Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання 5 страница

подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим ре­гіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологіч­ною ситуацією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загально­національного значення.

2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

1. Як зазначалося вище, конкурентна політика в цілому спрямована на недопущення обме­ження конкуренції з боку органів державної влади та місцевого самоврядування. Відповідно до законодавства, дії чи бездіяльність, що призводять до обмеження, усунення або ліквідації конкуренції на ринку, заборонені. їх вчинення має наслідком застосування відповідних санк­цій щодо правопорушників.

Разом з тим загальна заборона обмежувальних дій щодо органів державної влади та місце­вого самоврядування має винятки. Так, обмеження можуть бути дозволені, якщо їх метою є реалізація заходів, безпосередньо спрямованих на досягнення мети покращення умов вироб­ництва і реалізації товарів, технічного і економічного розвитку. Більш повний перелік таких обставин наведений у частині другій цієї статті.

Взагалі, поняття «допомога», яке застосовується у статті, на нашу думку, може передбача­ти: субсидії; пільги за податками та платежами; надання права безкоштовно користуватися землею і спорудами; гарантії за кредитами, надані на пільгових умовах, тощо.

2. Випадки обмеження конкуренції з боку органів державної влади та місцевого самовря­дування повинні бути узгоджені з Антимонопольним комітетом України. Такі обмеження мо­жуть бути застосовані за певних умов. Зокрема, угоди або рішення органів державної влади та місцевого самоврядування не можуть встановлювати обмеження більші, ніж ті, що необхідні для досягнення вказаної економічної мети. Угоди та рішення не повинні призводити до того, щоб значні обсяги продукції, робіт, послуг було виведено з-під дії конкуренції. До того ж, об­межувальні заходи органів державної влади та місцевого самоврядування повинні мати тим­часовий характер, тобто, в разі їх дозволу час, протягом якого такі дії можуть здійснюватись, має бути чітко визначений.

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці

1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певно­го товару перевищує розмір, встановлений законом.

3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конку­ренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за ви­нятком природних монополій.

5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання - монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

1. Перш за все необхідно підкреслити, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» [58] право визначати межі товарного ринку та становище суб'єктів господарювання на ньому надано органам Антимонопольного комітету України. При цьому важливим є те, що надання такого права господарським судам або суб'єктам гос­подарювання законом не передбачено.

Ринком товару визнається сфера обігу товару однієї споживчої вартості, в межах якої ви­значається монопольне становище. Частку суб'єкта господарювання на ринку не слід ото­тожнювати з частиною обсягу виробництва товару цим суб'єктом господарювання у загаль­ному обсязі виробництва цього товару суб'єктами господарювання на відповідній території.

Слід зауважити, що в економічній теорії мова зазвичай йде про монопольне та домінуюче становище суб'єкта господарювання на ринку. Домінування передбачає ситуацію на ринку, коли суб'єкт господарювання значною мірою впливає на конкуренцію на ринку, при цьому не опановуючи монопольну частку ринку. На жаль, у чинному антимонопольно-конкурентному законодавстві вказані поняття не відмежовані одне від одного, що негативно впливає на їх правозастосування.

Узагальнюючими умовами існування монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку визнаються такі:

1) відсутність на ринку жодного конкурента;

2) відсутність значної конкуренції між суб'єктами господарювання, що діють на ринку,

60внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єк­тів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Можна стверджувати, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання посідає мо­нопольне або домінуюче становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, є наявною одна з вищезазначених умов.

2. Згідно з нормами антимонопольно-конкурентного законодавства, зокрема Закону України «Про захист економічної конкуренції» [282], монопольним (домінуючим) є станови­ще суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Необхідно враховувати, що під час розгляду справ щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства Антимонопольний комітет України виходить із того, що ді­яльність на ринку суб'єктів господарювання передбачає вивчення ринку певного товару чи надання певних послуг. Таким чином, суб'єкти господарювання мають знати про переви­щення встановленого бар'єра і повинні усвідомлювати можливість настання певного обме­ження їх діяльності та відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного зако­нодавства.

3. Монопольним також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо йо­го частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конку­ренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конку­рентам.

Законодавство не обмежує Антимонопольний комітет України щодо джерел отримання інформації про стан ринку за умови, що вони є офіційними, а шляхи їх здобуття відповіда­ють законодавчим нормам. Так, для отримання інформації про стан ринку органи Антимонопольного комітету України мають право використовувати статистичні звіти Держкомстату, інформацію Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, інші офіційні відо­мості.

Існування монопольного становища не може розглядатись як завжди негативне. Якщо мо­нопольне становище досягається за допомогою використання нових технологій, процесів, методів організації, більш високої якості товарів та послуг, підприємливості суб'єктів госпо­дарювання порівняно з конкурентами (штучна монополія), воно є проявом конкурентної бо­ротьби і не призводить до негативних наслідків.

До того ж, чинне законодавство не пов'язує право і обов'язок органів Антимонопольного комітету України застосовувати норми матеріального права до суб'єктів господарювання з часом їх внесення до Переліку підприємців, які посідають монопольне становище. Таким чи­ном, наявність чи відсутність суб'єкта господарювання у Переліку не може бути підставою для охарактеризування його становища на ринку.

4. Органи державної влади та місцевого самоврядування у разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію здійснюють заходи антимонопольного регулювання, передбачені нормами законодавства та державними програмами.

Виходячи з цілей, на досягнення яких спрямоване державне антимонопольне регулюван­ня, до його інструментів можна віднести:

заходи законодавчого характеру, спрямовані на правове регулювання монополістичної діяльності;

безпосереднє керування об'єктами державної власності, що перебувають у стані монополії;

заходи щодо стимулювання капітальних вкладень у переробну промисловість;

державне фінансування НДР;

дотації і субсидії;

податкові пільги;

створення програм підтримки малого та середнього підприємництва.

5. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування має обмеження і мож­лива лише в разі дотримання певних вимог, серед яких слід виділити такі:

дії не можуть бути спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарю­вання - монополістів;

внаслідок дій не повинні утворюватися нові суб'єкти господарювання — монополісти;

прийняті рішення не можуть призводити до виключно централізованого розподілу товарів.

Відповідальність за порушення, закріплена в цій статті, настає згідно з нормами глави 28 Кодексу та відповідними нормами законодавства.

Стаття 28. Природні монополії

1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефек­тивним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей вироб­ництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єкта­ми господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим по­пит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.

2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на рин­ку, що перебуває у стані природної монополії.

3. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів при­родних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулюван­ня відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані при­родної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.

1. Оскільки стан природної монополії є для ринку специфічним, товарні ринки, що пере­бувають у стані природної монополії, характеризуються низкою специфічних ознак. Такими ознаками є:

неефективність конкурентних відносин;

наявність певних технологічних особливостей;

унікальний характер товарів, що виробляються на певному виробництві, чи послуг, що надаються;

незалежність попиту на ринку товарів чи послуг від цінової політики.

Слід враховувати, що для визнання ринку таким, який перебуває у стані природної моно­полії, достатня наявність однієї або кількох вказаних ознак.

Державний вплив на природні монополії спрямовується на захист споживачів товарів і послуг та недопущення зловживання монопольним становищем на ринку суб'єктів природ­них монополій. Регулювання повинно створювати підґрунтя для ефективного функціонуван­ня і розвитку галузей, що є природними монополіями, шляхом забезпечення умов для повно­го покриття економічно виправданих затрат підприємств і адекватного інвестування в розвиток виробництва шляхом регулювання формування монопольних структур і здійснен­ня окремих функцій для нейтралізації негативних проявів монополізму.

2. До суб'єктів природних монополій належать суб'єкти господарювання будь-якої форми власності, що виробляють товари на ринку, який перебуває у стані природної монополії.

Ознаками діяльності суб'єктів природної монополії можна, на нашу думку, вважати такі: суб'єкти господарювання займаються господарською діяльністю; така діяльність є регульованою;

умови діяльності суб'єктів господарювання у сферах природних монополій обмежені за­конодавством.

3. Наприклад, до сфер діяльності природних монополій належать: користування залізнич­ними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повіт­ряним рухом; зв'язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів та інші за пере­ліком, який визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 5 Закону України «Про природні монополії» [419]).

Серед суміжних ринків слід виділити:

постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється тру­бопровідним транспортом;

внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енер­гії (ліцензійними умовами);

надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку (ст. 6 Закону України «Про природні монополії»).

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється центральними орга­нами виконавчої влади із спеціальним статусом, якими є національні комісії регулювання природних монополій, що утворюються і ліквідуються Президентом України. Комісії функ­ціонують відповідно до Закону України «Про природні монополії», а також положень, що за­тверджуються Президентом України. Наприклад, принципи регулювання діяльності Націо­нальної комісії регулювання електроенергетики України закріплені у відповідному Положен­ні, затвердженому Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. № 335/98 [47].

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах діяльно­сті природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.