Сорти рослин та породи тварин; 3 страница

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, на одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних ак­цій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електрон­ного обігу цінних паперів в Україні»).

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного ін­досаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваже­ної нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін до реєстру, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Акції на пред'явника обертаються вільно. Акціонерне то­вариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких ак­цій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товари­ства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір ди­віденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резерв­ного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власнику в тому разі, якщо розмір ди­віденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від розміру дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквід­них активів товариства, яке припиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, привілейо­вані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть ви­значати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається компанією з управління ак­тивами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді (ст. 1 Закону України «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]).

Депозитарне свідоцтво (розписка) - документ, який випускається іноземною депозитар­ною установою згідно із законодавством відповідної держави на акції товариства.

Так, ФДМ України може здійснювати продаж пакетів акцій відкритих акціонерних това­риств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних роз­писок на міжнародних фондових ринках, випуск та обіг яких здійснюється відповідно до за­конодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків.

2.2. Боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цін­них паперів, що знаходяться в обігу в Україні, відносяться облігації, казначейські зобов'я­зання, ощадні сертифікати, векселі, чеки, заставні.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтвер­джує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передба­чений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добро­вільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; б) облігації місцевих позик; в) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Ка­бінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умо­ви випуску і порядок розміщення облігацій.

Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. «Про випуски обліга­цій внутрішніх державних позик» [69] передбачено здійснювати щороку в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік випуски обліга­цій внутрішніх державних позик, а саме: короткострокових облігацій із строками обігу до одно­го року (далі - короткострокові державні облігації) та середньострокових облігацій із строками обігу від одного до п'яти років (далі - середньострокові державні облігації).

Затвердженими цією постановою «Основними умовами випуску та порядком розміщення короткострокових державних облігацій» встановлено, що номінальна вартість однієї корот­кострокової державної облігації становить 1000 гривень. Відсоткова ставка доходу за таки­ми облігаціями встановлюється у розмірі 0 (нуль) відсотків.

Короткострокові державні облігації випускаються у вигляді записів на відповідних елек­тронних рахунках в депозитарії Національного банку України. Кожний їх випуск оформ­люється глобальним сертифікатом. Глобальний сертифікат зберігається у депозитарії Націо­нального банку.

Короткострокові державні облігації реалізуються фізичним та юридичним особам на доб­ровільних засадах за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Дохід за такою облігацією становить різницю між номінальною вартістю, що відшкодовується власнику облігації під час її погашення, та ціною її придбання.

Порядок реєстрації випуску облігацій внутрішньої місцевої позики та інформації про їх випуск у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, порядок подання звіту про результати розміщення випуску цих облігацій, звіту про погашення облігацій та скасування реєстрації випуску цих облігацій встановлено Положенням про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 7 жовтня 2003 р. № 414 [190].

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжна­родних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Такі облігації оплачуються ви­ключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення цих облігацій, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску. Таке рішення оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик Ук­раїни визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передба­чених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінан­сування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело пога­шення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних по­зик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою воно може залучати бан­ки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими ор­ганізаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України.

Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплата доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випус­ку облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюють­ся виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні (див. коментар до ч. 1-3 ст. 164 ГК). Облігації під­приємств випускаються відповідно до Положення про порядок випуску облігацій підпри­ємств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 322 [191].

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщують­ся виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від 1 до 5 років; в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань при­ймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначей­ських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск каз­начейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Мі­ністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначей­ських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків бюджету.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: щодо довгострокових і середньострокових зобов'язань -Кабінетом Міністрів України, короткострокових - Міністерством фінансів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 15 [70] затверджені «Умови випуску, обігу, виплати виграшу та погашення казначейських зобов'язань». Цими Умовами, зокрема передбачено, що казначейські зобов'язання України випускаються у доку­ментарній формі на пред'явника та розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення. Номінальна вартість казначейських зобов'язань становить 50 гривень, строк їх обігу - 24 місяці з дня випуску. Казначейські зобов'язання випускаються вісьмома серіями А, В, С, D, Е, F, G, Н. Обсяг випуску кожної серії становить 50 млн. гривень за номіналом. Казна­чейські зобов'язання кожної наступної серії розміщуються лише після продажу попередньої.

На сьогодні здійснено вже кілька випусків таких казначейських зобов'язань (див.: накази Мінфіну України від 18 березня 2002 р. № 184 «Про випуск казначейських зобов'язань серії А», від 28 травня 2002 р. № 368 «Про випуск казначейських зобов'язань серії В», від 10 лю­того 2003 р. № 116 «Про випуск казначейських зобов'язань серії С»).

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому (див. коментар до ч. 5 ст. 164 ГК).

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний (див. коментар до ч. 6 ст. 164 ГК).

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готів­кою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. [150]).

Заставна, як зазначено в ст. 20 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» [300], - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржни­ка виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпо­теки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпотеку». Наступний власник заставної має такі самі права, що їх мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпо­течним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо пла­тежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звер­нення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у по­рядку, встановленому розділом V Закону «Про іпотеку».

Анулювання заставної і видача нової заставної здійснюються за згодою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації в уста­новленому законом порядку.

Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить крите­ріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Заставна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку разом з держав­ною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації ви­пуску заставної її оригінал передається іпотеко держателю.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна складається в письмовій формі в од­ному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.

У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:

1) слово «Заставна» як складова частина назви документа та визначення зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання;

2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - юридичних осіб:

резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в ЄДРПОУ; нерезидентів — найменування, юридична адреса та держава, де зареєстрована особа; для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - фізичних осіб:

громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників по­датків та інших обов'язкових платежів;

іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх по­стійного місця проживання за межами України;

3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зо­бов'язання;

4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання;

6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним до­говором;

7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухо­мого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного державного реєстру).

За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положен­ня, які відтворюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відпо­відає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу.

Заставну підписують іпотекодавець та боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник - юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про іпотеку» заставні можуть забезпечувати випуск іпотеч­них цінних паперів - іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів. Емітентами іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на прова­дження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом. На сьогодні Законом від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифіка­ти» [301] встановлено порядок випуску і обігу іпотечних сертифікатів, які можуть бути ви­пущені у вигляді сертифікатів із фіксованою дохідністю та сертифікатів участі.

Іпотечні сертифікати можуть бути іменними (в документарній і бездокументарній формі) або на пред'явника (в документарній формі).

Що стосується іпотечних облігацій, то поки що нормативно-правових актів щодо їх ви­пуску та обігу не існує.

2.3. Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на при­дбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цих цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

Одним з видів похідних цінних паперів є дериватив, поняття якого містить Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 22 травня 1997 р.) [345].

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються за­конодавством. Зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів [179].

До деривативів належать:

а) форвардний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умо­вах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання ви­ключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного кон­тракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з ін­шою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) цього кон­тракту продати його будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого контракту;

б) ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьо­му будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання ви­ключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протя­гом строку його дії іншим особам без погодження умов продажу з продавцем контракту;

в) опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення та­кого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних папе­рів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на:

а) фондові деривативи — стандартні документи, які засвідчують право продати та/або ку­пити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондо­вих деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13 [54];

б) валютні деривативи - стандартні документи, які засвідчують право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 216 [252];

в) товарні деривативи — стандартні документи, які засвідчують право продати та/або ку­пити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбут­ньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. затверджено пілотний проект «Правила ви­пуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі» [177].

2.4. Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджа­тися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчими документами є коносамент, варант, заставна, депозитарне свідоцтво (розписка).

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його утримувача роз­поряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення пере­везення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені статтею 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Варант (заставне свідоцтво) є однією з двох частин подвійного складського свідоцтва, яка може бути відокремлена від складського свідоцтва (ч. 1 ст. 962 ЦК).

У варанті мають бути зазначені:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на збе­рігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) то­варних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Варант повинен також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).

Заставна — це цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, а в разі невиконання основного зобо­в'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо це прямо передбачено іпотечним договором.

Форма та зміст заставної, а також інші питання, пов'язані з її правовим режимом, регу­люються законодавством про іпотеку [300, 301].

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

3. Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути імен­ними або на пред'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький), на відміну від іменного, не містить вказів­ки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом «Про цінні папери і фондову бір­жу» або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папе­ром до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.

Цивільний кодекс (ч. 1,5 ст. 197) виділяє ще й ордерні цінні папери, права за якими пере­даються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Ордерний цінний папір містить вказівку на особу, яка може сама здійснити передбачені цим папером права або призначити своїм розпорядженням (наказом, ордером) іншу уповноважену особу. Тобто ордерний цінний папір вже заздалегідь містить можливість подальшого відчуження. Класичним прикладом ордерного цінного папера є переказний вексель (тратта).

4. Правовий режим цінних паперів встановлюється, крім Господарського кодексу, також іншими законами (ЦК, Законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про держав­не регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та ін.).

Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господарювання для здійснення розра­хунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери (вексель, чек) для здійснен­ня розрахунків. Порядок застосування форм розрахунків визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [385] та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кре­дитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями розділу VI Закону України «Про заставу» [145].

Крім цього, частина 1 статті 86 ГК та інші норми чинного законодавства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про інсти­тути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України «Про страхування») встановлюють можливість використання (іноді з певними обмеження­ми) цінних паперів для формування статутних фондів господарських товариств.

Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання

1. Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках і порядку, передбачених за­коном, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізову­вати їх громадянам та юридичним особам.

2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарюван­ня з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади,

3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

4. Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність, пов'язана з випуском та обігом цінних паперів, мають право випускати інвестиційні сертифікати.

5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та гро­мадян, видають їм письмові свідоцтва, які засвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні серти­фікати).