Забезпечення касового виконання державного бюджету

Повноваження Національного банку щодо організації та касового виконання державного бюджету протягом останніх років істотно змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання бюджету в нашій країні пройшла усі три її різновиди (банківську, змішану, казначейську).

Згідно з законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою України у 1991 р., касове виконання державного бюджету організовував Національний банк України через систему уповноважених комерційних банків. До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Відповідно до цієї системи існувало дві схеми фінансування видатків за рахунок бюджетних коштів. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально надійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі.

Схема виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з державного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів України оплачували їхні видатки. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без залучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. Національний банк проводив підсумкові обороти за цими рахунками і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у процесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгованість Міністерства фінансів України Національному банку України.

Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого — економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють операції у межах залучених коштів і власного капіталу.

Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державного бюджету України» від 18 червня 1993 р. Національний банк України за згодою Міністерства фінансів України запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету — як державного, так і місцевих. Фінансування видатків почало здійснюватися у межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком України Міністерству фінансів України.

Касове виконання державного бюджету (до запровадження казначейської системи) здійснювалося через Національний банк України і систему уповноважених банків, коло яких визначали Кабінет Міністрів і Національний банк України. В установах уповноважених комерційних банків відкривались дохідні рахунки «Кошти Державного бюджету України», на які зараховувалися кошти, що безпосередньо надходили до державного бюджету. Установи банків щоденно не пізніше 10-ї год., переказували кошти на транзитні дохідні рахунки, відкриті в територіальних управліннях Національного банку. У свою чергу, територіальні управління не пізніше 16-ї години переказували залишки коштів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок Міністерства фінансів України в Операційному управлінні НБУ (ОПЕРУ).

Міністерство фінансів України фінансувало видатки із державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на централізованому рахунку. Міністерство фінансів України подавало в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування коштів на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визнаних головними розпорядниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі платіжних документів цих міністерств і відомств кошти зараховувалися на поточні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх розпорядників бюджетних коштів), що були відкриті в уповноважених банках.

Банківська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні, передбачала постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентрувалися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів — банк платника — уповноважений банк — територіальне управління НБУ — ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснювали зворотний шлях, кінцева мета якого — бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів.

Вертикальний рух коштів різко знижував ефективність банківської системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримувалася на проміжних ланках, зокрема розпорошувалася по рахунках міністерств і відомств. За умов гострого дефіциту державного бюджету на цих рахунках зберігалися значні залишки вільних коштів, унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами і відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахунки підвідомчих установ.

Слабким місцем банківської системи касового виконання бюджету був контроль за використанням бюджетних коштів. До функцій комерційних банків та Національного банку не входить контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та оперативне управління наявними бюджетними коштами.

Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27 квітня 1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначейство України». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. було затверджено Положення про Державне казначейство України. Основними завданнями цього відомства стали організація касового виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення контролю за викорис­танням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.

Кабінет Міністрів України і Національний банк України Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету» від 14 січня 1997 р. передбачили поетапне запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак повноваження учасників бюджетного процесу змінюються. Кошти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку, через який органи Державного казначейства України здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, ухваленим Верховною Радою України. Органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. За міністерствами й відомствами (головними розпорядниками бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами видатків, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового законодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контролюють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба України і Рахункова палата Верховної Ради України здійснюють подальший контроль за використанням бюджетних коштів.

Казначейська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні в 1997 р., передбачає, що Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затверджені обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних складають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими установами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначейства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, переказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету.

Органи Казначейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства на ім’я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрачання. При цьому бюджетні рахунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх видатків здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквартальний розподіл коштів.

Для оплати видатків розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку. Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові документи за формами, установленими Національним банком України. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріплюються відбитком його печатки.

Згідно з порядком, установленим у 1997 р., кошти державного бюджету були зосереджені на бюджетних рахунках, відкритих для органів Державного казначейства в установах уповноважених комерційних банків та Національного банку України. Із цих рахунків банки здійснювали оплату оформлених органами казначейства розрахункових документів, тобто оплату видатків розпорядників бюджетних коштів за виконані роботи, отримані послуги, придбані матеріальні цінності. Із цих самих рахунків на підставі належно оформленого грошового чека банки також видавали уповноваженим особам розпорядників коштів готівку на цілі, передбачені в їхніх кошторисах доходів та видатків.

Ураховуючи ризики, з якими пов’язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Верховна Рада України згідно з Законом «Про Національний банк України», ухваленим у травні 1999 р., зобов’язала уряд зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів на рахунках Державного казначейства у Національному банку. Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

15 вересня 1999 р. Кабінет Міністрів і Національний банк України затвердили постанову «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства». Відповідно до цієї постанови Державне казначейство мало, по-перше, зосередити всі кошти Державного бюджету на своєму єдиному казначейському рахунку в Національному банку України, по-друге, набути статусу учасника Системи електронних платежів Національного банку України замість статусу клієнта Національного банку.

26 червня 2002 р. Державне казначейство України затвердило «Положення про єдиний казначейський рахунок». Згідно з Положенням єдиний казначейський рахунок — це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних міжбанківських переказів (СЕМП) НБУ. У Національному банку України територіальним управлінням Державного казначейства рахунки не відкриті, оскільки безпосереднім учасником СЕМП НБУ виступає Державне казначейство України. У 2003 р. Державне казначейство України за погодженням з НБУ забезпечило переведення територіальних управлінь у 17 регіонах України на розрахунки через консолідований казначейський рахунок за восьмою моделлю обслуговування через Систему електронних міжбанківських переказів НБУ.

З 2002 р. запроваджується казначейська система касового виконання місцевих бюджетів, переводяться на обслуговування до органів Державного казначейства кошти державних цільових по­забюджетних фондів. У 2003 р. практично завершено переведення місцевих бюджетів на казначейську форму обслуговування. Отже, у перспективі передбачається консолідація бюджетних коштів та позабюджетних фондів на рахунках Казначейства у Національному банку України. Надходження коштів до бюджету та державних цільових фондів, а також їх витрачання характеризуються значними коливаннями протягом року, що вимагає від Уряду і Національного банку України тісної співпраці, з тим щоб нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу і забезпечити стабільність функціонування грошового ринку.

Фактично єдиний казначейський рахунок — це система поточних бюджетних рахунків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі до державного бюджету України і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи та надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, повернення надлишково перерахованих до бюджету коштів тощо.

3. Інспекційні перевірки банків Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276. Дане Положення регулює процес планування та проведення інспекційних перевірок службою банківського нагляду Національного банку України банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ. Першочерговим завданням інспекційних перевірок є перевірка достовірності інформації, наданої банками у звітах, та оцінка спроможності керівництва банків дотримуватися відповідних положень, механізмів і процедур. У результаті інспекційної перевірки, яку проводить інспектор чи інспекційна група, складається довідка про перевірку або звіт про інспектування. Довідка про перевірку (інспектування) — документ довільної форми про результати тематичної чи спеціальної інспекційної перевірки, що складається відповідальним інспектором та не потребує затвердження. Звіт про інспектування — документ єдиної форми про результати проведеного комплексного інспектування банку — юридичної особи, що складається керівником інспекторської групи та обов’язково затверджується керівником підрозділу інспектування. Інспектор — службовець Національного банку, діяльність якого пов’язана з проведенням інспекційної перевірки; інспекційна група — група інспекторів, яким відповідно до посвідчення на перевірку доручається здійснити інспектування. Інспекційна перевірка — виїзна перевірка (інспектування) банку; комплексне інспектування (пе­ревірка) — інспекційна перевірка банку — юридичної особи, у процесі якої перевірці підлягають усі напрями діяльності банку в розрізі компонентів рейтингової системи CAMELS та за результатами якої виставляється комплексна рейтингова оцінка. Інспектування банків може бути: плановим — інспекційна перевірка, що здійснюється відповідно до плану, затвердженого в порядку, передбаченому Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок; спеціальним — інспекційна перевірка за письмовим зверненням Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації, Координаційного комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України; тематичним — інспекційна перевірка окремої сфери діяльності банку, його філії або іншої особи, що охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку. Об’єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку є: банки; філії банків; власники істотної участі в банку; юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, притаманних банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку. Планова інспекційна перевірка банку здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки. Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки (у тому числі спеціальної перевірки) за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами є: виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення ситуації, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, фактів подання Національному банку недостовірної звітності та інші підстави, а також письмове звернення органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Письмове звернення зазначених вище державних органів щодо проведення Національним банком спеціальної перевірки розглядається, якщо воно відповідає вимогам чинного законодавства України. Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії. Філії банків підлягають тільки тематичним і спеціальним перевіркам за окремими рішеннями Національного банку. Інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, підлягають тематичним перевіркам. Комплексні інспекційні перевірки банків здійснюються не частіше ніж один раз на рік і не рідше ніж: один раз на 12 місяців — незалежно від рейтингової оцінки системоутворювальні банки, державні банки та інші банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 3 до 10 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки I рівня), банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 1 до 3 % сукупних зобов’язань банків України, спеціалізовані банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України, банки, які мають істотну участь іноземних інвесторів у статутному капіталі в розмірі понад 50 % та зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки II рівня), які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS, а також інші банки, які отримали рейтингові оцінки «4» або «5» за системою CAMELS; один раз на 18 місяців — банки II рівня, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS, та інші банки, які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS; один раз на два роки — банки, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS. Перша комплексна інспекційна перевірка банку здійснюється не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії. Комплексним інспекційним перевіркам не підлягають банки, у яких Національний банк відкликав банківську ліцензію. Під час планування комплексного інспектування банків I та II рівнів одночасно передбачається проведення інспектування їхніх філій регіонального значення. Інспекційні перевірки філій інших банків здійснюються в разі потреби в їх проведенні. Обов’язковій перевірці підлягають філії, розміщені на території інших держав, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами між центральними банками або відповідними органами банківського нагляду. Перевірка інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, здійснюється в таких випадках: власник істотної участі в банку підлягає перевірці, якщо за результатами виїзного чи безвиїзного нагляду або на підставі інших документів буде встановлено, що ця особа не відповідає вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» і нормативно-правових актів Національного банку щодо істотної участі або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; перевірці підлягає особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку; перевірці підлягає особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії. Порядок складання планів інспектування   Планування інспекційних перевірок здійснюється з метою недопущення дублювання та забезпечення належної координації роботи служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, а також своєчасного та рівномірного проведення планових інспекційних перевірок банків та їхніх підрозділів. Плани інспекційних перевірок банків складаються щокварталу з урахуванням прогнозного річного плану. Річний план за встановленою формою складається на підставі прогнозних планів територіальних управлінь, служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, що мають контрольні функції з нагляду за банками. При цьому вони також подають перелік питань, що мають перевірятися. Національний банк подає своїм територіальним управлінням Національного банку до 25 листопада поточного року прогнозний річний план на наступний рік виїзних комплексних інспекційних перевірок банків I та II рівнів та їхніх підвідомчих установ, а також план-графік залучення спеціалістів банківського нагляду територіальних управлінь Національного банку для участі в інспекційних перевірках банків I та II рівнів. Територіальні управління та інші відповідні підрозділи Національного банку подають прогнозний річний план на наступний рік Національному банку до 10 грудня поточного року. Цей план складається з розбивкою за місяцями і є базовим для квартальних планів. Служба банківського нагляду Національного банку для складання планів інспекційних перевірок аналізує: інформацію щодо безвиїзного нагляду; інформацію про попередні перевірки з урахуванням питань, які були перевірені під час інспекційної перевірки, про зміст виявлених порушень і результати проведеної роботи щодо їх усунення; інформацію про виконання банками розроблених заходів фінансового оздоровлення з урахуванням вимог і пропозицій Націо­нального банку; інформацію інших підрозділів Національного банку щодо діяльності банку; результати перевірок діяльності банків, які здійснювалися державними контрольними та правоохоронними органами, зовнішніми аудиторами; звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб; рішення Правління Національного банку, завдання та вказівки Національного банку. На підставі аналізу зазначеної вище інформації Генеральний департамент банківського нагляду надсилає територіальним управлінням не пізніше 10 числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, перелік банків, котрі обов’язково підлягають інспекційній перевірці. Територіальні управління складають і надсилають остаточний проект плану інспекційних перевірок Національному банку не пізніше 15 числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка. Квартальний план складається територіальними управліннями за встановленою формою на підставі результатів вивчення інформації про діяльність банківської установи. Квартальний план інспекційних перевірок складається у розрізі місяців. У разі виробничої потреби територіальні управління та інші відповідні структурні підрозділи можуть самостійно вносити зміни в межах кварталу. Це стосується лише тих перевірок, які не підлягають координації за термінами їх початку та закінчення з Національним банком або відповідними територіальними управліннями за місцезнаходженням банку — юридичної особи. Планування інспекційних перевірок банків I та II рівнів покладається на Національний банк України. При цьому територіальні управління здійснюють планування інспекційних перевірок інших установ банків самостійно з подальшим розглядом і погодженням планів з НБУ та остаточним їх затвердженням заступником Голови Національного банку. Координація планування інспекційних перевірок банків, які мають мережу філій в інших регіонах, проводиться територіальними управліннями за місцезнаходженням цих банків за погодженням з Національним банком. При цьому територіальні управління надають таку додаткову інформацію: вид перевірки — комплексна, тематична (з перевіркою установ у всіх регіонах чи вибірково, з перевіркою головного офісу); терміни перевірки — дата початку, закінчення; тематика перевірки. Таку інформацію територіальне управління за місцезнаходженням банку надсилає Національному банку та відповідним територіальним управлінням не пізніше п’ятого числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься перевірка, для подальшого врахування при складанні проектів власних планів. Про виконання плану інспекційних перевірок, що проведені відділом банківського нагляду за квартал, територіальні управління надсилають звіти за встановленою формою (додаток 3) на адресу Національного банку не пізніше п’ятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним. До звіту додається текстова інформація, що має висвітлювати такі питання: а) позитивні та негативні тенденції, виявлені під час інспекційних перевірок у банківській системі регіону; б) питання, які висвітлюються під час перевірки, зокрема: зміни капіталу та виконання заходів щодо капіталізації; стан загальних активів, а також кредитного портфеля; загальний фінансовий стан банку; достовірність звітності; зауваження, пропозиції, рішення загальних зборів акціонерів (учасників) банку щодо поліпшення його діяльності; в) інформація про виконання банками розроблених заходів щодо усунення порушень, виявлених під час попередніх інспекційних перевірок, з урахуванням вимог і пропозицій Національного банку; г) найпоширеніші недоліки, виявлені під час інспекційних перевірок; ґ) основні недоліки за матеріалами, поданими Координаційному комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України щодо дотримання банками вимог чинного законодавства України, а також за матеріалами, що передані до правоохоронних органів; д) пропозиції щодо поліпшення діяльності банківських установ регіону; е) тривалість робочого часу, що витрачається інспекторами на перевірки за завданнями правоохоронних органів; є) тривалість робочого часу, що витрачається спеціалістами банківського нагляду на перевірки банків І та II рівнів. Річні та квартальні плани інспекційних перевірок затверджує директор Генерального департаменту банківського нагляду та погоджує перший заступник Голови Національного банку або заступник Голови Національного банку, який за функціональними обов’язками керує службою банківського нагляду. Зміни до річного та квартальних планів вносяться після їх узгодження з Генеральним департаментом банківського нагляду Національного банку України за умови подання територіальним управлінням чи іншим відповідним структурним підрозділом Національного банку обґрунтованих підстав для їх внесення. Затверджений річний або квартальний план інспекційних перевірок надсилається територіальним управлінням та іншим структурним підрозділам Національного банку до 25-го числа місяця, що передує року або кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, і є обов’язковим для виконання. Затверджений річний або квартальний план інспекційних перевірок подається підрозділу безвиїзного нагляду до 25-го числа місяця, що передує відповідно року або кварталу, в якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, і є обов’язковим для забезпечення своєчасного подання потрібної інформації підрозділу інспектування для здійснення ним підготовки до інспекційної перевірки. Порядок проведення інспекційних перевірок Виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів: підготовка до проведення інспектування; процес інспектування; оформлення результатів інспектування. Підготовка до проведення інспектування здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність банку і триває від одного до семи робочих днів залежно від виду перевірки та величини банку. Підрозділ інспектування для підготовки до інспекційної перевірки може запитати потрібну інформацію в інших підрозділів служби банківського нагляду та Націо­нального банку. Підрозділи безвиїзного нагляду відповідно до затвердженого плану інспекційних перевірок подають підрозділам інспектування матеріали для підготовки до комплексного інспектування не пізніше ніж за сім робочих днів до його початку. Ці матеріали мають містити інформацію про: а) стан банку на дату інспектування, тенденції, що були в банку протягом періоду інспектування, та результати аналізу зазначених даних; б) показники економічних нормативів за станом на дату інспектування та протягом періоду інспектування з результатами аналізу зазначених даних та з викладенням причин порушення (якщо воно є) установлених нормативів; в) звітність банку, що є в розпорядженні підрозділу безвиїзного нагляду, за станом на дату інспектування; г) опис проблем, які є в банку за станом на дату інспектування та які виявлені протягом періоду інспектування, із зазначенням їх причин; ґ) заходи впливу на банк, що були застосовані Національним банком України протягом періоду інспектування, та заходи, вжиті банком щодо усунення порушень і недоліків у роботі; д) сфери діяльності банку, що потребують особливої уваги під час виїзного інспектування (із зазначенням конкретних рахунків, дат операцій, сум тощо); е) іншу інформацію про діяльність банку, яка може бути корисною для інспектування. У разі прийняття рішення про проведення позапланової перевірки підрозділ безвиїзного нагляду терміново готує та надає підрозділу інспектування потрібну для інспекційної перевірки інфор­мацію залежно від підстав проведення цієї перевірки та вияв­лених проблем у діяльності банку. Запит до банку щодо подання потрібних для процесу підготовки до інспектування матеріалів надсилається разом з офіційним повідомленням про проведення інспектування не пізніше ніж за 10 днів до його початку. Це повідомлення оформляється на бланку Національного банку, засвідчується підписом заступника Голови Національного банку, який за функціональними обов’яз­ками є керівником служби банківського нагляду або керівником територіального управління, та містить таку інформацію: вид інспектування; підстави для призначення інспектування; дати початку та закінчення інспектування; період інспектування; запит щодо надання потрібної для процесу підготовки до інспектування інформації (у тому числі докладний перелік цієї інформації); інформацію про керівника інспекційної групи та контактний телефон; пропозиції щодо попередньої зустрічі з керівниками банку; іншу важливу інформацію. Банк зобов’язаний надати всю потрібну інформацію не пізніше ніж за п’ять робочих днів до початку інспектування. Результати процесу підготовки до інспектування оформляються як звіт про підготовку до інспектування, який обов’язково має містити інформацію про: а) стан банку на дату інспектування; б) тенденції у банку протягом періоду інспектування; в) обсяги інспектування; г) питання, що потребують особливої уваги під час проведення інспектування; ґ) розрахунок часу, потрібний на перевірку окремих сфер діяльності; д) графік проведення інспектування. Інспектування банків I та II рівнів здійснюється під керівництвом інспекторів центрального апарату Національного банку. Інспекційні групи комплектуються службовцями підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь. Службовці терито­ріальних управлінь Національного банку залучаються для участі в комплексних інспекційних перевірках банків I та II рівнів відповідно до плану-графіка, що затверджується разом з річним планом інспекційних перевірок. Протягом тижня до початку інспектування проводиться попередня зустріч із керівниками банку, на якій обговорюються обсяги та методи майбутнього інспектування, а також різні організаційні питання. Зустріч із керівниками банку, який перевіряти­меться під керівництвом інспекторів центрального апарату Націо­нального банку, проводять директор Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку або його заступник та/або керівник підрозділу інспектування, а також керівник інспекційної групи чи його заступник. Зустріч з керівниками банку, який перевірятиметься під керівництвом інспекторів територіального управління Національного банку, проводять начальник територіального управління Національного банку або його заступ­ник та/або начальник відділу банківського нагляду територіаль­ного управління Національного банку або його заступник, а також керівник інспекційної групи чи його заступник. Від банку для участі в зустрічі запрошуються голова ради або його заступник, голова та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер і керівники структурних підрозділів банку. Склад інспекційної групи визначається та затверджується начальником відповідного територіального управління Національного банку (у разі проведення перевірки інспекторами цього територіального управління) та директором Генерального департа­менту банківського нагляду, якщо керівництво інспекційною перевіркою здійснює інспектор центрального апарату Національного банку. До складу інспекційної групи можуть входити службовці структурних підрозділів Національного банку, які відповідно до функціональних обов’язків здійснюють контроль за діяльністю банків (наприклад, контроль за готівковим обігом, валютний контроль тощо). Цим службовцям може надаватись окреме завдання на перевірку питань, що належать до компетенції підрозділів, у яких вони працюють. Вони складають окремі довідки про результати перевірки. Інспектування здійснюється відповідно до Методичних вказівок з інспектування банків в Україні, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18.05.1999 № 241, та згідно із затвердженим планом і розробленим графіком інспектування. План інспектування кожного банку складається з урахуванням результатів процесу підготовки до проведення інспектування та затверджується директором Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку або керівником територіального управління Національного банку. За результатами проведеного інспектування складається звіт (за результатами комплексного інспектування) або довідка (за результатами тематичного чи спеціального інспектування) про інспектування. Звіт про комплексне інспектування має встановлену єдину форму, що затверджується заступником Голови Національного банку, який за функціональними обов’язками керує службою банківського нагляду Національного банку. Звіт, довідка складаються у двох примірниках. Один примірник оригіналу подається банку разом із супровідним інформаційним листом, який має містити загальний висновок щодо результатів проведеної інспекційної перевірки. Звіт про комплексне інспектування подається банку (раді та правлінню банку) не пізніше ніж через 10 робочих днів, а довідка — не пізніше ніж через п’ять робочих днів після закінчення перевірки. Другий примірник звіту залишається у Національному банку. Відповідно до результатів комплексного інспектування визначаються та затверджуються рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS і комплексна рейтингова оцінка згідно з Положенням про порядок визначення та застосування комплексної рейтингової оцінки комерційних банків за системою CAMELS, затвердженим постановою Правління Національного банку від 8 травня 2002 р. № 171. Звіт про комплексне інспектування, яке було проведене інспекторами територіального управління Національного банку, разом із затвердженими рейтинговими оцінками надсилається на адресу Національного банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після закінчення перевірки, якщо розпорядженням Національного банку не встановлені інші строки. Довідка тематичної або спеціальної перевірки надсилається на адресу Національного банку протягом п’яти робочих днів після закінчення зазначеної перевірки, якщо розпорядженням Національного банку не встановлені інші строки. Звіти, довідки про інспектування та інші матеріали щодо інспектування є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку та не підлягають публічному розголошенню. Розкриття інформації, що міститься у звіті чи довідці, здійснюється в порядку, передбаченому законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України». У разі встановлення за результатами проведеної інспекційної перевірки фактів порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку, вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, підрозділ Національного банку, службовець якого був керівником інспекційної групи, готує пропозиції про застосування до об’єкта перевірки відповідних заходів впливу. Копія звіту (довідки) про інспекційну перевірку протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингових оцінок за результатами комплексного інспектування (складання довідки) підрозділом інспектування подається підрозділу безвиїзного нагляду для встановлення подальшого контролю відповідної форми за діяльністю банку та усунення ним установлених перевіркою порушень. Разом зі звітом підрозділ інспектування надає інформацію та пропозиції щодо контролю конкретних напрямів діяльності банку (окремих операцій, рахунків тощо), що потребують особливої уваги при здійсненні безвиїзного нагляду. Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS (далі — рейтингова система), полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Він здійснюється на основі Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 8 травня 2002 р. № 171. Метою оцінювання діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України і вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану. Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою. Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Здійснення такого аналізу можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними. Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу С; Якість активів А; Менеджмент М; Надходження Е; Ліквідність L; Чутливість до ринкового ризику S. Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок, зазначених вище. Рейтингова система дає можливість оцінити всі фактори, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку, за яким здійснює нагляд Націо­нальний банк. Визначення рейтингу банку за рейтинговою системою — це стандартизований метод оцінки банків, ефективність якого залежить від якості підготовки до проведення інспекційних перевірок з урахуванням результатів безвиїзного нагляду, кваліфікації та об’єктивності інспекторів служби банківського нагляду. За результатами інспектування складаються довідки про перевірку (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, які до закінчення строку проведення інспектування мають бути погоджені з працівниками банку, відповідальними за певний напрям роботи. У разі відмови погодження цих довідок інспектори служби банківського нагляду повинні отримати від банку пояснення щодо причин непогодження. Після закінчення інспекційної перевірки відповідно до інформації, що міститься в довідках про перевірки (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, складається звіт про інспектування та визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи, а також дається комплексна рейтингова оцінка. Рейтинг банку, що визначений за рейтинговою системою, виставляється за формою встановленого зразка. Цей рейтинг є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації. За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п’ятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою оцінкою, а оцінка «5» — найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п’ятибальною шкалою. Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб’єктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховується, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізується, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило (в більшості випадків), комплексна рейтингова оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що має місце найчастіше. Для визначення комплексної рейтингової оцінки банків, які мають відокремлені структурні підрозділи (філії), використовують матеріали інспектування цих підрозділів (у тому числі розташованих в інших областях), якщо їх інспектування проведено одночасно (строки і дата, за станом на яку проводиться інспекційна перевірка банку — юридичної особи, збігаються із відповід­ними строками і датою інспектування філії) з інспекційною перевіркою банку. Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку. Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2», є надійними за всіма показниками, вони здатні протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво. Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «3», мають суттєві недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов’язаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем. Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку «4» або «5», мають серйозні проблеми, а тому потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби бан­ківського нагляду. До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки «3» або «4», або «5», застосовуються відповідні заходи впливу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку. Визначення рейтингових оцінок банку за рейтинговою системою здійснюється за встановленими критеріями для кожного компонента рейтингової системи (достатність капіталу, якість активів, менеджмент, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику), за матеріалами інспекційних перевірок (планових і позапланових) та з урахуванням Методичних вказівок з інспектування банків в Україні, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18 травня 1999 р. № 241. Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якості активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки. Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку, затверджується начальником територіального управління Національного банку (або його заступником) та надсилається окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження Генеральним департаментом банківського нагляду. Якщо працівники територіального управління Національного банку провели перевірку окремого компонента рейтингової системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка й комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджується і надсилається Генеральному департаменту банківського нагляду в установленому порядку. Якщо Генеральний департамент банківського нагляду за результатами розгляду звіту про інспекційну перевірку (або довідки) дійшли висновку, що рейтинг (або рейтингова оцінка окремого компонента) банку, виставлений працівниками територіаль­ного управління Національного банку, не відповідає висновкам, зробленим у звіті про інспекційну перевірку (або довідці), то до територіального управління Національного банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після отримання звіту про інспекційну перевірку або довідки надсилається повідомлення про непогодження результатів інспекційної перевірки або перевірки окремого компонента рейтингової системи (звіту про інспекційну перевірку або довідки, рейтингових оцінок або рейтингу банку) із зазначенням причин непогодження. Рейтинг банку (за результатами інспекційної перевірки) або рейтингова оцінка (за результатами перевірки окремого компонента рейтингової системи), який виставляється працівниками центрального апарату Національного банку, погоджується з директором Генерального департаменту банківського нагляду та затверджується заступником Голови Національного банку, який згідно з посадовими обов’язками керує службою банківського нагляду. Порядок погодження та затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за результатами інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента), яку проводять працівники центрального апарату Націо­нального банку, включає такі послідовні дії: а) управління інспектування банків Департаменту безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок передає звіт про комплексне інспектування (довідку) до Управління моніторингу банків І і ІІ групи (або Управління моніторингу банків), ІІІ та ІV групи, яке протягом п’яти робочих днів з часу отримання звіту про інспекційну перевірку (довідки) аналізує його та готує письмовий висновок щодо інформації, викладеної у звіті (довідці) про інспекційну перевірку, у тому числі щодо погодження/непогодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи); б) обговорення висновків інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента) та рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) з участю керівників управлінь інспектування та моніторингу банків І та ІІ групи (моніторингу банків ІІІ та ІV групи), керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за відповідним банком; в) погодження рейтингу (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) з директором Департаменту інспектування та моніторингу банків (його заступником); г) погодження висновків і результатів інспекційної перевірки (у тому числі рейтинг банку) та перевірки окремого компонента рейтингової системи з участю директора Генерального департаменту банківського нагляду, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за цим банком. З метою вдосконалення процесу інспектування та формування інспекційних груп із кваліфікованих інспекторів за відповідними напрямами інспекційної перевірки керівник інспекційної групи готує для обговорення доповідну записку з інформацією щодо оцінки кожного з членів інспекційної групи. Підсумком доповіді має бути виставлення оцінки інспекційній групі в цілому та погодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) з директором Генерального департаменту банківського нагляду (його заступником); ґ) надання звіту про інспекційну перевірку та рейтингу банку із доповідною запискою, в якій викладаються висновки обговорення, зазначеного в підпункті «г» цього пункту, та надаються пропозиції щодо доцільності/недоцільності застосування до банку заходів впливу (у разі наявності підстав), заступникові Голови Національного банку, який за посадовими обов’язками керує службою банківського нагляду, для затвердження рейтингу банку. У разі його відсутності затвердження рейтингу банку здійснює директор Генерального департаменту банківського нагляду. Якщо працівники центрального апарату Національного банку здійснили інспекційну перевірку банку (перевірку окремого компонента рейтингової системи), нагляд за діяльністю якого здійснює територіальне управління Національного банку, то протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) відповід­ному територіальному управлінню Національного банку надсилаються звіт про інспекційну перевірку (довідка) та рейтинг (рейтингова оцінка) банку для подальшого нагляду і роботи з банком з метою встановлення контролю за виправленням порушень, виявлених під час комплексної інспекційної перевірки.