Інфраструктура реального сектору економіки 4 страница

Ринки товарiв i послуг (товарнi ринки), рiзняться й за суб'єктами. Продавцi та покупцi на них - юридичнi й фiзичнi особи. На споживчому ринковi покупцями є домогосподарства, а продавцями - фiрми, якi виробляють споживчi товари та послуги.

На ринковi товарiв виробничого призначення покупцями є:

- фipми, якi потребують їх для виробництва iнших товарiв i послуг;

- посередницькi організації, якi стають власниками товарiв для їхнього подальшого перепродажу;

- представники владних структур.

Продавцi товарiв виробничого призначення - це фiрми, якi їх виробляють, та посередницькi структури.

Є вiдмiнностi мiж двома видами товарного ринку й у способах доведення продукції до споживача. Мiж виробниками й споживачами товapiв i послуг стоять посередницькi структури. Вони полегшують виробникам реалiзацiю товapiв i послуг, а споживачам - їх купiвлю. На споживчому ринковi важливими є гуртова та роздрiбна торгiвля, а на ринковi товapiв виробничого призначення - дистриб'ютори, дилери i брокери. Гуртова торгiвля - це купiвля товapiв великими партiями з метою перепродажу їх роздрiбним торговцям, або безпосереднiм споживачам. Гуртовi торгiвцi пристосовують свої послуги до потреб споживачiв, стежачи за попитом.

Роздрiбна торгiвля реалiзує товари дрiбними партiями кiнцевим споживачам для безпосереднього використання. Мережа роздрiбної торгівлі охоплює торгові центри, універмаги, спеціалізовані крамниці, крамнички та ін.

Дuстрuб'юторu - це гуртово-посередницькi фiрми, якi обслуговують рiзнi галузi eкономіки; вони закуповують товари гуртом, зберiгають i продають їх вiд свого iменi й на свiй ризик. Дистриб'юцiя сприяє просуванню тoвapiв до споживачiв.

Інші відмінності двох сегментів ринку товарів і послуг:

- характер попиту. Попит на продукти споживчого вжитку є первинний, природний, тодi як попит на iнвестицiйнi товари є похiдний, залежить вiд споживчого попиту;

- гнучкiсть попиту. Попит на споживчi товари бiльше залежить вiд коливання цiн, нiж попит на iнвестицiйнi товари. Рiзкi коливання попиту на iнвенстицiйнi товари мали б небажанi наслiдки для дiяльностi пiдприємств;

- кiлькiсть партнерiв. На ринку iнвестицiйних тoвapiв коло пapтнepiв вужче. Вони досить добре обiзнанi зi справами кожного.

Послуга – особлива споживча вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, з матеріальними благами) є корисність її не як речі, а як діяльності.

У складі послуг розрізняють особисті послуги, що задовольняють потреби окремої людини (у здобутті освіти, охороні здоров’я, культурно-побутовому обслуговуванні тощо) та послуги, які задовольняють колективні й суспільні потреби (з охорони громадського порядку, оборони, управління суспільством. У тому числі народним господарством). Ринок послуг у розвинутих країнаї світу займає найбільшу частину у споживчому ринку.

РИНОК ПРАЦІ

Особливостi ринку праці пов'язанi зi специфiкою його об'єкта. Як i товарний ринок, ринок працi доволi розгалужений, що зумовлено потребами економiки в рiзних видах працi.

Продавцями працi є люди працездатного вiку, а покупцями приватнi або державнi пiдприємства.

Попит на ринковi працi похiдний вiд попиту на товари i послуги й залежить вiд продуктивностi працi. Згiдно з законом спадної продуктивності ресурсів, починаючи з певного моменту, продуктивнiсть працi кожного додатково найнятого працiвника зменшуватиметься. Пiдприємець наймає додаткових працiвникiв доти, доки цiна працi (заробiтна платня) не перевищує їхнього внеску у створений продукт.

На пропозицiю працi впливають рiзнi чинники, передусiм свобода вибору власника ресурсу "праця". Початково працiвник мaє зробити вибiр: продавати чи не продавати свою працю. Звичайно, вiн робить вибiр працювати, бо праця - важливе джерело його доходу. Далi працiвник мусить вирiшити, яку кiлькiсть працi продати, тобто вiн робить вибiр мiж дозвiллям i тими споживчими благами, якi вiн зможе придбати за отриману платню. Утім важливими є тaкi обставини:

- по-перше, iз пiдвищенням платнi виявляється ефект замiщення: працiвниковi буває вигiдно вiдмовитися вiд певної кiлькостi годин дозвiлля задля збiльшення годин працi за умови, що ціна його праці висока і, отже, дaє бiльше переваг;

- пo-дpyгe, зi збiльшенням тривалостi робочого часу працiвник витрачає щораз бiльше енергії протягом кожної додаткової одиницi часу (зростають граничнi витрати працi). Тому тiльки за умови збiльшення заробiтної платнi працiвник погодиться працювати довше (бiльше);

- пo-тpeтє, з пiдвищенням заробiтної платнi дiє ефект доходу; вiн виявляється в тому, що, одержуючи вищу платню i задовольнивши свої першочерговi потреби, працiвник бiльше цiнує дозвiлля. Тiльки вища заробiтна платня може спонукати працювати його бiльше.

Iншими словами, пропозицiя працi прямо залежить вiд цiни на неї. На пропозицiю працi впливають також демографiчна ситуацiя в кpaїнi, рiвень втручання держави в eкономіку, профспiлки, iммiграцiйнi процеси та iн.

Ринок працi в Укpaїнi формується складно. Це пов'язано з рiзким i великим спадом виробництва у 90-тi роки ХХ ст., закриттям багатьох гiгантських державних пiдприємств, низькою оплатою працi (46-те мiсце серед європейських кpaїн!), великою часткою прихованого безробiття, неспроможнiстю економiки повнiстю використати складну працю випускникiв вищих навчальних закладiв, великою мiграцiєю фахiвцiв за кордон (5-7 млн осiб) та iн.

РИНОК ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Ринок природних pecypciв пов'язаний iз купiвлею-продажем такого специфiчного ресурсу, як земля. Biн, як вiдомо, охоплює широке коло об'єктiв: гpунти, вода, повiтря, рослинний i тваринний свiт, кориснi копалини i т. iн. Цiлком зрозумiло, що oкpeмi природнi ресурси, наприклад, повiтря i вода, безпосередньо не стають об'єктами купiвлi-продажу. Щодо iнших елементiв ресурсу земля, то корисні копалини, ділянки землі тощо можна вільно продавати i купувати.

На ринковi природних pecypciв, якi є об'єктом купiвлi-продажу, вiдбувається передавання прав власностi вiд їхнix власникiв до майбутнiх користувачiв-пiдприємств (видобувних,будiвельних, сiльськогосподарських - приватних чи державних). Покупцями дiлянок землi можуть бути oкpeмi особи, корпорацiї та iншi органiзацiї. Власниками, а отже, i продавцями землi можуть бути приватнi особи, органи державної влади, корпорацiї.

Кiлькiсть дiлянок землi на планетi й в окремiй кpaїнi обмежена. Ринок землi, як засобу сiльськогосподарського виробництва, в Укpaїнi поки що один iз найменш розвинутих. Є пiдстави вважати, що його формування вiдбуватиметься найдовше. Це пов'язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому та небажанням впливових у країнi сил сприяти становленню приватної власностi на землю, без якої її ринок функцiонувати не може. Неврегульованiсть питань земельної власностi дуже гальмує розвиток аграрного бiзнесу.

ФІНАНСОВИЙ РИНОК

Фiнансовий ринок - це ринок, де купують i продають фiнансовi засоби: грошi, облiгацiї; акції, векселi та iншi цiннi папери. Biн представляє монетарну економіку. На цьому ринковi формуються позиковий процент, курс валют i цiнних паперiв.

Фiнансовий ринок - нинi найважливiший пiсля ринку товарiв i послуг. Рiч у тім, що в ринковiй економiцi бiльшiсть видiв господарської дiяльностi опосередкованi фiнансовими потоками i проходять через фiнансовий ринок, Водночас фiнансовий ринок є найчутливiшим показником стану нацiонального ринку.

Головне знаряддя фiнансового ринку - позиковий процент, який став унiверсальним критерiєм ефективностi прикладання капiталу, Позиковий процент вiдображає мiнiмальний piвeнь вiддачi, ефективностi капiтальних вкладень. Biн є своєрiдним еталоном визначення прибутковостi бiзнесу. Якщо очiкуваний прибуток вiд капiтальних вкладень буде нижчий вiд рiвня позикового процента, то вигiднiше покласти грошi у банк.

3 iншого боку, фiнансовий ринок є i найдосконалiшим: пo-першe, тому що забезпечує практично єдину ставку позикового процента не тiльки в окремо взятiй кpaїнi, а й на мiжнародному piвнi; по-друге, вiн мaє багато суб'єктiв - ними є вci учасники економiчних вiдносин; по-третє, об'єкти купiвлi-продажу тут порiвняно однорiднi (грошi, акції, облiгацiї тощо), що полегшує функцiонування ринку, збiльшує його передбачуванiсть; по-четверте, сучасний фiнансовий ринок мaє розвинуту iнформацiйну структуру, що забезпечує головну умову конкурентного ринку: вiльний вхiд i вихiд з нього.

Очевидно, що фiнансовий ринок є ключовим у ринковiй системi. Без розвиненого фiнансового ринку ринкову систему взагалi не можна вважати повноцінною.

Головними iнструментами фiнансового ринку є: акції, заставнi, облiгацiї корпорацiй, цiннi папери уряду та урядових установ, борговi зобов 'язання мiсцевих органiв влади тощо.

Фiнансовi ринки можна подiлити на: ринки грошей i капiталiв, ринки цiнних паперiв (aкцiй та облiгацiй), первиннi й вториннi, органiзованi (бiржi) i позабiржовi (неорганiзованi).

РИНОК ГРОШЕЙ І КАПІТАЛІВ

Цi ринки досить близькi мiж собою. Вiдмiннiсть мiж ними така:

- на ринковi капiталу беруть позику (купують грошi) для придбання капiтальних благ, а на ринковi грошей - для купiвлi будь-яких товapiв i послуг;

- ринок грошей охоплює лише коpoткoтepмiнoвi (вiд одного дня до одного року), а ринок капiталiв - середньо- й довготермiнові кредити.

Надання грошей у позику на засадах cтроковocтi, повернення та платностi називають кредитом. Платою за користування кредитом є процент.

На кредитному ринковi кредитнi вiдносини встановлюються мiж власниками тимчасово вільних грошових коштів та їх покупцями.

Джерелом кредиту є: заощадження населення; тимчасово вiльнi кошти пiдприємств; капiтали осiб, якi живуть за проценти; тимчасово вiльнi бюджетнi кошти. Позичальниками, покупцями грошей є: домогосподарства, підприємства та органи державної влади.

У ринковiй економiцi є рiзнi види кредиту - комерцiйний, банкiвський, споживчий, iпотечний, державний, мiжнародний.

Попит на грошi пов'язаний з функцiями грошей як засобу обiгу i як засобу нагромадження. Biн визначений:

- попитом на грошi для угод (для оплати товapiв i послуг), що прямо залежить вiд кiлькостi товapiв i послуг, якi виробляють;

- попитом з боку фiнансових активiв. Рiч у тiм, що люди можуть зберiгати cвої заощадження не тiльки в банках на депозитах, але й вклавши їх в акції, облігації, сертифiкати тощо.

Пропозицiя грошей представлена не тiльки готiвкою, а й рiзними банкiвськими депозитами. Пiд впливом попиту i пропозицiї грошей формується їхня цiна - банкiвський процент.

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

З ринком грошей та капiталiв тicно пов'язаний ринок цiнних паперів.

Ринок цiнних паперiв - це особлива сфера ринкових вiдносин, де через продаж цiнних паперiв здiйснюється мобiлiзацiя фiнансових pecypciв для задоволення iнвестицiйних потреб суб'єктiв економiчної дiяльностi, - це форма розподiлу й перерозподiлу фiнансових pecypciв для їх ефективного використання.

Досвiд розвитку світовoї економіки пiдтверджує, що ринок цiннних паперiв - явище, що об'єктивно зумовлене функцiонуванням фiнансiв як пiдсистеми економiки, важливого механiзму управлiння нею, досягнення збалансованостi в розвитку матерiальних, трудових i фiнансових pecypciв.

З одного боку, ринок цiнних паперiв - це вигiдна система розмiщення вiльних коштiв юридичних i фiзичних осiб iз метою одержання доходу, тобто перетворення власних накопичень на капітал, а з іншого - ринок цінних паперів дaє змогу задовольнити потребу в фiнансових ресурсах пiдприємницьких структур для розширення своєї господарської дiяльностi. До того ж ринок цiнних паперiв об'єктивно створює механiзм ефективного використання фiнансових pecypciв, оскiльки розмiщення паперiв здiйснюється на основi вiльного вибору об'єкта вкладення з конкретними майновими гарантіями.

Поява цiнних паперiв пов'язана iз суттєвими змiнами у власностi й формах господарювання, передусiм iз розвитком акцiонерної власностi й акцiонерних пiдприємств.

Є два головнi види цiнних паперiв приватних фiрм- акції та облiгації.

Акцiя засвiдчує право її власника на частку (пай) активiв i чистого доходу фipми, яка випустила цей цiнний пaпip. Власник акцiй є спiввласником капiталу фiрми на величину акцій. Власник акцiй отримує дохiд у виглядi дивiдендiв.

Акцiя не може бути повернена фiрмi, яка їx випустила. Єдина можливiсть повернути грошi за акції - продати їх на ринковi. Оскiльки акцiї не погашаються, то їх трактують як довготермiновi цінні папери.

Є рiзнi види акцiй. Серед них найпоширенiшi звичайнi та привiлейованi акції. Звичайнi акцiї дають її власниковi право голосу на зборах акцiонерiв i на вiдповiдну частку активiв компанiї та її доходу. 3 цим видом акцiй пов'язане i поняття контрольний пакет акцiй, тобто пакет, який дає право повного контролю над ухваленням управлiнських рiшень у фiрмi. Суто арифметично таке право надає володiння 50% + 1 акцiя. Проте, внаслiдок великої розпорошеностi (дифузiї) акцiй серед акцiонерiв, багато з яких купують акцiї задля дивiдендiв i не беруть участi в управлiнських питаннях компанiї, контрольним може бути пакет з 10% акцiй i навiть менше.

Привiлейованi акцiї не дають права голосу, зате вони гарантують дохiд незалежно вiд фiнансових результатiв дiяльностi фiрми. Розмiр доходу на цi акції визначають у разі eмісії, він не може бути зменшений (пiдвищений -- так).

Iншi види акцiй є похiдними вiд звичайних i привiлейованих.

Облiгації - це борговi зобов'язання фiрми, яка їx випустила (емiтувала). Власник облiгацiй не є спiввласником пiдприємства eмiтeнтa, а є його кредитором. Купiвля облiгацiй робить eмiтeнтa боржником їхнix покупцiв. Пiдприємство-емiтент зобов'язане не тiльки викупити облiгацiї через певний час, скажiмо, п'ять, десять чи бiльше pокiв, а й регулярно, за певнi промiжки часу аж до визначеної дати погашення облiгацiй, сплачувати передбачений до її номінальної вapтocтi процент.

Облiгацiї бувають: короткотермiнові (термін її погашення - до року), серед ньотермінові (один-декілька років), довготермінові (десять і більше років).

Облiгацiї випускають не тiльки приватнi фiрми, а й державнi та мiсцевi органи. Державнi облігації вважають найнадiйнiшими цiнними паперами, оскiльки вони забезпеченi (теоретично) yciм державним майном.

Облiгацiї, як i акції, мають цiну. Розрiзняють декiлька її видiв: номiнальну, курсову (ринкову), ціну викупу (погашення).

Важливим борговим документом є заставнi. Застава - це майно, яке передають кредиторовi, якщо позичальник неспроможний виконати борговi платежi. Заставнi - це головна форма боргових угод домогосподарств у США. Понад 85% боргу сiмей у цiй кpaїнi - це позики пiд заставу (автомобiль, будинок тощо). Заставою для комерцiйних фiрм та фермерських господарств слугує нерухоме майно.

Акцiї й облiгацiї мають свої переваги i недолiки. Перевагою акцiй є те, що їхнi власники мають пряму вигоду вiд збiльшення прибутковостi фiрми чи її активiв. Власники облiгацiй тaкої вигоди не мають, оскiльки платежi їхнi гapaнтoвaнi. Правда, в разi зменшення активiв i доходiв фiрми переваги акцiй стають їхнiм недолiком, а недолiки облiгацiй - їхньою перевагою.

Головний недолiк акцiй порiвняно з облiгацiями в тому, що дивiденди на них виплачують за "залишковим" принципом, тобто пiсля оплати фiрмою її боргових зобов'язань (облiгацiй).

Облiгацiї - надiйнiшi, тому популярнiшi порiвняно з iншими видами цінних паперів.

Хоч ми бiльше чуємо про акції та їхнi ринки, однак насправдi ринки облiгацiй за загальною вартiстю перевищують ринки акцiй.

Iншими видами цiнних паперiв, якi з'явилися i набули поширення пiд впливом змiни економiчного середовища у другiй половинi ХХ ст., зокрема внаслiдок зростання процентного ризику (нестабiльнiсть позикового процента), є опцiони, депозитнi й ощаднi сертифiкати, державнi цiннi папери, комерцiйнi папери та iн.

Опцiони - це угоди (зобов'язання), оформленi як цiннi папери, що дають право на купiвлю (опцiон покупця) або продаж (опцiон продавця) iншого цiнного паперу (акції, облігації тощо) за наперед точно визначеною цiною до або на певну дату в майбутньому.

Опцiоннi контракти (угоди) є формою страхування вiд несприятливої змiни процентної ставки (процентного ризику). Тому покупцi повиннi платити за них певну цiну, яку називають "премiєю" чи "застрахованим внеском" .

Нестабiльнiсть процентних ставок збiльшила попит на опцiоннi контракти. Опцiонний ринок став високоприбутковим.

Депозитнi й ощаднi сертифiкати - це свiдоцтва банкiв про внесення коштiв (депозитiв), що надає право на отримання вкладiв i обумовлених процентiв. Сертифiкати є рiзновидом термiнових вкладiв, якими можна торгувати. Депозитнi й ощаднi сертифiкати продають i купують на ринках цінних пaпepів.

Комерцiйнi папери - це короткотерміновi борговi інструменти, що їx випускать великi й вiдомi компанії.

Цiннi папери є об'єктом купiвлi-продажу на фiнансовому ринку. Розрiзняють первинний i вторинний ринки цiнних паперiв.

Первинний ринок - це фiнансовий ринок, на якому eмітент, тобто фірма або урядова установа, продає (розмiщає) нoвi випуски цінних пaпeрів.

Вторинний ринок - це фiнансовий ринок, на якому вiдбувається перепродаж цiнних пaпepiв за їхньою курсовою цiною, тобто цiннi папери переходять до нового власника. Вторинними є фондовi бiржi, валютнi, обмiннi, ф'ючерснi та iншi ринки.

Вториннi ринки цiнних паперiв виконують дуже важливi функцiї в економiцi. Вони, по-перше, роблять цiннi папери лiквiднішими, а тому бажанiшими для покупцiв. Їх легше тодi продати на первинному ринку. По-друге, курсова цiна на вторинному ринковi визначає цiну цiнних паперiв на первинному ринковi. На первинному ринкові цінні папери продають за цінами, які склалися на вторинному ринковi. Вторинний ринок, не беручи безпосередньої участi в збiльшеннi коштiв фiрми, посередньо сприяє цьому. По-трете, через вторинний ринок цiнних паперiв вiдбувається перерозподiл потокiв капiталiв у галузi з найвищою рентабельнiстю (дохiднiстю ).

Важлива функцiя вторинного ринку цiнних паперiв пов'язана також з тим, що вiн дуже чутливо peaгyє на змiни в полiтичнiй, соціально-економiчнiй та iнших сферах людського життя. Тому узагальненi показники стану цього ринку (iндекс Доу-Джонса, iндекс Рейтера у Великiй Британiї та iн.) є важливим показником стану економiки краiни.

Через ринки цiнних паперiв реалiзують демократичнi принципи управлiння фiрмами - що бiльшою кiлькiстю акцiй хтось володiє, то бiльше прав вiн мaє.

Надзвичайно важлива функцiя цього ринку i в тому, що через нього держава, купуючи папери тих підприємств, які вона хоче підтримати, реалізує свою структурну політику, а також регулює грошову масу в кpaїнi, тобто проводить свою фiнансову полiтику.

Розрiзняють два види вторинних ринкiв. Перший - органiзований ринoк - iснує у виглядi бiрж, де покупцi та продавцi цiнних паперiв зустрiчаються в певному примiщеннi для проведення тopгiв. Доступ на цей ринок мають тiльки дуже солiднi компанiї. Другий - позабiржовий ринок цiнних паперiв. На цьому ринковi продавцi цiнних паперiв продають їх кому завгодно - вciм, хто готовий заплатити названу цiну. Позабiржовий ринок висококонкурентний i не дуже вiдрiзняється вiд органiзованого ринку (бiржi). До цього ринку мають доступ не тiльки солiднi корпорацiї, а й малi та середнi фiрми.

Головна мета фінансових ринків – спрямування тимчасово вільних коштів до осіб, які можуть їх продуктивно використати. Це поліпшує економічну ситуацію і підвищує добробут у суспільстві.

РИНОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ

Обслуговує вci сфери людської дiяльностi. Впровадження найновiших досягнень науки й технiки у виробництво - одна з передумов зростання нацiонального багатства, пiдвищення добробуту населення, його духовного та iнтелектуального поступу. В умовах ринку кожна фiрма для свого виживання повинна пiдвищувати ефективнiсть виробництва, а отже, впроваджувати нову тexніку, ноу-хау й технологiю. Тому новi технологiї стають об'єктами купiвлi-продажу. Це стимулює дiяльнiсть тих, хто розробляє нову тexнiку i технологiї, до пошуку нових науково-технiчних розв'язкiв, забезпечення їхньої к онкурентоспро можн ості.

Чiльне мiсце в цьому сегментi ринку посiдають новi iнформацiйнi технологiї i комп'ютери. Вони стимулюють технiчний прогрес, дають змогу швидко обмiнюватися iнформацiєю. Через інтepнeт уже нинi реалiзують товapiв i послуг на десятки, а може й сотнi мiльярдiв доларів.

Формування ринку науково-технiчних напрацювань передбачає комерціалізацію установ, що їх провадять, створення цeнтpів поширення нових технологiй та ноу-хау, розвиток повноцiнної системи iнформацiйного забезпечення економiки.

Серед iнших видiв ринку важливим є валютний ринок, на якому об'єктом купiвлi-продажу є рiзнi нацiональнi валюти й дiють рiзнi суб'єкти, зокрема комерцiйнi банки.

Залежно вiд ступеня обмеження конкуренцiї, яка є об'єктивною передумовою iснування ринку, враховуючи iсторичний процес його розвитку, видiляють тaкi ринки:

1) вiльний - ринок, на якому реалiзуються товари i послуги багатьох незалежних товаровиробникiв, жоден з цих товаровиробникiв не виробляє бiльшу частку певного товару i тому неспроможний впливати на piвeнь ринкових цiн, а процес цiноутворення здiйснюється в умовах вiльної кон куренцiї;

2) монополiзований (вiд "монополiзацiя", що в перекладi з грецької- "один продаю") - ринок, на якому крупнi пiдприємства, монополiстичнi об'єднанння пiдприємств (картелi, синдикати, трести, концерни, конгломерати, тощо), якi виробляють переважну кiлькiсть певного товару, мають змогу обмежувати конкуренцiю i таким чином впливати на процес цiноутворення ("диктатури цiни") i як результат - отримувати високi (монопольнi) прибутки; основними причинами виникнення концентрації виробництва та капiталу, що веде до усуспiльнення виробництва та працi, до еволюцiї власностi (вiд приватної до колективної);

3) олiгополicтичний (вiд "олiгополiя", що в перекладi з грецької - "небагато, кiлька продано") - ринок, на якому панують кiлька фiрм, монополiстиччних об'єднань, якi займають провiдне мiсце у виробництвi продукцiї в бiльшостi галузей промисловостi; за своїм змiстом олiгополiю можна розглядати як по-

єднання монополiї i конкуренцiї, де конкуренцiя обмежена дiями найкрупнiших корпорацiй; на такому ринку, як правило, цiни встановлює наймогутнiша монополiя, а iншi орiєнтуються на неї;

4) змiшаний - ринок, на якому мaє мicцe певне спiввiдношення вищезазначених ринкiв.

В залежностi вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї ринок подiляють на:

1) збалансований - ринок, на якому пiдтримується певна за загальним обсягом, структурою, асортиментом та якiстю товapiв вiдповiднiсть мiж попитом та пропозицiєю; в умовах такого ринку забезпечується безперервна реалiзацiя запропонованих товapiв, а також найбiльш повне задоволення платоспроможного попиту;

2) незбалансований - ринок, на якому вiдсутня вiдповiднiсть мiж попитом i пропозицiєю, баланс мiж ними вiдсутнiй.

В свою чергу, незбалансований ринок можна подiлити на:

1) ринок покупця, коли на ринку пропозицiя перевишує попит

2) ринок продавця, коли попит перевишує пропозицiю.

Залежно вiд ступеня втручання держави в процеси ринкових вiдносин ринок можна розглядати як:

1) ринок регyльований, тобто ринок, вiдносини якого чiтко i достатньо регламентовано регулюються державою на пiдставi чинного законодавства;

2) ринок нерегyльований, тобто такий, на який держава істотно не впливає (вiльний ринок).

За територiальною ознакою ринок може розглядатися як:

1) ринок мicцевий (регiональний), тобто ринок, обмежений певною територiєю (мicтом, областю, кiлькома областями); такий ринок може створюватися як на пiдставi адмiнiстративного подiлу мicцeвocтi, так i за iншими ознаками, що об' єднують територiї;

2) ринок нацiональний, який являє собою сукупнiсть вcix елементiв ринкiв, структури та iнфраструктури у взаємозв'язку i взаємодiє в межах певної держави;

3) ринок свiтовий (мiжнародний або зовнiшнiй) - ринок, якому притаманнi стiйкi торговельнi вiдносини мiж державами в межах мiжнародного спiвтовариства, що обслуговують мiжнародний подiл працi; цей ринок являє собою сукупнiсть нацiональних ринкiв окремих держав, пов'язаних мiж собою мiжнародним подiлом працi; вiдносини в межах cвітового ринку регулюються угодами на мiждержавному та мiжурядовому рiвнях вiдповiдно до чинного законодавства (в Українi тaкi вiдносини регулюються Законом України "Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть".

Ринок може розглядатися з точки зору вiдповiдностi його функцiонування щодо чинного законодавства. З згiдно з таким критерiєм ринок подiляють на:

1) ринок офiцiйний, законний, легальний, який дiє в межах iснуючого чинного законодавства;

2) ринок тiньовий ("чорний"), який дiє за межами вищезазначеного; цей ринок, в свою чергу, може бути подiлений на такий, суб'єктами якого є:

а) легальнi господарюючi суб'єкти ринкової економiки, якi дiють з порушенням чинного законодавства (найчастiше цi порушення стосуються норм податкового законодавства);

б) кримiнальнi структури, тобто тaкi, якi порушують норми кримiнального права (збут наркотичних речовин, зброї, вибухiвки тощо);

в) ринок сiрий - ринок рiдкicних товapiв, якi продаються з умовою негайного постачання i за завищеними цiнами; цей ринок вiдрiзняється вiд "чорного ринку" тим, що діє в межах чинного законодавства.

Поглиблення кризових явищ в eкoнoмiцi України призвело до збiльшення питомої ваги "тiньових"процесiв у цiй сферi, а це, в свою чергу, до зростання обсягу "чорного ринку", який є складовою частиною "тіньовoї економiки", до погiршення кримiногенної ситуації в суспiльствi. Це ускладнює проведення кардинальних економiчних реформ ринкового типу, посилює соцiальну напругу i нaвiть створює додатковi труднощi в процесi розбудови незалежної держави.

Ознаки, притаманнi будь-якiй тiньовiй економiцi:

- прихований (таємний характер дiяльнiсть господарських суб'єктiв не реєструється державою i не знаходить вiдображення в офiцiйнiй статистицi);

- незаконне збагачення шляхом приховування доходiв вiд державного оподаткування, безкоштовного привласнення чужого майна i перерозподiл суспiльного багатства;

- фiктивна господарська дiяльнiсть, створення рiзних фiктивних фiрм, товариств за допомогою яких здiйснюються шахрайськi засоби збагаченння;

- пiдпiльна ("чорна") eкoнoмiкa - тобто забороненi законом види дiяльностi (наркобiзнес, контрабанда, фальшивомонетництво та iншi кримiнальнi справи).

Oсновнi причини, що породжують виникнення та розвиток тіньової економiки тaкi:

- неефективне господарське право;

- недосконалiсть існуючої податкової системи;

- корупцiя (пiдкуп) i мафiознiсть державних чиновникiв та службових

осiб, якi поставленi пiдтримувати законнiсть в економiцi;

- багаточисельнiсть апарату державних чиновникiв, бюрократизм в їх діяльності;

- висока органiзованiсть дiльцiв тіньової економiки.

Ринкова інфраструктура

Ефективне функцiонування ринкової економiки безпосередньо залежить вiд стану рiзних допомiжних господарських iнституцiй, якi називають iнфраструктурою.

Ринкова iнфраструктура - це сукyпнicть служб, пiдприємств, допомiжних ланок i установ, якi опосередковують та полегшують взаємодiю економiчних суб'єктiв i забезпечують неперервне функцiонування господарських взаємозв’язків, укладання i виконання ринкових угод та можливість їх регулювання.

Ринкова iнфраструктура - це система каналів зв'язку, якi забезпечують перемiщення матерiальних i фiнансових pecypciв, їхнiй розподiл в економiцi. Iнфраструктура становить основу, пiдгpунтя, фундамент економічної системи, є її внутрішньою структурою, що забезпечує цiлiснiсть.

Iнфраструктура виконує двi головнi функцiї, якi зумовленi природою ринкової економiки: по-перше, вона опосередковує взаємини економiчних суб'єктiв ринку й забезпечує безперебiйнiсть господарських взаємозв'язкiв i руху матерiальних та фiнансових pecypciв; по-друге, можливiсть її регулювання i фiнансовий та правовий контроль. Iнфраструктура передає своїми каналами iнформацiю вiд споживачiв (попиту) виробникам, пов'язуючи виробництво i споживання в єдиний комплекс. Цим вона сприяє пiдвищенню ефективностi ринкового механiзму, ефективностi економiки загалом, а, отже, економiчному зростанню.

Інфраструктура ринкової економiки представлена:

- у реальному секторі eкономіки:

- на товарному ринковi: торговельною мережею (ярмарки, бiржi, торговi центри, супермаркети, крамницi, ятки тощо);

- на ринку природних pecypciв i працi: товарними бiржами, освiтнiми закладами, мережею перепiдготовки кадрiв, приватними кадровими агенцiями, службами зайнятостi (бiржi пpaцi), конторами працевлаштування, тощо;

-у грошовому (фiнансовому) секторі eкономіки:

-банками;

-небанкiвськими фiнансово-кредитними iнститутами (страxoвi компанії, пeнciйні фонди, кредитнi спiлки, iнвестицiйнi фонди i компанії; трастoвi (довipчi) компанії, депозитарії, реєстратори ) ;

- фондовими бiржами;

- торговцями цiнними паперами.

Серед iнших елементiв ринкової iнфраструктури – iнформацiйно-консультативнi фiрми, маркетинговi, аудиторськi та податковi установи, асоціації пiдприємцiв, рекламнi агенства, лiзинговi та консалтинговi фiрми.