Некласична онтологія: загальна характеристика

Онтологія – це вчення про буття, розділ філософії у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Значення: 1) частина філософії, яка з’ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. 2) у марксистській філософії - для з’ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості. 3) у західній філософії - найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції; принципи буття з’ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Термін “онтологія» - Рудольфом Гокленієм, розвив і створив - Християн Вольф. В філософії XX сторіччя,на відміну від традиційної онтології, не світ, не природа, а людина ставала проблемною точкою відрахунку. Філософи XX ст. заперечували тим представникам класичної онтології, що відштовхувались від самостійного буття світу і від нього рухалися до розуміння людини, поставленої в залежність від світу. Філософія перетворювалася в 'філософію речей', а людина розглядалася як річ. Заперечували проти тих напрямків, де на перший план висувалися логіка, гносеологія, теорія ідей: панування 'філософії ідей' перетворює людину в свого роду пізнавальну машину. Центром філософії має бути людина, людина є буттям. Але філос 20ст високо оцінили ідею Канта, згідно якої світ ми бачимо винятково крізь призму людської свідомості. Предмет світу, самий світ існують в собі, цілком незалежно від свідомості. Центром же 'нової онтології' стає не деяка ізольована свідомість людини, а свідомість, точніше, духовна (свідоме і несвідоме), взяте в нерозривній єдності з людським буттям. В класичній онтології – був шлях від світу як буття до буття людини, в некласичній - зворотній шлях - від людського буття до світу, як він бачиться людині і 'вибудовується' навколо нього. Філософи XX сторіччя (слідом за Кантом) справедливо підкреслювали небезпеку ототожнення людських уявленнь про реальність з самим світом - небезпека безпосередньої 'онтологізації' людських станів і знань. Фейєрбах: по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він не «абсолютний дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. Фейєрбах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип - завдяки людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як найвища істота природи. Людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні психологією, вона - лише антропологія.

32. Некласична онтологія. Заг хка

Онтологія - вчення про буття, розділ філософії, що вивчає фундамент. принципи,

найбільш загальні сутності і категорії сущого. Буття - найширше (абстрактне)

поняття, термін "бути" означає було достатньо, існувати. До 19 століття Існувала

класична Онтологія.

I етап (Етап розвитку абстрактний дух випускає з себе протилежність - природу,

який породжує суб'єктивний дух): Чистий дух «Логос» (абсолютна ідея яка

трансформується в природу. Філософія природи: природа не розвивається, а служить

лише зовнішнім проявом саморозвитку логічних категорій, що становлять її духовну

сутність;).В основі всіх явищ природи і заг-ва лежить абсолют, духовний та

розумне початок - "абсолютна ідея", "світовий розум" або "світової дух". Це

почало активно і діяльно, причому діяльність його полягає в мисленні, а точніше,

у самопізнанні.

II етап: З природного створюється абсолютний дух. Філософія духу. На цьому етапі

абсолютна ідея знову повертається до самої себе й осягає свій зміст у різних

видах людської свідомості та діяльності. Його власною системою завершується, на

погляд Гегеля, процес саморозвитку абсолютної ідеї і разом з тим її

самопізнання.

У 20 в. Мартін Гайдеггер який розвивав некласичних Онтологія Центром нової

онтології стає не ізольоване свідомість людини, а свідомість, точніше, духовне,

взяте в нерозривній єдності з людським буттям.У концепції німецького

екзистенціаліста Хайдеггера критикується традиційний підхід до буття, заснований

на розгляді буття як сущого, субстанції. Для нього проблема буття має сенс лише

як проблема людського буття, проблема граничних підстав людського існування.

Найважливішим виразом загальнолюдського способу буття є страх перед ніщо. Основу

людського існування становить його кінцівку, тимчасовість. Тому час має бути

розглянуто як найбільш істотна характеристика буття. Основна ідея: об'єкт не

відривається від суб'єкта. Людське існування-безособова форма.Dazain - «тут

буття». Ні об'єкта взагалі. Не можна розривати сам світ і знання про світ.