Д) Мікросхеми
Мікросхе́ма, інтегральна мікросхема (англ. integrated circuit) — електронна схема, що реалізована у вигляді напівпровідникового кристалу (чипу) та виконує певну функцію. Винайдена у 1958 році американськими винахідниками Джеком Кілбі та Робертом Нойсом.
Чіп — напівпровідникова структура, на поверхні якої сформовані контактні площинки. Часто під інтегральною схемою (ІС) розуміють власне кристал або плівку з електронною схемою, а під мікросхемою (МС) — ІС в корпусі.
У 1961 році фірма Fairchild Semiconductor Corporation випустила інтегральні схемиу вільний продаж, і їх відразу стали використовувати у виробництві калькуляторів ікомп'ютерів замість окремих транзисторів, що дозволило значно зменшити їхній розмір, та збільшити продуктивність.
Перша радянська напівпровідникова мікросхема була створена у 1961 році, в Таганрозькому радіотехнічному інституті, в лабораторії Л. Н. Колесова.
Мікросхеми випускаються в двох конструктивних варіантах — корпусному і безкорпусному.
Безкорпусна мікросхема — це напівпровідниковий кристал, призначений для монтажу в гібридну мікросхему або мікрозборку (можливий безпосередній монтаж на друковану плату). Корпус мікросхеми — це частина конструкції мікросхеми, призначена для захисту від зовнішніх дій і для з'єднання із зовнішніми електричними колами за допомогою виводів. Корпуси стандартизовані для спрощення технологічного процесу виготовлення виробів з різних мікросхем. Число стандартних корпусів обчислюється сотнями. У сучасних імпортних корпусах для поверхневого монтажу застосовують і метричні розміри: 0,8 мм; 0,65 мм і інші.
6.Паяльна станція
Паяльна станція — багатофункціональний настільний паяльний інструмент, спеціально призначений для застосування в галузі електроніки, а також в електротехніці. Дозволяє здійснювати пайку чутливих електронних компонентів з максимальним дотриманям усіх встановлених для них технічних регламентів по температурі та тривалості пайки, рівномірності та швидкості нагріву, розмірам зони нагріву, тощо.
Поширення паяльних станцій викликано в першу чергу тим, що ручна пайка в галузі електроніки із використанням простих паяльних засобів, перестає відповідати вимогам якості. Тенденції до інтеграції, мініатюризації та здешевлення електронних компонентів для галузі масового виробництва, спричинили підвищення їх вразливості до теплових ушкоджень. Невелику деталь із дрібними зовнішніми виводами значно легше перегріти за рахунок малої теплоємності виводів, та малої площі розсіювання тепла самої деталі. Те ж саме стосується струмопровідних доріжок на друкованих платах, які в наслідок перегріву починають відшаровуватися через руйнування клею, яким вони закріплені. При виготовленні корпусів електронних компонентів усе частіше, замість металів та кераміки, використовуються спеціальні пластмаси, які є значно дешевшими та більш технологічними, але мають гірші теплові характеристики і погано витримують термоудар. Проблему ускладнює масовий перехід серійного виробницта до застосування безсвинцевих припоїв, які зазвичай мають вищу на декілька десятків градусів температуру плавлення ніж старі припої з вмістом свинцю. Все це наближає температури пайки до небезпечних меж, що накладає додаткові обмеження на тривалість процесу пайки та звужує діапазон припустимих температур.
Недотримання температурного режиму пайки може також погіршити якість паяних з'єднань. Для забезпечення нормального прогріву і змочування зпаюваних поверхонь, та для досягнення задовільної плинності припою, його температура повинна бути на 30—40 °C вищою ніж його ліквідус. Але з іншого боку, при занадто високих температурах флюс починає перегріватися, що призводить до послаблення або повної втрати його хімічної активності. Як наслідок, зпаювані поверхні погано очищуються від окислів і між ними утворюється неякісний електричний контакт. Так звана, «холодна пайка» є самим поширеним дефектом паяних з'єднаннь, який до того ж досить важко розпізнається та діагностується. В подальшому, при роботі обладнання з такою пайкою, між з'єднаними компонентами може спостерігатися ефект нестійкого (мерехтящого) електричного контакту. Така несправність поводиться непередбачувано і створює ряд ускладнень при ремонті.Якщо на спаюваній поверхні присутній метал, що здатний добре розчинятися в припої (наприклад, золоте або срібне покриття), то тривалість процесу пайки також починає відігравати роль.
Головним елементом, який визначає робочі можливості станції, є її паяльний засіб. Для виконання різних операцій існують спеціальні інструменти і станції можуть комплектуватися одночасно декількома з них. До основних пристроїв для здійснення пайки відносяться:
-звичайні паяльники різних типів;
-ультразвуковий паяльник;
-термоповітряний нагрівач (термофен);
-демонтажний паяльний пінцет (термопінцет) — для SMD компонентів;
-демонтажний помповий паяльник — для компонентів з наскрізним монтажем;
-інфрачервоний нагрівач.
Паяльник є найпоширенішим інструментом станцій і до їх складу можуть входити одразу декілька паяльників різних типів та потужностей. При такій конфігурації відпадає потреба витрачати час на переналагодження єдиного робочого інструмента при необхідності встановлення жала іншої форми або при зміні його температури, що є зручним у випадку великого обсягу робіт. В окремих станціях можуть застосовуватися паяльники спеціалізовані або з нетиповими конструкціями, до яких можна віднести ультразвукові та індукційні паяльники.
7.Види паяльників
Паяльник – найпростіший ручний інструмент для контактного нагріву об'єктів шляхом передачі їм тепла від розжареного твердого тіла. Призначений для здійснення операцій лудіння поверхонь та спаювання деталей шляхом локального паяння. Конструктивно складається з нагріваємого робочого органу ("жала") та теплоізольованої ручки. Теплові характеристики типових паяльників, дозволяють використовувати їх для виконання паяльних робіт з вживанням лише м'яких припоїв. Перші конструкції подібних інструментів могли бути відомі ще за часів бронзової доби.
Паяльник непрямого нагріву
Паяльники даного типу нагріваються вручну від зовнішнього джерела тепла, яким може виступати паяльна лампа, багаття, піч, горн, тощо. Вони є класичними зразками паяльних засобів і були дуже поширені у минулому. Фактично, їх поява відбулася близько 4000 років тому, разом з відкриттям людиною паяльних властивостей олова. Зокрема, молоткові різновиди паяльників відомі ще зантичних часів. Такі інструменти продовжували активно використовуватися до кінця XIX ст.
Паяльник непрямого нагріву являє собою масивний мідний стрижень прямокутного або круглого перерізу з високою теплоємністю, який закріплений на довгому металевому держаку, виготовленому, зазвичай, із заліза. Залізо має відносно низьку теплопровідність, що дозволяє зменшити відтік акумульованого тепла.
Електричний паяльник
Найбільш зручний у застосуванні, і в наш час дуже поширений різновид паяльників. Джерелом нагріву в них виступає електричний струм безпосередньо від електромережі, від блоку живлення або від хімічного джерела струму (у портативних моделей, наприклад, із технологією ColdHeat[en]). Струм перетворюється в тепло за допомогою нагрівального елементу, при чому, максимальна електрична потужність таких паяльників може досягати 300–500 Вт.
Форсованого розігріву
В таких паяльниках передбачається два режима роботи електричного нагрівального елементу: основний та форсований. Вибір режиму здійснюється оператором вручну за допомогою перемикача.На форсованому режимі, нагрів жала відбувається за підвищеної потужності, що дає змогу паяльнику після вмикання розігрітися до 250°C за 1 хвилину. Це значно скорочує тривалість відновлення після значного охолодження і є корисним при пайці масивних деталей з високою теплоємністю.На основному режимі нагрівальний елемент працює за половинної потужності, чого цілком достатньо для підтримки необхідної температури паяння.В їх конструкції, зазвичай, використовується діод, який послідовно вмикається до електричного кола нагрівального елементу, що працює на змінному струмі. Це забезпечує зменшення середнього значення потужності у 2 рази. Для переведення паяльника у форсований режим, застосовуєтья перемикач, який шунтує діод і пускає струм в обхід нього.
Безперервного розігріву
У паяльниках даного різновиду, нагрів жала відбувається постійно, впродовж усього сеансу паяльних робіт, причому в них можуть бути додатково передбачені засоби ручного регулювання потужності нагріву. Подібний режим роботи застосовувався і в минулому у паяльниках на горючому паливі
(газовому або рідинному), де джерелом тепла виступало полум'я. Вони являли собою модифікаціюпаяльника непрямого нагріву, до якого було додано засоби подачі палива. В наш час, найбільш поширеним типом паяльників
безперервного нагріву є звичайний електричний паяльник, в якому реалізовано постійний нагрів від електронагрівального елемента. Також існують сучасні портативні моделі газових паяльників із аналогічним, безперервним, режимом роботи.
8.Висновок
Перед початком робіт,потрібно обрати потрібний вид паяльника,для вашого виду робіт, для паяння електричної схеми використовуйте паяльник низької потужності з тонким кінцем. Перевірте справність паяльника,та приступайте до роботи, а також виконуйте правила ТБ,що б не отримати ушкоджень під час роботи.
9.Список літератури.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Припій
https://uk.wikipedia.org/wiki/Паяльник
https://uk.wikipedia.org/wiki/Паяльна_станція
