Світова фінансово-економічна криза: теоретичні концепції причин виникнення, прояву та розгортання.

Фінансову кризу, що почала проявлятись з кінця 2007 р. у США і розповсюдилась з середини 2008 р. на розвинуті країни й на країни, які розвиваються, сьогодні практично усі називають світовою фінансовою кризою. Проте необхідно розвіяти цей міф. Криза безумовно має глобальний характер, однак причиною всіх негараздів є не суто сфера фінансів, яка тісно переплітається з іншими сферами економіки і чинить на них тиск. Звичайно, світова криза дійсно проявилась у вигляді глобальних фінансових шоків і не локалізувалась на рівні фінансів, а пішла далі, привівши донедавна стійкі економіки світу до інфляційних процесів, знецінення національних валют та як результат до економічного спаду в реальному секторі. Але з впевненістю можна говорити про те, що глобальні кризові процеси мають дещо глибші коріння, які протягуються до самого лона капіталістичних економічних відносин – способу капіталістичного виробництва і його протиріч.

Зрозуміло, що сьогодні немодними є економісти, що звертаються до марксистської економічної доктрини. Циклічність розвитку капіталістичної економіки та антагонізм, що виникає в процесі нагромадження капіталу за К. Марксом, можна переформулювати теорією ділових циклів (business cycle theory), а глобальний економічний імперіалізм охарактеризувати через призму теорії Хаймена Мінскі фінансової ламкості (“financial fragility”, “Ponzi finance”) або, наприклад, через концепцію розпоширення фінансової хвороби (financial contagion)/ концепцію системних ризиків (systemic risk theory). Можна називати безліч теорій виникнення та розвитку фінансових криз, основні з яких будуть нами окреслені нижче. Проте вони є лише фрагментами чи похідними, а також доповненнями до основоположної марксистської теорії при поясненні існуючої проблеми виникнення та розгортання кризових явищ і процесів в сучасній світовій економці, - а саме: а) проблеми надлишку нагромадженого капіталу в розвинутих індустріальних країнах за існуючої технології виробництва і пошуку можливостей його реалізації в умовах перегріву ним економічної системи розвинутих країн; б) проблеми виникнення фінансових бульбашок на грунті віддалення великих обсягів спекулятивного фінансового капіталу, що в дійсності не обслуговують реальний сектор економіки, від капіталу, що обслуговує реальний сектор.

Глобальна фінансова криза як структурний елемент глобальної економічної кризи, що тільки почала розгортатись і має непрогнозований результат для глобальної економічної системи, втілює у собі чинники структурного, циклічного та спекулятивного характеру. Слід виділити такі причини її розгортання:

1. Криза капіталістичного перевиробництва, яка загострилась, зокрема, внаслідок стимулюючої інвестиції та обсяги випуску продукції кредитної пропозиції. Для розвинутих суспільств світове перевиробництво означає перенасиченість ринків диференційованою продукцією, а для країн, що розвиваються - недостатній платоспроможний попит на таку продукцію. Великі транснаціональні виробничо-торговельні компанії США та Європи отримували кредити у фінансових інституцій з метою розширення своєї операційної та інвестиційної діяльності і при цьому намагались довести своїм кредиторам наявність чудових перспектив від використання принципу порівняльної переваги, а отже, зростання конкурентоспроможності на нових ринках. Послаблення кон’юнктури світових товарних ринків (зокрема, внаслідок насичення старих ринків продукцією, а також через недостатню пропозицію нафти і газу та дискретне, а потім бурхливе перманентне зростання цін на них в період 2006- першого півріччя 2008 рр.) поставило під сумнів очікувані результати на ринках країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою і зумовило недоотримання компаніями належних прибутків. В окремих випадках інвестовані кошти не компенсувались доходами і деякі компанії показували навіть збитки. Поточна кредиторська заборгованість змушувала брати чергові довгострокові кредити у фінансово-банківському секторі. Однак, останній відчув ризики неповернення і почав практикувати кредитну рестрикцію. Поточні вимоги змусили багато компаній скручувати свої активи шляхом відтягнення інвестицій з певних ринків, продавати активи або шляхом вимоги повернення дебіторської заборгованості розраховуватись з кредиторами. Це означало суттєве зменшення вартості активів (наочним прикладом є General Motors – скорочення активів з 476 млрд.$ у 2005 р. до 186 млрд.$ у 2006 р.), або/і погіршення фінансового стану, очікування банкрутства для певних учасників ринку, що вплинуло на падіння курсів акцій певних компаній та міжнародних фондових індексів провідних країн світу.

2. Світова криза споживання, причиною якої стало необмежене і сприятливе кредитування на ринку іпотечного житла, що супроводжувалося спекулятивним ціноутворенням на житлові об’єкти. В США та в країнах Європи проявився феномен «житлових бульбашок» („housing bubble“), оскільки взяті населенням кредити на житло виявились незабаром проблемними. Реакцією на ці процеси стала кредитна рестрикція з боку банків, що зумовило рецесію на ринку нерухомості. Крім цього, з огляду на широкомасштабне отримання в іпотечний кредит житла, в населення США та країн Європи скорочувалась схильність до платоспроможного споживання товарів масового виробництва. Слід сказати, що беззаперечним є факт застою у реальних заробітних платах американців вже протягом декількох декад при постійно зростаючому споживанні. Для стимулювання неплатоспроможного попиту як в розвинутих, так і в менш розвинутих країнах транснаціональні промислово-фінансові структури в 2000-х рр. розгортали для суспільства різні схеми споживчого кредитування. Реалізація доктрини глобального конс'юмеризму („global consumerism“) транснаціональними концернами чітко описує зв’язок між світовою кризою перевиробництва та кризою споживання.

3. Перевищення норми співвідношення кредитних коштів над вкладеними депозитами веде до проблеми дефіциту ліквідності у банків. Ця проблема породжується вищеописаними структурними чинниками і додатково загострюється панікою вкладників депозитів через очікування банківської кризи, що зрештою призводить до «нападу на банки» («run on a bank”), тобто до вилучення вкладниками з банківських установ депозитних вкладів. Якщо комерційні банки не здатні витримати натиск вкладників і через це можуть оголосити себе банкрутом, центральні банки країн для збереження стабільності банківської системи можуть надати кредит (рефінансування) для відновлення ліквідності цих комерційних банків. Якщо і це не допомагає, то уряди країн здатні вдаватись до їхньої націоналізації (прикладом є англійський банк Northern Rock plc, який в лютому 2008 був націоналізований через напад вкладників та втрату ліквідності). Аналогічні напади притаманні і для інвестиційних банків, які займались субстандартними заставними фінансовими інструментами (subprime mortgages) і опинились на грані банкрутства, такі як Lehman Brothers і Bear Stearns в 2008 р.

4. Проблема завищених цін на фінансові активи (overvaluated financial assets) на фондових біржах, коли актуальні біржові котирування по всій ймовірності перевищують вартість майбутніх доходів (з врахуванням майбутньої вартості грошей). Такі цінові перекоси є відображенням дисбалансу між оцінкою фінансовими директорами певних компаній (під впливом їхніх біржових посередників) вартості фінансових активів та існуючими структурними негараздами в умовах перевиробництва, закінчення потенціалу росту в секторах з кінцевими фазами життєвого циклу товару, переоціненими можливостями на нових ринках, а також дійсним станом справ з швидкою ліквідністю банківського сектору. Виникнення фондової бульбашки („stock bubble“) означає, що учасники ринку, оцінюючи негативні тенденції розвитку компаній, фінансовими активами яких вони володіють, відчувають обвал на фондовому ринку і намагаються звільнитись від цих фінансових активів шляхом їхнього продажу, що зумовлює зрештою тиск на зниження цін за цими активами. Фондові біржі, в свою чергу, попереджаючи зменшення своєї капіталізації, призупиняють або заморожують торги і це веде до зростання паніки серед учасників фондового ринку в цілому.

5. Валютна гегемонія тріади США-ЄВС-Японії у сформованій Ямайській світовій валютній системі, коли за режиму керовано-плаваючих валютних курсів проведення антициклічної та врівноважуючої платіжний баланс монетарної (грошово-кредитої та валютно-курсової) політики дозволяє вищезазначеному блоку розповсюджувати валютні та фінансові шоки на економічні території країн, функціонування економічних систем яких значною мірою залежать від ключових валют тріади.

Отже, на нашу думку, сьогоднішня глобальна фінансова криза чітко пояснюється:

- марксистською теорією загострення протиріч в умовах циклічності капіталістичної економіки або теорією бізнес-циклів;

- теорією технологічних хвиль Кондратьєва, коли транснаціональні концерни не встигли вчасно профінансувати появу нової технології, яка б призвела до формування нових секторів економіки з потенціалом для зростання продуктивності факторів виробництва, імпульсів до збільшення платоспроможного попиту і стала б авангардом економічного розвитку сучасного суспільства;

- теорією «фінансової ламкості» („financial fragility theory“, „Ponzi finance theory“) Хаймена Мінскі, коли на хвилі економічного піднесення компанії вважають, що вони можуть дозволити собі ввійти у площину фінансових спекуляцій. Вони розуміють, що прибутки ніколи не покриють усі проценти за всіма взятими кредитами та випущеними борговими фінансовими інструментами і продовжують безперервно фінансувати свою діяльність за рахунок зовнішніх запозичених джерел, будучи впевненими в тому, що глобальну фінансово-кредитну піраміду вже ніхто не зацікавлений руйнувати. Незабезпечені запозичення ведуть до збільшення інвестування, економіка продовжує зростати і як в позикодавців, так і в позичальників росте оптимізм. Однак це триватиме до тих пір, допоки хоч одна велика впливова компанія не об’явить дефолт. Тоді позикодавці відреагують зниженням схильності до кредитування і це потягне за собою інші дефолти, оскільки компаніям не буде звідки рефінансуватись і система почне ламатись. Під час рецесії компанії, що здатні вижити, почнуть хеджувати фінансові ризики, цикл закриється кінцевою точкою спаду і все почнеться знов;

- концепцією Дж. Сороса рефлективності інвесторів “investors’ reflexivity”, коли інвестор діє у спосіб, який він очікує від інших інвесторів. При цьому на рефлекторному рівні відбувається координація вибору інвесторів в цілому;

- теорією координаційних ігор (“Coordination games theory”) при прийнятті фінансових рішень. Передбачається, що об’єктивно має бути фінансова стабільність на фінансовому ринку, однак на ньому з’являються дві рівноваги, в одній з яких рефлекторно формується група учасників, що провокують фінансові кризові процеси своїм спільним рефлективним відгадуванням рішення інших учасників. Прикладом може виступати поведінка вкладників короткотермінових чи поточних депозитів;

- теорією «стадної реакції» (”gregarious instinct theory”) , коли під дією певних атракторів паніка охоплює учасників фінансового ринку і це обумовлює одностайність їхніх дій, які здатні спровокувати чи/і загострити кризові явища.

- концепцією фінансового левереджу (“financial leverage concept”), коли компанія бере позику\робить борг для фінансування інвестицій. При цьому існує як потенціал для отримання великих прибутків від вкладеного капіталу, так і ризик банкрутства. У випадку, коли прибутки не можуть покрити зобов’язань позичальника, тоді останній оголошує банкрутство. Банкрутство однієї компанії може потягнути погіршення стану справ або банкрутство інших компаній, що може описуватись концепцією фінансової інфекції.

-концепцією фінансової інфекції (“financial contagion”). Найчастіше дана концепція асоціюється із взаємозалежністю (кореляцією) шоків країн: якщо в одній країні відбувається зниження цін на фінансові активи, то цей шок експортується на фінансові ринки інших країн, близьких за економічним розвитком чи близьких територіально.

- теорією чистої майбутньої вартості фінансових активів в контексті їхньої спекулятивно завищеної оцінки сьогодні (net future value of financial assets under today’s overvaluation). Досить часто емпірично цю теорію можна перевіряти на фондових ринках, коли свідомо завищується курс акцій компаній, які переживають не кращі часи (довгострокова стагнація під впливом низької ринкової кон’юнктури) або близькі до банкрутства. При цьому утворюється фондова бульбашка;

Наши рекомендации