Завдання 2. Назвіть форми матеріального руху

Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії:

перші форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії — механічний рух атомів: молекул, мікроскопічних і космічних тіл; розповсюдження електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних частинок; другі форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві — галактики, метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо. Важливою і невід'ємною формою існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об'єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об'єктами в структурній організації матеріального світу.

1. Переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл

(Механічний рух як тотожністьпротилежностей при тяжіння-відштовхування.

2. Електромагнітні явища, гравітація, теплота, світло, звук тощо

(Фізичний рух – механіка молекулярного світу;

3. Хімічні реакції, хімічний синтез в органічній або неорганічній природі

(Хімічний рух – фізика атомарного світу)

4. Процеси в живих організаціях

(Біологічна форма руху – (хімія клітини (білок), виникнення життя.

5. Соціальні зміни, процеси мислення і пізнання

(Суспільна форма руху – якісно нова форма матеріального розвитку, коли виникає суспільна практика та її невід’ємний атрибут – мислення. Мислення постає як “своє інше” (Гегель) самої матерії, це ідеальна форма реального світу.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

А) Суперечності продуктивних сил та виробничих відносин розв’язуються ………………..

Б) Вперше термін “буття” в історії філософії запровадив Піфагор

ВАРІАНТ № 6

Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні форми суспільної свідомості.

Суспільна свідомість - це філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей.
Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Вона не пуста абстракція. Це - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості.Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.
Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.
Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості.Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.
Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Завдання 2.Визначте поняття «сродної праці» у філософії Г.С. Сковороди.

Сковородинська концепція "сродної праці" є засобом пояснення численних феноменів соціального життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діяльності — конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах розумової діяльності. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.

Завдання 3.

А) Автором твору «Метафізика» є АРІСТОТЕЛЬ

Б) Якому закону діалектики належить поняття «стрибок»? закон взаємного переходу кількісних змін

ВАРІАНТ № 7

Завдання 1.Розкрийте зміст праці, Сковороди Г.С. «Розмови п’яті подорожніх про істинне щастя в житті»:

у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть . Людина - «коваль свого щастя» , творець власної долі.

Завдання 2.Сформулюйте гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця «Філософія історії»).

"Філософія історії" – це лекційний курс із всесвітньої історії, прочитаний в Берлінському університеті між 1822–1831pp.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.

Завдання 3.

А) Напрямок у філософії, який стверджує, що духовність є первинним по відношенню до матеріального світу називається ……ідеалізм

Б) Автором твору «Екзистенціалізм – це гуманізм» є … Жан-Поль САРТР

ВАРІАНТ № 8

Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні концепції походження та еволюції людини в історії філософії.

Основні теорії походження людини:
1. Теорія еволюції (К. Фахт, Ч. Дарвін)
2. Теорія креаціонізму (божественного творіння)
3. Теорія зовнішнього втручання
1. Еволюційна теорія
Еволюційна теорія припускає, що людина походить від вищих приматів – людиноподібних істот шляхом поступового видозміни під впливом зовнішніх факторів і природного відбору.
Відповідно до даної теорії, мали місце наступні основні стадії еволюції людини:
- періоди послідовного існування антропоїдних предків людини (австралопітек та ін);
- існування найдавніших людей: пітекантропа (найдавнішого людини, або протерантропа або архантропу);
- стадія палеоантропів, тобто давньої людини (неандертальці та ін.)
- Розвиток сучасних людей (неоантропів).
Австралопітеки – високоорганізовані прямоходячі примати – традиційно було прийнято вважати вихідними формами в родоводу людини. Австралопітеки отримали у спадок від своїх предків деревних багато властивостей, причому найбільш важливими з них були здатність і прагнення до різноманітного поводження з предметами за допомогою рук (маніпулювання) і високий розвиток стадних відносин
Пітекантропи – істоти прямоходячих, середнього зросту і щільної статури, які зберегли, однак, багато мавпячих рис, як у формі черепа, так і в будові лицьового скелета.
Палеоáнтроп (неандерталець)
Неандертальці були людьми середнього зросту, міцної, масивного складання, за загальним будовою скелета стоять ближче до сучасній людині.
Неоантроп
Час появи людини сучасного виду (Homo sapiens) припадає на початок пізнього палеоліту (70-35 тис. років тому). Воно пов'язане з могутнім стрибком у розвитку продуктивних сил, становленням родового суспільства і наслідком процесу завершення біологічної еволюції Homo sapiens.
Неоантропи представлені численними стоянками та поселеннями, де знаходять крем'яні та кістяні знаряддя, залишки житлових споруд. У них існували й складні обряди поховання, прикраси, ними були створені перші шедеври образотворчого мистецтва і т.д.
2. Теорія творіння (креаціонізм)
Погляди, засновані на тому, що людину створив Бог чи боги, виникли набагато раніше, ніж матеріалістичні теорії самозародження життя і еволюції антропоїдних предків у людини. У різних філософських, теологічних навчаннях давнину акт творіння людини приписувався різним божествам.
Значного поширення у світі отримали християнські релігійні погляди на створення світу і людини в ньому, пов'язані з божественним творінням Єгови (Яхве) – єдиного Бога у Всесвіті, який виявляє себе в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог- Святий Дух.
3. Теорія зовнішнього втручання
Згідно цієї маргінальної паранаукові теорії, поява людей на Землі так чи інакше пов'язане з діяльністю інших цивілізацій. У найпростішому варіанті теорії зовнішнього втручання вважає людей прямими нащадками інопланетян, що висадилися на Землю в доісторичний час.
Більш складні варіанти теорії зовнішнього втручання припускають:
- схрещування іномірян з предками людей;
- породження людини розумної методами генної інженерії;
- створення перших людей гомункулярним способом;
- управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного зверхрозума;
- еволюційний розвиток земного життя і розуму за програмою, спочатку закладеної позаземним зверхрозумом.

Завдання 2.Визначте поняття «абсолютна істина».

Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки.
За своєю сутністю абсолютна істина - це об'єктивна істина, яка пізнана в її повній, закінченій формі.
Завдання 3.

А) Еклектика – це таке вчення про принципи і методи пізнання, яке стверджує, що зв’язки між предметами та явищами … різнорідних понять, теорій, можна поєднати

Б) Автором твору «До критики політичної економії» є … Карл Маркс

ВАРІАНТ № 9

Завдання 1.Розкрийте сутність відчуженя та проаналізуйте його сучасні прояви.

Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».
Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням.
Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.
Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.
Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року».
За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.
Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.
Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.
Карл Маркс надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.
Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття.
Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.
Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.

Завдання2.Визначте поняття «об’ективна істина».
Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.

Завдання 3.

А) Діяльність людини відрізняється від всіх форм існування тварини тим, що людина …перетворює (змінює) навколишній світ, а тварина …пристосовується до нього;

Б) Атрибутами матерії є … Рух, Простір та Час

ВАРІАНТ № 10

Завдання 1.Розкрийте сутність закону взаємопереходу кількісних та якісних змін і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
Основні закони розвитку світу розкривають механізм, причину і направленість змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.
Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".
Якість. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському розумінні. В повсякденному житті ми стикаємося з великим розмаїттям явищ, процесів, предметів. При цьому багато з них не мають ніякого відношення до потреб людини. Але ми все-таки розрізняємо одні предмети та явища від інших (рослина і тварина, вода і кислота, пісок і глина...). Це пояснюється тим, що кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю.
Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше.
Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).
На основі сказаного можна дати визначення якості.
Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.
Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.
Але відчуття дають знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.
Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.
Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість.
Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами.
Не можна, проте, провести абсолютну межу між якістю і властивістю, тому що якість – це найбільш суттєві властивості, що визначають всі інші властивості і без яких річ перестає бути певною річчю.
Кількість. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою. Це теж дуже важливий аспект предметів і явищ.
Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо.
Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки. Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного.

Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Можна дати таке визначення міри.
Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.
Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ.

Завдання 2.Визначте сутність ідеології.

Сутність ідеології-система ідей, поглядів цінносни установок і вірувань ,встановлення зв*язку між світоглядом і навпаки поведінка людини,з*ясування сенсу тих процесів і змін ,які відбуваються в суспільстві.

Завдання 3.

А) Аксіологія це вчення про…цінності.

Б) Суспільне буття обумовлює суспільну свідомість, вважають представники…які критикують Маркса

ВАРІАНТ № 11

Завдання 1.Розкрийте відмінності філософії пізнання Р.Декарта та Ф.Бекона.

Бекон.мислитель вказував на непевність чуттєвого сприйняття. Людські почуття обмежені, дають лише знання про зовнішні властивості речей. Цей недолік може бути подоланий за допомогою різних приладів. Але й цього недостатньо. У достовірному пізнанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Отже, в основу пізнання Ф. Бекон поклав не первісне спостереження як таке, а дослід з певними науковими цілями, організований експеримент. Саме системністю, цілеспрямованістю останній відрізняється від чуттєвого досвіду. Крім того, в науковому експерименті досліджувані природні явища опиняються у таких штучно створених умовах, за яких усе приховане швидше відкривається.
Значення експериментального дослідження природи полягає також у тому, що, відкриваючи шлях до істини, наукові досліди не відходять від потреб практики. Відтак наука відповідає своєму призначенню — служити практиці.
Декарт.Однак шляхи побудови такого знання, а також розуміння природи наукового методу у цих мислителів були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший обстоював матеріалістичну точку зору, другий стояв на позиції філософського дуалізму. Саме Декартові належить заслуга розробки дедуктивного методу в умовах формування нової науки. На відміну від Ф. Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція, він свої методологічні розробки грунтує на методі логічної дедукції. Проте дедуктивний метод Декарта не мав нічого спільного із схоластизованою логікою Арістотеля, силогістику якого він піддавав гострій критиці за формалізм і непродуктивність. Силогістичне вчення Арістотеля, яке мало справу із термінами, словами, Р. Декарт відносив до риторики. Натомість він прагнув виробити такий метод, який би сприяв творчому розвиткові наукових знань, спрямовував людський розум до істини. Розуміння цього методу дістало відображення у відомих чотирьох правилах Декарта. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів, або перших начал. другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Третє правило містить необхідність дотримувати певного порядку мислення. Четверте правило, яке Р. Декарт назвав "енумерацією", орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність наукового дослідження.

Завдання 2.Назвіть історичні типи світогляду та дайте визначення кожному з них.

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.
Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.
Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.

Завдання 3.

А) Здатність людини відображати світ в ідеальних образах називається ... свідомістю;

Б) Теорія це… Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.
Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій. …

ВАРІАНТ № 12