Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство 3 страница

- реорганізації діючої підприємницької організації.

Способами (формами) реорганізації згідно з пунктом 2 статті 52 Кодексу є злиття, виді­лення, розділ, перетворення і приєднання.

У результаті злиття, виділення, поділу дійсно з'являється нова господарська організація. Водночас при приєднанні нова юридична особа не створюється, а продовжує діяти господар­ська організація, до якої приєднується організація, що припинила існування. Змінюється ли­ше обсяг її прав і обов'язків. Напевно, не зовсім точно відображає сутність процесу перетво­рення і вказівка на створення нового суб'єкта при перетворенні, тому що в результаті пере­творення новий суб'єкт не створюється, лише змінюється правове становище реорганізо­ваної організації.

Порядок набуття статусу суб'єкта господарювання встановлюється нормами даного Ко­дексу, інших законів і визначається видом створюваного суб'єкта господарювання (комер­ційна чи некомерційна організація), способом утворення (засновництво чи реорганізація), його організаційно-правовою формою (кооператив, відкрите акціонерне товариство тощо). Для створення суб'єктів комерційної діяльності в окремих галузях економіки законодав­ством може встановлюватися особливий порядок їх створення, особливі вимоги до органі­заційних форм створюваних суб'єктів, особливості їх статусу.

Порядок створення, державна реєстрація, реорганізація суб'єктів господарювання, що здійснюють некомерційну господарську діяльність, визначаються спеціальними зако­нами (п. 2 ст. 53 Кодексу).

Порядок створення, державна реєстрація, реорганізація суб'єктів господарювання, що здійснюють комерційну господарську діяльність, визначаються цим Кодексом і закона­ми України.

Створення суб'єктів, що здійснюють комерційну господарську діяльність, може здійсню­ватися в будь-якій організаційній формі. Організаційною формою визначається і порядок створення комерційної організації. Суб'єкт господарювання, що має статус юридичної осо­би, створюється, як правило, у добровільному порядку шляхом заснування нового суб'єкта або реорганізації діючого.

Водночас закон може встановлювати певні обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, у тому числі за організаційною формою. Так, страхові організації не можуть створюватися у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

2. Створення підприємницької організації у примусовому порядку може здійснюватися лише в прямо передбачених законом випадках. Чинне законодавство передбачає створен­ня господарської організації шляхом примусового поділу (виділення) діючої організації на основі рішення суду. Ініціювати таке судове рішення може антимонопольний орган, якщо протягом встановленого ним строку господарська організація не вжила відповідних заходів для припинення зловживань своїм монопольним або домінуючим становищем на ринку.

3. Відповідно до вимог антимонопольного законодавства в окремих випадках рішення про створення господарської організації необхідно узгоджувати з антимонопольним орга­ном. Таке узгодження має за мету захист конкуренції на ринку товарів і послуг, запобігання його монополізації окремими суб'єктами господарювання.

Узгоджувати рішення про створення суб'єкта господарювання необхідно у випадках еко­номічної концентрації капіталу. Перелік дій, які призводять до концентрації капіталу, перед­бачено статтями 22, 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [282]. Поря­док узгодження передбачено Положенням про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарю­вання (Положенням про концентрацію) від 19 лютого 2002 р. [201]

Потребує узгодження з антимонопольними органами створення шляхом поділу (виділен­ня) підприємств і об'єднань, господарських товариств, в яких 75 і більше відсотків статутно­го фонду належать державі. Він встановлений Положенням про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженим нака­зом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України та Антимонопольно­го комітету України від 20 квітня 1994 р. [202]

Процедура виділення в процесі приватизації структурних підрозділів державних підпри­ємств і створення на їх основі самостійних підприємств - юридичних осіб передбачена По­рядком прийняття рішень про необхідність реорганізації об'єкта приватизації, затвердже­ним наказом АМКУ та ФДМУ від 2 грудня 1997 р. [243]

Порядок погодження з антимонопольними органами створення холдингових компаній встановлює Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, затверджене розпорядженням АМК від 21 червня 1994 р. [197]

Стаття 57. Установчі документи

1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворен­ня або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнахо­дження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і ком­петенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формуван­ня майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови пере­дачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені за­коном, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменуван­ня і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутно­го та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і кон­тролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта гос­подарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта гос­подарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

1. Установчі документи, поряд з нормами законодавства, визначають правовий статус господарської організації та встановлюють правову основу її господарської діяльності. Роз­робка і затвердження установчих документів є одним з етапів створення організації. Однак на практиці не завжди враховується важливість цих документів. Формальний підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною скасування судом державної реєстрації суб'єкта підприємництва в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодав­ству, установчих документів або несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження.

Вид (види) необхідних для створення суб'єкта господарювання установчих документів залежить від організаційно-правової форми господарської організації і визначається закона­ми або іншими нормативними актами, що закріплюють порядок її створення.

Стаття, що коментується, фактично виділяє три види установчих документів суб'єкта господарювання: рішення про створення; установчий договір; статут. Рішення про створен­ня приймається, як правило, у разі створення господарської організації одним засновником. Якщо засновників двоє і більше, вони укладають установчий договір. По суті, установчий договір і є рішенням про створення господарської організації, що приймається в договірно­му порядку.

Відповідно до норм статті 4 Закону України «Про господарські товариства» [90] уста­новчими документами господарських товариств є установчий договір і статут. На відміну від зазначених норм, що визначали два види установчих документів для господарських това­риств - установчий договір і статут (за винятком командитних і повних товариств, що діють на підставі установчого договору), стаття 82 даного Кодексу встановлює тільки один вид установчих документів: або засновницький (установчий) договір, або статут. Засновницький договір є, як і раніше, установчим документом для повних і командитних товариств, а ста­тут — для акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю і товариств з до­датковою відповідальністю. Установчим документом підприємства, заснованого об'єднан­ням громадян, релігійною організацією, є статут (п. 5 ст. 112 Кодексу).

Види установчих документів, необхідних для створення господарської організації, що здійснює некомерційну господарську діяльність, визначаються нормами спеціальних зако­нів, що закріплюють правовий статус організації даного виду. Ним є, як правило, статут.

2. Відповідно до статті 4 Закону України «Про господарські товариства» дані, які повинні міститися в установчому договорі і статуті, не розмежовуються. На відміну від цього, норми статті 57 Кодексу розмежовують перелік відомостей, які повинні міститися в установчому договорі та статуті.

3. Відповідно до частини 3 статті 57 Кодексу засновницький договір має включати такі відомості: обов'язки засновників щодо утворення організації, умови передачі учасниками майна з метою створення матеріальної бази організації, порядок розподілу прибутків і збит­ків, порядок управління діяльністю організації, порядок вибуття та входження нових учас­ників тощо.

Спеціальними нормами можуть передбачатися інші вимоги до змісту установчого доку­мента. Частинами 2 і 5 статті 82 Кодексу встановлено перелік відомостей, які слід відобража­ти у засновницькому договорі повного і командитного товариств.

4. Зміст статуту господарської організації визначається не тільки частиною 4 статті 57 Ко­дексу, а й спеціальними правовими нормами, що визначають зміст статуту окремої організа­ційно-правової форми суб'єкта господарювання. Спеціальними нормами можуть передбача­тися інші вимоги до змісту статуту. Так, стаття 82 Кодексу визначає зміст статутів акціо­нерного товариства (ч. 3) і товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 4 ).

У статуті, поряд з відомостями, які необхідні відповідно до частини 4 статті 57 Кодексу та спеціальних норм, можуть міститися також інші відомості, якщо це не суперечить законо­давству.

5. Статут затверджується в передбаченому для даного суб'єкта господарювання порядку. Залежно від виду суб'єкта, його організаційно-правової форми він затверджується різними суб'єктами, що визначається законом.

Він може затверджуватися:

- власником майна (засновником) унітарного підприємства, тобто приватного, державно­го чи комунального підприємства, підприємства об'єднання громадян, підприємства релігій­ної організації (ч. 4 ст. 63 Кодексу);

- органом, уповноваженим власником. Так, відповідно до статті 122 Кодексу статут об'єд­нання підприємств затверджує вищий орган господарського об'єднання.

Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановле­них цим Кодексом.

2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комі­теті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнахо­дженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

3. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затвердже­ний Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водно­час заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

5. Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невід­повідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для ре­єстрації.

6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зо­бов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифіка­ційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господа­рювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підста­вою для відкриття рахунків в установах банків.

9. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

10. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарю­вання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

11. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що пода­ються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не до­пускається.

12. Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

13. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Дер­жавного бюджету України у встановленому законом порядку.

14. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми влас­ності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійс­нюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках ви­знання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в ін­ших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

16. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

17. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Ко­дексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт гос­подарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

18. Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

1. Усі суб'єкти господарювання (далі - суб'єкти) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім ви­падків, що прямо встановлюються положеннями ГК. Так, не підлягають державній реєстра­ції відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб, наділені господарською компе­тенцією (філії, відділення, представництва та інші - див. ч. 17 ст. 58 ГК України), про­мислово-фінансові групи (див. ст. 125 ГК України).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання - це процес легітимації такого суб'єкта (юридично обов'язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з вида­чею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Метою дер­жавної реєстрації є: забезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище; здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення право­вого статусу суб'єкта господарювання; запобігання неправомірному використанню суб'єк­том - юридичною особою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб'єк­тів; чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта у господарському обороті; отримання суб'єктом господарської компетенції. Принципами державної реєстрації є: принцип публіч­ності (прозорості), принцип загальновідомості, принцип достовірності, принцип оплатності, заявний (явочний) принцип.

2. Органами, що здійснюють державну реєстрацію суб'єкта господарювання, є місцеві ор­гани самоврядування та місцеві органи державної виконавчої влади залежно від місцезнахо­дження (для юридичної особи) або місця проживання (для фізичної особи) суб'єкта, якщо ін­ше не передбачено законом. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України). Відповідно до частини 6 статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання — у такому разі їй необхідно визначитися, яке саме місце проживання буде використане нею для вибору органу державної реєстрації. Місцезна­ходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не вста­новлено законом, і вказується в її установчих документах (ст. 93 ЦК України). ГК України називає три ланки органів державної реєстрації суб'єктів господарювання (перелік реєстру­ючих органів обумовлений адміністративно-територіальним устроєм України):

а) в містах, що мають районний поділ, - виконавчі комітети районних в місті рад;

б) в містах, що не мають районного поділу, — виконавчі комітети міських рад;

в) в районах (за межами міст, тобто в інших населених пунктах) — районні державні адмі­ністрації.

Функції цих органів, що стосуються державної реєстрації суб'єктів господарювання, по­в'язані з їх повноваженнями у сфері управління місцевим господарством на своїй території. У той же час у науці господарського права дискутується питання про те, які саме органи повинні здійснювати державну реєстрацію суб'єктів господарювання (місцеві органи само­врядування, місцеві органи державної влади, органи юстиції, податкові органи, державні ре­єстратори), що пов'язано з різним його вирішенням у законодавствах зарубіжних країн. Так, у Великобританії, Канаді, Італії, Швейцарії, Турції реєстрацію здійснюють реєстраційні тор­гові та торгово-промислові палати, в ряді інших країн - спеціальні державні реєстратори, зокрема, у Франції — це торгові суди, у США — секретарі штатів, штатні прокурори або судді, в Росії, як і в Казахстані, — податкові органи (хоча ст. 51 ЦК Росії декларує, що державну ре­єстрацію суб'єктів господарювання здійснюватимуть органи юстиції).

Окремі види суб'єктів господарювання, що мають особливий статус, реєструються в ін­ших органах за спеціальними процедурами, визначеними законом (див. коментар до ч. 16 ко­ментованої статті).

3. ГК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються для державної ре­єстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи:

а) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом. Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використо­вувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Реалізуючи своє право власності, власник (власники) майна може (можуть) засну­вати на його основі суб'єкт господарювання, про що приймається відповідне рішення ним (ними) самим або уповноваженим ним (ними) органом. Таким рішенням є наказ, постанова, розпорядження, рішення, протокол зборів (конференцій) та інші розпорядчі акти, якими від­повідно до своїх повноважень власник (власники) майна або уповноважений ним (ними) ор­ган (наприклад, орган, що здійснює управління майном, володіє, користується та розпоря­джається ним у межах, визначених власником майна) утворює суб'єкт господарювання;

б) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб. Пе­релік, вимоги до оформлення установчих документів визначені у статтях 57 та 82 ГК Ук­раїни;

в) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом. Випад­ки коли потрібне таке рішення, чітко визначені антимонопольним законодавством з метою недопущення загрози монополізації економіки України та сприяння розвитку конкурентно­го середовища у господарському обороті (див. Закон України «Про Антимонопольний ко­мітет України» [58], Закон України «Про захист економічної конкуренції» [282]);

г) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до ста­тутного фонду суб'єкта в розмірі, встановленому законом. Для окремих суб'єктів госпо­дарювання чинним законодавством встановлюється обов'язкова вимога сплати внеску до статутного фонду засновником (засновниками) до моменту державної реєстрації таких суб'єктів. Так, Законом України «Про господарські товариства» [90] передбачені чотири ви­падки, коли вимагається наповнення (часткове) статутного фонду суб'єкта господарювання ще до його державної реєстрації: 1) у відкритому акціонерному товаристві - до дня скликан­ня установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням поперед­ніх внесків не менше ЗО % номінальної вартості акцій (ст. ЗО); 2) у закритому акціонерному товаристві — коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між його засновниками, останні повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вар­тості акцій (ст. 31); 3) у товаристві з обмеженою відповідальністю - до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 52); 4) у товаристві з додатковою відпо­відальністю - до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 65). Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою, внесення майнових та інших негрошових внесків підтверджується іншими доку­ментами (наприклад актами приймання-передачі внеску);

д) реєстраційна картка встановленого зразка. Цей документ є водночас заявою про здійс­нення державної реєстрації. Саме з реєстраційної картки дані про суб'єкт господарювання вносяться до державного реєстру. Відомості, що містяться в реєстраційній картці, повинні відповідати дійсності, установчим документам та чинному законодавству України. Заявник подає один примірник реєстраційної картки із заповненими відповідними полями, а орган державної реєстрації робить дві її ксерокопії, або, за бажанням заявника, він може самостій­но подати три примірники заповнених реєстраційних карток;

є) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. Державна реєстрація суб'єктів господарювання платна. Розмір плати встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р. [396], що встановлює плату за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта господарювання -юридичної особи у розмірі семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), а за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта - потрійний розмір від­повідної плати. Доказом сплати коштів за державну реєстрацію є копія платіжного доручен­ня з банківською відміткою у разі сплати реєстраційного збору у безготівковому порядку (переважно сплачується засновниками — юридичними особами); якщо ж оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, то доказом сплати коштів за державну реєстра­цію є оригінал квитанції або її ксерокопія.

При створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та/або корпоратизації в комплекті документів, що подаються для державної реєстрації таких товариств, обо­в'язково повинен бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку, що також документально підтверджує сплату внесків засновника (засновників) такого товариства до статутного фонду суб'єкта гос­подарювання.

4. Процедура державної реєстрації суб'єктів господарювання - громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб'єк­тів - фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстра­ції суб'єктів — фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний пе­релік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником, а саме:

а) реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для державної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. У разі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

б) копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі — платнику по­датків та інших обов'язкових платежів — довідка видається органами державної податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстрація суб'єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р., що встановлює такі розміри пла­ти: за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта - фізичної особи - 1,5 НМДГ; за при­скорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта - потрійний розмір відповід­ної плати. Оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія.

5. Документи, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання, мають відповідати дійсності (бути достовірними) і не містити положень, що суперечать чинному законодавству України. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в проведенні дер­жавної реєстрації суб'єкта. Відповідальність за недостовірність та невідповідність таких документів законодавству несе власник (власники, засновник/засновники) або уповноваже­ні ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта господарю­вання.

6. Строк державної реєстрації суб'єкта господарювання - не більше десяти днів з дня подання повного комплекту документів, що передбачений нормами ГК України. На жаль, у Ко­дексі не уточнюється, яких саме днів - робочих чи календарних (з урахуванням неробочих та святкових днів), що може призвести до неоднозначного тлумачення та застосування на прак­тиці цієї норми, а також відсутнє положення про прискорену державну реєстрацію протягом скороченого часу. З урахуванням того, що КМУ має прийняти нове положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання, треба сподіватися, що в цьому підзаконно-му нормативному акті будуть зроблені відповідні уточнення.