Загальна характеристика філософії Платона
ШПОРА_1:
Розвинув і систематизував погляди Сократа Платон. Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних нерухомих, неділимих, тотожних собі ідей (щодо цього очевидний вплив елеатів) і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей, як у Геракліта. Ідеї є прообразом речей, а речі — це своєрідні матеріальні тіні ідей. Такою була ідеалістична конструкція світу Платона, якого цілком заслужено вважають творцем першої систематизованої концепції об'єктивного ідеалізму.
Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілення в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо споглядала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприймає речі, які нагадують їй ідеї. Сприймаючи, наприклад, конкретну людину чи березу, душа пригадує загальні ідеї людини, дерева. Тому пізнання зводиться до пригадування. Завдяки такій інтерпретації пізнання Платон подолав релятивізм і суб'єктивізм софістів. Ідеї (добра, істини, прекрасного тощо) у всіх людей однакові, оскільки живить їх одне джерело — світ вічних ідей.
У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонянкою. Тіло є в'язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому. Якщо у світі загальним є ідеї, в людині — душа, то в суспільстві — держава. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід — знаряддя держави. Виховання, мистецтво — все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватну власність заперечував він в ім'я держави. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани — правителів, воїнів («стражів» держави) і людей фізичної праці — селян і ремісників. Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині — розумної (правителі), вольової (воїни), чуттєвої (селяни і ремісники). Згідно з Платоном досконала держава — найвище втілення блага на Землі. А благо окремої людини полягає в підпорядкуванні загальному благу. Таке розуміння держави породило у мислителя відразу до демократії, зумовило його політичний консерватизм.
Філософія Платона мала величезний вплив на подальший розвиток європейської філософської думки.
Уже в Сократа моральна тематика вийшла на передній план. Але він і його послідовники — Платон і Арістотель — розвивали концепції соціальної етики. Вони не бачать сенсу життя людини поза полісом. Етичні вчення епохи еллінізму були суто індивідуалістичними. Більше того, мудреці розглядали відхід від політичних та громадських справ як необхідну передумову доброчесного життя.
ШПОРА_2:
Платон — засновник європейського об’єктивного iдеалiзму. Вже було вiдомо, що
сприраючись на почуття можна помилятись. Тому Платон каже, що треба спиратись i шукати
одвiчнi незмiннi божественнi iдеї, якi будуть зразками для пiзнання. Iснує два свiти. Перший,
потойбiчний для нас — свiт божествених iдей, iдеї — то форми речей, їх чистi зразки. Другий
— наш, свiт речей. Кожна наша рiч є лише блiдою тiнню iдеї. Тому вивчаючи матерiальнi
iдеї, ми вивчаємо лише тiнi iдей, за якими не можна нiчого сказати про самi iдеї.
Пiзнання за Платоном: люди як би сидять в печерi й спостерiгають за зовнiшнiм свiтом лише
за тiнями на стiнi печери. Тому найкращим для фiлософа найкраще — найшвидше померти,
але своєю смертю, аби перейти в свiт iдей. Платон — прихильник аристократичної
рабовласницької держави. Структура держави складається з 3-х каст: фiлософи-правителi,
воїни-охоронцi, хлiбороби. Платон свої головні зусилля зосереджує на вирішенні відкритої
Сократом проблеми існування загального ("краси" взагалі, "мужності", "добра" тощо). Він не
мав сумнівів у існуванні загального реально, а як воно саме існує — нікому ще не відомо.
Тому Платон відшукує аргументи, котрі повинні довести скептикам реальність існування
загального. Так, він відзначає, що закони держави не існують у вигляді конкретних речей
(текст закону ще не є законом), але реально впливають на життя суспільства.
Платон долає проблему, що зафіксована Сократом, завдяки створенню гіпотези про існування
специфічних предметів, відмінних від речей навколишнього світу. Припустивши існування
реальних предметів, Платон розглядає загальне як ідеальний предмет, ідею. Ідеї, що внаслідок
своєї досконалості виявляють себе як еталони, справжня реальність, є дечим первинним
стосовно конкретних речей як копій ідей. А чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних
речей є відбитком загальних речей. Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом
іншого світу, більш досконалого — ідеального. Здатністю до безпосереднього контакту з
ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до
безтілесного царства ідей, бо для існування тіла і душі повинна бути відповідна ідея, яка
керує процесами в дійсності. Душа, з'єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність
(відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні,
коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона
пізнання, під час якого формуються загальні поняття (про будинок взагалі, добро взагалі,
трикутник взагалі), є процесом пригадування.
Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо.
Матерія — це те, що мінливе. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в
своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Вживаючи поняття "матерія", Платон
утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: "З нічого може виникнути лише ніщо".
Цим поняттям знімається проблема пізнання того, що було: його вже немає. Ця властивість
матерії перетворюватись у небуття і перешкоджає створенню світу, повністю відповідного
ідеальному царству. Взаємодія матерії та ідей призводить до пошкодження, деформування
ідей, до втрати конкретними речами тієї досконалості, яку мала "чиста" ідея. Взаємодію ідеї і
матерії Платон фіксував математично. Він дуже цінував філософію Піфагора, вважаючи, що
піфагорейці першими усвідомили роль ідей.
Усі свої дослідження природи, суспільства, пізнання, мислення Платон підпорядковував
принципові визначення міри прояву ідей в конкретних речах, де фіксація загального
визначення ідеальної конструкції займала головне місце. Він шукає ідеальну державу,
ідеальний метод пізнання тощо, розглядаючи реальність як прояв ідеального. Тому саме з
Платона починає формуватись усвідомлена процедура здійснення послідовної дедукції.