології Фуко, Дельоза, Бурд´є на роль і місце тіла людини у соціальному просторі.

У широкому розумінні «тіло» - це матеріальна річ, фізичне тіло, предмет. «Тіло людини» - більш вузьке поняття - серед інших матеріальних речей воно є чимось особливим та унікальним. Поєднуючи нас із речами, іншими «фізичними тілами» у світі, - воно є чимось значно більшим за них! Зрештою, тіло людини здатне перетворитись на справжню «фізичну річ» - лише у якості трупа. Тому, говорячи далі про «тіло людини», маємо звернутися також і до поняття «живе тіло».

У феноменологічних відкриттях Е. Гусерля. Значення терміну «тілесність» у феноменології пов´язане з розрізненням понять - Leib (живе тіло, нім.) та Korper (річ, фізичне тіло, нім.). Відповідно, поняття «Leiblihkeit» - «тілесність», вказує на унікальну особливість людського тіла «бути живим», «уособлювати суб´єктивність», бути «джерелом досвіду».

Гусерль фактично підносить тілесність до рівня базових екзістенціалів людського буття, таких як інтенційність, темпоральність та інтерсуб´єктивність. У процесі феноменологічного дослідження в «Картезіанських медитаціях» свідомість (трансцендентальне Его) виявляється соліпсично замкненою, такою, яка не вимагає існування «іншого». Гусерль фактично стикається у своїх дослідженнях з «ego cogito» Декарта, яке дійсно не вимагає інших умов існування, крім себе самого! Але Гусерль іде далі - і ставить питання про те, як можливий спільний світ таких окремих суб´єктивностей? Яким чином ми наділяємо іншу людську істоту правом «бути самим собою», бути суб’єктивністю? За Гусерлем, саме тілесність може вважатися джерелом існування іншої свідомості у нашому особистому досвіді. Це відбувається через так звану «аппрезентацію» - своєрідне поєднання за аналогією - мого тіла з тілом іншого. А дже своє власне тіло не викликає сумнівів, сприймається як носій мене самого! Тому і тіла інших - у полі нашого погляду природно сприймаються як носії унікальної суб’єктивності. Так, за Гусерлем - основою інтерсуб’єктивного світу, онтологічного грунту соціальності - виступає саме тілесність.

Отже, вимога концептуалізації поняття «тілесність» у соціальній філософії пов’язана з важливим місцем, яке посідає ця тема у соціальній онтології.

«Тілесність - це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність, і конструюється на їхньому перетині.

Перший вимір: біологічне тіло людини - тіло як організм.

Другий вимір: внутрішня тілесність - містить у собі сукупність тілесних відчуттів людини, почуття «самості», відчуття «Я» - тіла в тілі.

Третій вимір: зовнішня тілесність - тіло для інших - тіло як символ, що відображає особистісні характеристики людини, а також, за допомогою якого здійснюється самовираження, те, що безпосередньо сприймається оточенням, завдяки якому людина включається в соціальні зв’язки.

Звертаючись у статті «Проблема тілесності в психології та філософії» до понять «тіло» та «тілесність», Г.Найдьонова послуговується схожим підходом. Вона розглядає тіло в межах різних підсистем буття людини: у природному вимірі, як «соціальне тіло» та як «культурне тіло». При цьому «тілесністю» називається - сформований на основі тіла як природного об’єкта «соціально детермінований» та «культурно забарвлений» феномен. Авторка підкреслює, що соціокультурний напрям, а також сучасна психологія тілесності розрізняють поняття «тіло» та «тілесність». «Тілесність утворюється в контексті генотипу, статевої приналежності та унікальних біопсихічних особливостей індивіда в процесі його адаптації та самореалізації. тілесність виникає лише у людини, яка є соціальною істотою». Отже, за двома попередніми прикладами, межа розрізнення