Стаття 138. Право оперативного використання майна

1. Суб'єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) госпо­дарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.

2. Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання у межах права опера­тивного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

1. Новим для правового інституту майнової основи господарювання є встановлення титу­лу стосовно майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організа­ції. Оскільки Господарський кодекс визнав відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій суб'єктами господарювання (ст. 55) і встановив особливості їх правового статусу (ст. 132), необхідно було визначити і правовий титул, на якому господар­ська організація надає майно такому суб'єкту.

Таким титулом коментована стаття визначає оперативне використання майна. На нашу думку, оперативне використання майна може бути похідним титулом від права власності, права господарського відання або права оперативного управління тощо, залежно від того, на якому з цих речових прав майно належить (закріплене) суб'єкту господарювання — господар­ській організації.

Особливість реалізації права оперативного використання майна обумовлена тим, що від­окремлений підрозділ здійснює господарську діяльність у складі господарської організації і від її імені, оскільки не має статусу юридичної особи.

2. Виходячи з викладеного вище частина 2 коментованої статті встановлює, що обсяг май­нових правомочностей суб'єкта господарювання (тобто володіння, користування і розпоряд­ження майном) у межах права оперативного використання майна визначається господар­ською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

Як зазначено в частині 1 статті 132 ГК, відокремлені підрозділи (структурні одиниці) гос­подарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяль­ність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

Стаття 139. Майно у сфері господарювання

1. Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включа­ючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи викорис­товуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

2. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення госпо­дарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засо­бів, коштів, товарів.

3. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, спору­ди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законо­давством до основних фондів.

4. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призна­чення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

5. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іно­земній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

6. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена про­дукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

7. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

1. Коментована стаття визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в ін­ших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Поняття речі дано у статті 179 ЦК, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, що­до якого можуть виникати цивільні права і обов'язки. З урахуванням положень статті 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним у частині 1 коментованої статті, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 [223] нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікова­ний та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більш одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, тор­гівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим особам.

2. Майнові цінності залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійс­нення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об'єктів, що відносяться до тієї або іншої еконо­мічної форми, встановлені в подальших частинах коментованої статті, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

3. Визначення поняття «основні фонди (основні засоби)» міститься в Положенні (стандар­ті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 р. № 92 [225], згідно з яким основні засоби - це матеріальні активи, які підпри­ємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, на­дання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і со­ціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Частина 3 коментованої статті відносить до основних фондів виробничого і невиробничо­го призначення будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничии інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема, на основні за­соби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та пере­давальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвен­тар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасо­ві (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), неза­вершені капітальні інвестиції.

4. Оборотні засоби (оборотні активи) — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обме­жені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стан­дарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87 [227]).

Оборотними засобами відповідно до частини 4 коментованої статті є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробни­чого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

5. Частина 5 коментованої статті у складі майна суб'єктів господарювання виділяє кошти, під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення то­варних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

6. Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання частина 6 коментованої статті визнає вироблену продукцію (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Існують й інші визначення цього поняття. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] товарами є продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, пред­мети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послу­ги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів. Ще одне, вужче, визначення поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерсько­го обліку 2 «Баланс» [227], яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).

Вироблена (готова) продукція — це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовни­ками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавер­шеного виробництва (п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).

Виконані роботи (роботи) — це будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будів­ництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, бу­ріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість вико­нання цих послуг не перевищує вартості самого будівництва (ст. 1 Закону України «Про заку­півлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»).

Під послугами зазначений Закон розуміє будь-яку закупівлю, крім товарів та робіт, вклю­чаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування

7. Цінні папери, як зазначено в частині 7 статті 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Види і правовий режим цінних паперів, що належать до майна суб'єктів господарювання, встановлені положеннями глави 17 ГК (див. відповідні коментарі).

Стаття 140. Джерела формування майна суб'єктів господарювання

1. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

229доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що нале­жать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.

1. Коментована стаття встановлює загальні, найпоширеніші джерела, з яких формується майно суб'єктів господарювання.

Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування ста­тутного капіталу (фонду) господарських товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого коопера­тиву (ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств (ст. 123 ГК). При утворенні державного унітарного підприємства компетентним органом державної влади останній наділяє таке підприємство майном - відокремленою частиною державної власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компе­тентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності (ч. 1 ст. 78 ГК).

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом формування майна суб'єктів господарювання - підприємців після їх утворення. Зміст доходів з джерелом їх по­ходження з України визначений пунктом 1. 21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [345], згідно з яким це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезиден­тами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіден­ди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Під доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи немате­ріальних активів, які передаються платнику податку у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п. 7.6.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До доходів від цінних паперів слід також відносити і дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання — це ін­вестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють державні і недержавні капітальні вкладення.

Державні капітальні вкладення - це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основ­них фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. У їх складі виділяють державні централізовані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

Недержавні капітальні вкладення — це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів ін­весторів з недержавними формами власності, а саме:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження грома­дян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора;

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим орга­нізаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються та­ким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що нале­жать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів - одне з джерел форму­вання майна, що поділяється на кілька складових: 1) виручка від продажу майнових об'єктів;

2) надходження у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди;

3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, господарське відання або оперативне управління) відповідно до укладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визна­чений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини по­зики. Відповідно до Положення про кредитування, затвердженого постановою Національ­ного банку України від 28 вересня 1995 р. [185] кредит- це позичковий капітал банку в гро­шовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повер­нення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не за­боронених законом.

2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється Господарським ко­дексом та іншими законами з урахуванням видів майна, зазначених у статті 139 ГК (основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари, цінні папери тощо).

Стаття 141. Особливості правового режиму державного майна у сфері господа­рювання

1. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме інди­відуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державни­ми установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

2. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабі­нет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи вико­навчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійс­нюють також інші суб'єкти.

3. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.

4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

5. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові об­меження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

1. Частина 1 коментованої статті узагальнено встановлює перелік об'єктів, що належать до державного майна у сфері господарювання.

Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів - це госпо­дарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремле­ною земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними кому­нікаціями і системою енергопостачання (ч. З ст. 283 ГК). Оскільки таке визначення цілісних майнових комплексів державних підприємств стосується об'єктів оренди, для загальних цілей (у тому числі для визначення складу майна підприємства як єдиного майнового ком­плексу) можна керуватися положеннями ч. 2 ст. 191 ЦК, згідно з якими до складу підприєм­ства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльно­сті, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, про­дукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та ін­ші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених Господарським кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. З ст. 66 ГК).

Нерухоме майно державних підприємств (в ч. 1 ст. 181 ЦК ще вжито терміни «нерухомі речі», «нерухомість») — це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають держав­ній реєстрації (ч. 2 ст. 181 ЦК).

Інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств - це майно (річ), яке наділене тільки йому властивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його.

Акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (на­приклад, 50 % + 1 акція, 25 % + 1 акція, або інша кількість акцій у статутних фондах відкри­тих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації і приватизації; будь-яка кількість акцій, часток, паїв у статутних фондах (майні) інших суб'єктів господарювання).

Коментована стаття називає серед державного майна суб'єктів господарювання також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним уста­новам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. На на­шу думку, тут йдеться не про якісь окремі види майна, а, скоріше, про певних суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційну господар­ську діяльність), використовуючи при цьому державне майно, закріплене за ними на певно­му правовому титулі.

Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника не лише стосовно майна, вказаного в частині 1 коментованої статті, але також і щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині 1 статті 148 ГК, - землі, її надр, атмо­сферного повітря, водних та інших природних ресурсів, що знаходяться в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) еконо­мічної зони.

2. Відповідно до пункту 5 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України за­безпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами держав­ної власності відповідно до закону. Декретом від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» [480] Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Органи, які здійснюють управління майном, що є державною власністю, реалізують надані їм повноваження таким чином:

приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і ор­ганізацій, заснованих на державній власності;

затверджують статути (положення) таких підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, за­снованих на державній власності;

контролюють ефективність використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна;

дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є дер­жавною власністю;

готують разом з відповідними місцевими радами висновки та пропозиції Кабінету Міні­стрів України щодо розмежування майна між державною, республіканською (Автономної Республіки Крим) і комунальною власністю;

беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України з питань держав­ної власності.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [325] місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебу­вають у державній власності та передані до сфери її управління.

Крім центральних та місцевих органів виконавчої влади, у випадках, передбачених зако­ном, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Наприклад, як виняток функції з управління майном, що є у державній власності і закріплене за підприємствами і організаціями, що входять до складу корпорацій «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укр-монтажспецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент», було делеговано цим корпораціям і концерну (див.: Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та про­мисловості будівельних матеріалів» від 19 лютого 1993 р. [481]).

3. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно пере­дається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в по­рядку, встановленому законом.

Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» [375], який регу­лює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну влас­ність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів пра­ва комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності врегульовано Положенням про порядок передачі об'єк­тів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. [376 ].

Об'єктами передачі згідно з цими актами є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підроз­ділів (далі - підприємства). Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом пере­дачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підста­ві розподільного балансу;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обо­в'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розта­шовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);

в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім переда­чі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);

г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створе­них у процесі приватизації, корпоратизації;

д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підроз­ділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;

є) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого). Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

- Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених пунктами «а» і «в»;

- органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і ФДМУ - щодо об'єктів, визначених пунктами «б» і «е»;

- засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти держав­ним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і ФДМ - щодо об'єктів, визначених пунктом «г»;

- органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та ФДМ - щодо об'єктів, визначених пунктом «д».

Передача від одного підприємства іншому об'єктів права державної власності, що нале­жать до сфери управління одного й того самого органу, уповноваженого управляти держав­ним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється провадити виключно державним підприєм­ствам, установам і організаціям.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про передачу об'єктів права дер­жавної та комунальної власності» не можуть бути об'єктами передачі з державної у кому­нальну власність казенні підприємства, а також підприємства, що провадять такі види діяль­ності: а) діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; б) діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, ви­робництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; в) діяльність, пов'язану з технічним обслуговуванням та експлуатацією пер­винних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мере­жах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в ме­режах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національ­них космічних апаратів).

5. Законом можуть бути визначені види майна, що може перебувати виключно у держав­ній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій.

Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання

1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового до­ходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амор­тизаційних відрахувань.

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціаль­ний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та уста­новчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств вста­новлюється відповідно до закону.

4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та госпо­дарські санкції відповідно до закону.

1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання - це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандар­ту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Мініс­терства фінансів України від 31 березня 1999 р. [227] прибуток - це сума, на яку доходи пе­ревищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами зазначене Положення розуміє збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком змен­шення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається за­конодавством. Так, відповідно до статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [345] валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключ­ній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуго­вуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цін­них паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

доходи від товарообмінних (бартерних) операцій, від страхової діяльності, від операцій з розрахунками в іноземній валюті, від продажу товарів пов'язаним особам, від продажу основних фондів або нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і деривативами, від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, від оподат­кування дивідендів, від операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, від виконання довгострокових договірних зобов'язань тощо;

доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, про­центів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періо­ді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям та у межах таких операцій між платником по­датку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платника­ми цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установ­лена законом. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збіль­шує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за на­слідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а подат­кові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток із правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його фі­ліями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому законом;

сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з законом;

сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господар­ському обороті;

сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його ко­ристь за рішенням суду;

сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх ра­хунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів;

доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну).

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Склад валових витрат встановлено статтею 5 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств».

3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих докумен­тів. Так, питання щодо розподілу прибутку та збитків товариства з обмеженою відповідальністю вирішують загальні збори учасників товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК), загальні збори акціонерів (ч. 2 ст. 159 ЦК). Затвердження порядку формування і розподілу доходу виробничого кооперативу здійснюють загальні збори членів виробничого кооперативу (ч. 1 ст. 102 ГК).

Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону.

Так, згідно з частиною 5 статті 75 ГК державні комерційні підприємства утворюють за ра­хунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд спожи­вання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Стат­тею 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» від 10 травня 1993 р. [394] встановлено, що державні під­приємства, установи й організації після сплати обов'язкових платежів провадять відрахуван­ня від прибутку, що залишається в їх розпорядженні, на технічне переобладнання виробницт­ва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які ви­конують функції з управління майном, що перебуває у державній власності.

Стосовно казенних підприємств частина 8 статті 77 ГК встановлює, що порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів відповідно до закону.

4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів вико­ристання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

Наприклад, законом встановлюються порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок форму­вання і використання цих фондів (ч. 6 ст. 75 ГК).

Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання

1. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

1. В умовах становлення ринкової економіки все ширшого застосування як у господар­ському обороті в межах України, так й у сфері зовнішньо-економічної діяльності набувають цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розра­хунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Цінні папери, як встановлено частиною 7 статті 139 ГК, є особливим видом майна суб'єк­тів господарювання.

Стаття 143 ГК встановлює досить широке коло повноважень суб'єкта господарювання щодо цінних паперів як складової частини його майна. Це, зокрема, право випускати (еміту­вати) цінні папери (наприклад, право акціонерного товариства випускати акції та облігації, право інших товариств та підприємств випускати облігації) і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам (наприклад, шляхом відкритої підписки на акції або продажу облігацій підприємства членам трудового колективу). Суб'єкт господарювання має право придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами (емітентами).

Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами гос­подарювання встановлюються Господарським кодексом (глава 17), Цивільним кодексом України (глава 14) та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господа­рювання

1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: