Структура капіталу підпри-ва та її оптимізація.

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних та запозичених коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорціональність між коефіцієнтом фін.рентабельності та коефіцієнтом фін. стійкості підпри-ва, тобто максимізується його ринкова вартість. Визначення оптимальної структури к. підпри-ва передбачає проведення відповідної аналітичної роботи, яка може включати кілька етапів.

1.Аналіз к. підпри-ва. Основна мета – виявлення тенденцій динаміки об’єму і складу к. в передплановому періоді і їх впливу на фін.стійкість і ефективність використання к. На 1-й стадії аналізу розглядається динаміка загального об’єму і основних складових елементів к. у співставленні з динамікою об’єму вир-ва і реалізації продукції. На 2-й стадії розглядається система коефіцієнтів фін.стійкості підпри-ва:

коефіцієнт автономії;

коефіцієнт фін.ліверіджа;

коефіцієнт довгострокової фін.незалежності;

коефіцієнт співвідношення довго- і короткострокової заборгованості.

На 3-й стадії аналізу проводиться оцінка ефективного використання к. в цілому і окремих його елементів. Розглядаються такі показники:

коефіцієнт рентабельності власного кап-лу;

коефіцієнт капіталовіддачі.

2.Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу. Є ряд об’єктивних факторів, які необхідно враховувати через те, що вони впливають на структуру к.:

галузеві особливості операційної діяльності підпри-ва;

стадія життєвого цикла підпри-ва;

кон’юктура товарного ринка;

кон’юктура фінансового ринка;

рівень рентабельності операційної діяльності;

коефіцієнт операційного ліверіджа;

відношення кредитів до підпри-ва;

рівень оподаткування прибутку;

рівень концентрації власного кап-лу.

3.Оптимізація структуру к. за критерієм максимізації рівня фін. рентабельності. Для проведення таких розрахунків використовується механізм фін.ліверіджа. Проведення багатоваріантних розрахунків з використанням механізму фін. ліверіджу дозволяє визначити оптимальну структуру к., яка забезпечує максимізацію рівня фін.рентабельності.

4.Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Цей процес базується на попередній оцінці вартості власного і запозиченого к. при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості к.

5.Оптимізація структури к. за критерієм мінімізації фін.ризиків. Цей метод пов’язаний з процесом диференційованого вибора джерела фін-ня різних складових частин активів підпри-ва. Активи підпри-ва поділяються на 3 групи:

позаоборотні активи;

постійна частина оборотних активів;

змінна частина оборотних активів.

6.Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної і мінімально ризикованої структури к. дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період.

ОК. сутність, значення.

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реаліза­ції продукції здійснюється в процесі поєднання основних фондів, оборотних фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої і комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у вказані елементи для здійснення розширеного їх відтворення. На відміну від основних фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовіи формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою спо­живчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо). Оборотні фонди не беруть участі у створенні вартості, а обслуговують тільки процес обігу товарів. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбу­вається за схемою: г—т...в...т'—г, де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти, от­римані від реалізації створеної продукції. При цьому мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + АГ, тобто, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера по­слуг (у тому числі фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансу­ється в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, на­півфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підпри­ємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки грошових коштів підприємств на розрахунковому рахунку у банку, касі, у розрахунках у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери. Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кош­ти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез­печення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних ко­штів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.