Стаття 80. види господарських товариств

1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з об­меженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товари­ства, командитні товариства.

2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, по­ділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відпо­відальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими доку­ментами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учас­ники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статут­ний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідаль­ність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені това­риства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за за­коном може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяль­ності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

1. Господарський кодекс закріплює п'ять форм господарських товариств, чотири з яких є найбільш поширеними у світі (акціонерні товариства - АТ, товариства з обмеженою відпові­дальністю - ТОВ, повні товариства - ПТ, командитні товариства - КТ), а також товариства з додатковою відповідальністю - ТДВ, що в багатьох країнах світу розглядаються як модифіка­ція товариства з обмеженою відповідальністю (насамперед, у Німеччині - батьківщині пер­шого у світі Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю», згідно з положеннями якого наявність чи відсутність субсидіарної відповідальності учасників товариства, а також обсяг такої відповідальності визначаються договором про товариство). Проте судбсидіарна (додаткова) відповідальність учасників товариства (згідно з німецьким законодавством) має свої особливості, а саме: вона грунтується на зафіксованому в договорі про товариство обов'язкові учасників товариства щодо сплати основних та додаткових вкладів. Право вимо­ги щодо сплати таких вкладів мають: а) саме товариство - у разі невиконання учасником сво­го майнового обов'язку; б) ліквідатор товариства - у разі ліквідації товариства та недостатно­сті майна останнього для покриття заборгованості перед кредиторами; в) призначений судом конкурсний керуючий, який діє під контролем комітету або комісії кредиторів, - у разі від­криття конкурсної процедури в результаті визнання товариства неплатоспроможним.

Доктринально господарські (або торгові - як їх традиційно називають у країнах з розвиненими ринковими відносинами) товариства поділяються на персональні товариства (особиста участь у них є обов'язковою) та об'єднання капіталів (для участі в яких досить сплатити вклад у грошовій та/або майновій формі). Персональним товариствам (до них відносять повні това­риства та командитні товариства) належить історична першість серед господарських (торго­вих) товариств. Поява об'єднань капіталів (їх найяскравіший представник - АТ, а також ТОВ і ТДВ) пов'язана з бурхливим розвитком ринкових відносин, що і забезпечило їм провідну роль серед сучасних суб'єктів господарювання та широке використання в трансформаційних процесах - переході від планово-розподільчої до соціально-ринкової економіки.

2. Акціонерним товариством (згідно з усталеною традицією) визнається господарське то­вариство з такими визначальними ознаками: 1) наявність статутного фонду (статутного ка­піталу), поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості; 2) відповідаль­ність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майном; 3) звільнення акціонерів товариства, за загальним правилом, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонер може бути притягнений до субсидіарної (додаткової) відповідальності за зо­бов'язаннями товариства лише у випадках, визначених законом (у разі заподіяння шкоди то­вариству акціонером, який здійснює вирішальний вплив на це товариство, - ст. 126 ГК) або статутом товариства (якщо акціонер повністю не виконав свій майновий обов'язок щодо повної оплати усіх акцій, на які підписався; згідно із відповідними положеннями статуту на нього може бути покладений обов'язок додаткової відповідальності у межах не сплачених за акції сум - ч. З ст. 23 Закону «Про господарські товариства» [90]).

3. Товариство з обмеженою відповідальністю більшістю своїх рис подібне до акціонерно­го товариства. Зазначена обставина пов'язана з історією виникнення цієї організаційно-пра­вової форми підприємництва, яка є, так би мовити, результатом кабінетної роботи німецьких науковців: понад сто років тому за ініціативою групи німецьких парламентарів, які представ­ляли інтереси дрібних та середніх підприємців, неспроможних використовувати складну і обтяжливу форму акціонерного товариства, був розроблений і прийнятий перший у світі За­кон «Про товариства з обмеженою відповідальністю», що й досі є еталоном зваженого, об­грунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організацій­но-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси заснов­ників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного това­риства і повного товариства.

Відтак, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки: 1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на частки, розмір яких визначається установчими документами; 2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майна; 3) звільнення, за за­гальним правилом, учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах їх вкладів.

Можливість притягнення учасників ТОВ до додаткової відповідальності пов'язана з уже згаданими випадками щодо подібної відповідальності акціонерів.

4. Товариство з додатковою відповідальністю є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю з єдиною відмінністю від останнього - наявністю в учасників товариства обмеженої додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства. Відповідальність учас­ників обмежується встановленим установчими документами товариства (а щодо довірчих товариств - ч. 4 ст. 2 декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 бе­резня 1993 р. [125]) кратним розміром відповідно до вкладу кожного з учасників. На відміну від положень Закону «Про господарські товариства» (ст. 65), зазначена стаття передбачає, що додаткова відповідальність учасників має бути солідарною, тобто кредитори на власний вибір можуть звернутися з вимогою покриття боргу товариства (у разі недостатності в остан­нього майна для цього) до будь-кого з учасників, які повиннні задовольнити вимоги кредито­рів, а згодом в порядку регресу вимагати від інших учасників сплати тієї частини боргу, що відповідає їх частці у статутному фонді.

5. Повне товариство є класичним персональним товариством, усі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені то­вариства, ведуть його справи і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном.

6. Командитне товариство, на відміну від повного товариства, має у своєму складі дві ка­тегорії учасників (принаймні по одному від кожної категорії) з відміннім правовим статусом: 1) повні учасники, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність, ведучи його справи і несучи додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном; 2) вкладники, участь яких у товаристві обмежується сплатою вкладу в грошовій та/або майновій формі без обов'язків персонального характеру та тягаря додаткової відпо­відальності; ризик збитків за результатами діяльності товариства для вкладника обмежу­ється сплаченим вкладом (у разі негараздів у товаристві вкладник лише ризикує можливістю повернення грошового чи майнового еквівалента своєї частки).

7. Персональні товариства (повні та командитні) передбачають спільне здійснення їх учасниками (всіма - в ПТ, повними учасниками - в КТ) підприємницької діяльності в межах товариства. Зазначена обставина зумовлює і спеціальні вимоги до таких учасників, які діють від імені товариства і повинні мати спеціальний статус, що надає певні гарантії кредиторам товариства в їх сумлінності. Випробуваною протягом віків гарантією для кредиторів това­риства була (і є) наявність у таких учасників статусу зареєстрованого підприємця (комерсан­та), що, у свою чергу, значною мірою свідчить про серйозність його намірів та сумлінність -відповідно до торгових звичаїв — у виконанні обов'язків перед кредиторами. Закріплення в ГК положення про обов'язкову наявність статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності для учасників повного товариства, повних учасників командитного товариства є важливою новацією, що заповнює прогалину Закону «Про господарські товариства»

Примітка. У відповідних статтях Цивільного кодексу України (ст. 114,119,135) подіб­на вимога (щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності) до учасників персональних товариств не встановлюється. Це, з одного боку, віддзеркалює положення частини 2 статті 1 Закону України «Про підприємництво» [381] (який, до речі, втратив чинність з 1 січня 2004 р., крім ст. 4, на підставі Господарського кодексу України), відповідно до якої засновництво та володіння корпоративними правами (у тому числі у фор­мі участі в господарських товариствах) не визнається підприємницькою діяльністю, а з ін­шого боку - суперечить усталеній світовій традиції правового регулювання, яка врахована, зокрема, і Цивільним кодексом Російської Федерації (ч. 4 ст. 66).

Стаття 81. Акціонерні товариства

1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

2. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом від­критої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

3. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом під­писки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пе­реважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлен­ня про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

5. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру ста­тутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визна­ченого законом.

6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

7. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

9. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

10. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

11. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визна­чаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.

12. Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про господарські товариства, іншими законами.

1. У цій статті, як і в Законі України «Про господарські товариства» (ст. 25), закріплюєть­ся можливість для засновників вибору виду акціонерного товариства — відкрите чи закрите, а також визначаються основні відмінності між ними.

2. Серед таких відмінностей - порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого акціо­нерного товариства на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фонду розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на власний розсуд (без згоди ін­ших акціонерів та товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог законодавста (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).

3. Обіг акцій закритого акціонерного товариства обмежується як на етапі заснування това­риства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (ак­ції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюються об­меження щодо обігу акцій на вторинному ринку шляхом заборони їх купівлі-продажу на фондових біржах, а також надання переважного права акціонерам ЗАТ і самому товариству на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4. Акціонерне товариство будь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституційних емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі оприлюднення основ­них відомостей про товариство). Відтак на засновників акціонерного товариства покладаєть­ся обов'язок повідомлення про намір створити акціонерне товариство певних параметрів, а також здійснити інші необхідні для цього кроки: провести відповідно до встановлених вимог підписку на акції (розмістити акції між засновникми), скликати установчі збори та здійснити державну реєстрацію товариства.

5. Статутний фонд акціонерного товариства - як гарант його майнової самостійності та можливості забезпечення законних інтересів його кредиторів за рахунок цього майна - пови­нен відповідати певним вимогам: 1) щодо розміру, який не може бути меншим від визначе­ного законодавством як мінімальний; 2) щодо відповідності розміру статутного фонду акціо­нерного товариства загальній номінальній вартості випущених акцій - ці величині мають збігатися.

6. Відносини між засновниками акціонерного товариства набувають правового оформ­лення шляхом укладення між ними договору, який повинен фіксувати: намір зазначених осіб створити акціонерне товариство певних параметрів; порядок здійснення ними спільної ді­яльності по створенню акціонерного товариства та розподіл обов'язків щодо цього між сто­ронами договору; відповідальність засновників перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. Форма договору між засновниками - письмова, а в разі якщо серед заснов­ників є громадяни, договір має бути посвідчений нотаріально.

7. Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого до­говору, всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідаль­ність є солідарною.

8. 3 метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування відкритого ак­ціонерного товариства шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно до вимог закону проведення такої підписки, а й на них покладається обов'язок бути держате­лями акцій на суму, не меншу як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, протягом певно­го строку (але не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створен­ня АТ. Проте зазначене положення не підкріплюється встановленням негативних наслідків у разі порушення згаданих обов'язків засновників у формі відповідних санкцій.

9. Порядок створення акціонерних товариств, у тому числі проведення установчих зборів, визначається нормами глави 1 «Акціонерне товариство» розділу II «Окремі види товариств» Закону України «Про господарські товариства» [90].

10. Однією з особливостей акціонерного товариства є можливість його перетворення в пе­редбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Останнє (перетворення з відкритого на закрите) вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, не згідних з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в ру­ках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.

11. Державні акціонерні товариства, попри їх формальну рівність з іншими суб'єктами господарювання, потребують спеціальної регламентації з огляду на специфіку їх правового становища (засновником і зазвичай єдиним учасником такого товариства є держава в особі уповноваженого органу; створення такого товариства пов'язано з публічними інтересами, якими і мають керуватися посадові особи товариства; виконавчий та контрольні органи то­вариства формуються відповідно до встановленого державою порядку; дивіденди за акціями такого товариства надходять до державного бюджету тощо). Відтак, особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГК, іншими законами, у тому числі законом про державні підприємства, прийняття якого передбачається цим Кодексом.

12. Господарський кодекс визначає лише основні засади створення, функціонування та при­пинення господарських товариств, передбачаючи, що решта питань (включаючи особливості діяльності акціонерних товариств у певних сферах економіки, щодо певних видів діяльності та ін.) регулюється Законом України «Про господарські товариства», іншими законами (зокрема «Про цінні папери і фондову біржу» [494], «Про приватизацію державного майна» [416], «Про банки і банківську діяльність» [61], «Про страхування» [459], «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333], «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297] та ін.).

Примітка. У Цивільному кодексі України види акціонерних товариств взагалі не зга­дуються; при цьому закріплюється єдиний порядок створення акціонерних товариств - шля­хом розподілу акцій між засновниками - ч. 2 ст. 155 ЦК (що передбачається лише для закри­тих акціонерних товариств ст. 29 Закону «Про господарські товариства» та ч. З ст. 81 ГК) і водночас не виключається можливість проведення відкритої підписки на акції за умови пов­ної оплати статутного капіталу товариства (ч. 2 ст. 155 ЦК України). Крім того, в ЦК за­кріплюються основні положення щодо: створення акціонерного товариства — стаття 153, його статуту - стаття 154, статутного капіталу - статті 155-157, обмежень стосовно випуску цінних паперів та виплати дивідендів - стаття 158, органів товариства - статті 159-161; ауди­торської перевірки діяльності акціонерного товариства - стаття 162.

Стаття 82. Установчі документи господарського товариства

1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є заснов­ницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обме­женою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи пере­лік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.

3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відо­мостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номі­нальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються за­сновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учас­ників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників за­лежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відо­мостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожно­го з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому дого­ворі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду това­риства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями това­риства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господар­ського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випад­ках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

1. Одна з істотних відмінностей господарських товариств за ознакою домінування в них особистих (персональні товариства - ПТ і КТ) чи майнових елементів (об'єднання капіта­лів - АТ, ТОВ, ТДВ) полягає в характері їх установчих документів. Об'єднання персональ­них зусиль (підприємницької діяльності) у повному товаристві та командитному товаристві зумовлює оформлення відносин між ними засновниками товариства у формі спеціального договору, що в ГК називається засновницьким (у Законі «Про господарські товариства» [90] цей договір іменується «установчим» - ст. 4). Однак спрямованість цього договору багато­планова - не лише спільна діяльність засновників щодо започаткування нової господарської організації, а й забезпечення функціонування створеного товариства (у тому числі визначен­ня порядку управління справами та використання прибутку товариства; визначення ступеня закритості товариства і відповідно - можливості чи заборони відступлення частки третім особам).

Установчим документом господарськимх товариств, що належать до об'єднань капіталів (АТ, ТОВ, ТДВ), визнається тільки статут, а договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює відносини між цими особами.

2. Установчі документи господарського товариства повинні відповідати певним вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) і спеціальні (відбивають специфіку певного виду господарського товариства).

Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетен­цію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; інші відомості, передба­чені статтею 57 ГК, щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

Спеціальні вимоги (щодо окремих видів господарських товариств) встановлюються час­тинами 3-5 цієї статті ГК. Подібним чином визначаються вимоги до установчих документів у Цивільному кодексі: загальні вимоги до змісту установчих документів юридичної особи -стаття 88, спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства - стаття 120 і командитного товариства - стаття 133, а також до статуту товариства з обмеженою відпо­відальністю—стаття 143, товариства з додатковою відповідальністю — стаття 151, акціонер­ного товариства - стаття 154.

3. Специфіка вимог до змісту статуту акціонерного товариства полягає в тому, що, крім загальних (зазначених у ч. 2 цієї статті) відомостей, він повинен містити також відомості, що відбивають специфіку його правового становища, а саме: про види та номінальну вартість акцій, що випускаються; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються засновниками; наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Спеціальні вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю сто­суються обов'язкових (про розмір часток кожного з учасників; розмір, склад і порядок вне­сення ними вкладів) та факультативних відомостей (про порядок визначення розміру час­ток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад; про додаткові внески учасників).

Склад спеціальних вимог, що ставляться до статуту товариства з додатковою відповідаль­ністю, більш широкий: крім загальних (щодо всіх видів товариств) та спеціальних (щодо то­вариств з обмеженою відповідальністю) у статуті мають зазначатися відомості про розмір кратності додаткової відповідальності учасників товариства за зобов'язаннями останнього.

5. Спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства і командитного то­вариства стосуються відомостей: про розмір частки кожного з учасників; форму їх участі у справах товариства; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Додаткові вимоги вста­новлюються до змісту засновницького договору командитного товариства, в якому повинні зазначатися: сукупний розмір їх часток у майні товариства; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

6. Загальні вимоги до найменування господарського товариства передбачають необхід­ність зазначення в ньому виду товариства, а спеціальні - щодо персональних товариств (повних і командитних) - ще й прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. У найменуван­ні можуть бути зазначені інші необхідні відомості, крім тих, що вказують на належність то­вариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7. Перелік відомостей установчих документів господарських товариств, визначених цією статтею та статтею 57 цього Кодексу не є вичерпним, оскільки до них можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Крім того, установчі документи товариств із спеціалізацією на певних видах діяльно­сті (банківській, біржовій, страхуванні, спільному інвестуванні) повинні містити відомості, визначені як обов'язкові відповідними законами («Про цінні папери і фондову біржу» [494] - ст. 34, «Про банки і банківську діяльність» [61] - ст. 23, «Про страхування» [459] -ст. ЗО, «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297] - ст. 9).

За загальним правилом господарське товариство вважається створеним на невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах строку його діяльності (це може бути календарний строк або період, обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи орендного договору; досягненням визначеного установчими документа­ми товариства результату - наприклад, передача замовнику завершеної будівництвом і гото­вої до експлуатації унікальної споруди, для створення якої і започатковувалося товариство у певному складі учасників, фахівців і з певною майновою базою).

8. У передбачених законом випадках, що визначаються низкою нормативно-правових ак­тів, установчі документи господарського товариства погоджуються з антимонопольними ор­ганами. Це стосується випадків контрольованої (тобто такої, що потребує погодження із за­значеними органами) економічної концентрації та узгоджених дій суб'єктів господарюван­ня, що визначаються Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282], створен­ня холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації відповідно до одноймен­ного Указу Президента від 11 травня 1994 р. [491] та в деяких інших випадках.

9. Порушення встановлених цією статтею вимог (загальних і спеціальних) щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 За­кону від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - під­приємців» [115]). У разі якщо недоліки можна усунути, дотримавшись усіх встановлених вимог до установчих документів, засновники повинні це зробити, аби успішно завершити створення товариства та забезпечити набуття ним статусу суб'єкта господарювання - юри­дичної особи.

Примітка. У Цивільному кодексі, так само як й у відповідних положеннях ГК, закріп­люються нові положення щодо складу та назви установчих документів господарських това­риств, зокрема щодо наявності одного установчого документа, яким для персональних това­риств (повного та командитного) є засновницький договір, а для об'єднань капіталів (акціо­нерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю) - статут (ст. 120, 134, ч. 1 ст. 143, ч. 4 ст. 151, ст. 154 Цивільного кодексу України).

Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, перед­баченому статтею 58 цього Кодексу.

2. Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаю­ться цим Кодексом та відповідними законами.

3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

4. Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вно­сяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зо­бов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства.

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в загальному порядку, основні засади якого визначаються статтею 58 цього Кодексу, а детальна регламентація дається у Законі України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115] (набуває чинності з 1 липня 2004 р.) або в спеціальному порядку, що зумовлено специфікою правового становища господарських товариств, основ­ним або виключним предметом діяльності яких є: 1) види підприємництва, пов'язані із залу­ченням коштів (майна) численних осіб (вкладників, інвесторів, страхувальників); 2) некомерційна господарська діяльність на ринку цінних паперів (фондові біржі) чи 3) виконання окремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний депозитарій).

2. Спеціальні порядки державної реєстрації передбачені щодо господарських товариств, які здійснють такі види діяльності: банківську (ст. 22 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» [61]), страхування (п. 1 ст. 36 Закону «Про страхування» [459]), спільне ін­вестування (ч. 2 ст. 11,ч. 2 ст. 13 Закону України «Про інститути спільного інвестування (па­йові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]) та біржову діяльність на ринку цінних паперів (ч. З ст. 33 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» [494]). Корпоративні інвести­ційні фонди та страхові компанії реєструються і в загальному, і в спеціальному порядку.

3. Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або спеціальному (як виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу юридичної особи з дня внесення визначених законом відомостей до відповідного державного реєстру. У разі якщо закон пе­редбачає дві реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою для здійснення того виду діяльності, до реєстру суб'єктів якого внесено товариство.

Порушення встановлених цією статтею ГК та законом вимог щодо змісту установчих до­кументів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Порушення спеціаль­них вимог може спричинити такі самі наслідки (відмова в реєстрації), якщо спеціальний по­рядок державної реєстрації є основним (ст. 18 Закону «Про банки і банківську діяльність»), або санкцій у формі зупинення відповідних видів діяльності та застосування інших передба­чених законом санкцій, якщо спеціальний порядок державної реєстрації є додатковим (п. 5, 7, 14-16 ст. 8 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100]).

4. Принцип публічності відомостей державної реєстрації, закріплений у частинах 9 і 10 статті 58 цього Кодексу, вимагає вчасного (у п'ятиденний строк) повідомлення органу, що здійснив реєстрацію господарського товариства, про зміни в його діяльності і відповідно — у змісті його установчих документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за правилами, що встановлені для державної реєстрації суб'єктів господарювання зі статусом юридичної особи товариства (ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців»). У разі порушення товариством зазначеного обов'язку воно може зазнати негативних на­слідків, зокрема, такі зміни (якщо вони мають бути внесені до Єдиного державного реєстру) не можуть бути використані в спорі з третьою особою (ч. З ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Примітка. У Цивільному кодексі України передбачається обов'язковість державної ре­єстрації юридичних осіб (ч. 1 ст. 89), однією з організаційно-правових форм яких є товари­ства (ч. 1,2 ст. 83), в тому числі їх різновид - господарські товариства (ст. 84). Стаття 89 ЦК закріплює також публічність державної реєстрації, підстави для відмови в державній реє­страції (у тому числі - невідповідність установчих документів юридичної особи закону), під­стави для набуття чинності змінами до установчих документів для третіх осіб - їх державна реєстрація, а у встановлених законом випадках — повідомлення органу, що здійснює дер­жавну реєстрацію, про такі зміни.

Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства

1. Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати до­говори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновника­ми товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному зако­ном та установчими документами.

2. Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схва­лені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

1. Господарське товариство діє як юридична особа з дня його державної реєстрації. Тому лише після державної реєстрації товариства, тобто після набуття статусу юридичної особи, воно може вступати в господарсько-правові відносини з іншими суб'єктами господарюван­ня, зокрема - відкривати рахунки в банках, укладати договори та інші угоди. У той же час для забезпечення державної реєстрації господарського товариства виникає потреба здійсни­ти окремі юридичні дії від імені та в інтересах товариства, що створюється, наприклад взяти в оренду приміщення для розміщення офісу (потрібно укласти договір оренди від імені та в інтересах товариства), відкрити в банку рахунок для формування статутного фонду (на цей рахунок робляться грошові внески засновником (засновниками) товариства - до державної реєстрації товариства кожен з його засновників може, а в окремих випадках - повинен, зро­бити такі внески), приймати майнові внески засновників товариства тощо. Хто це зробить, якщо господарське товариство як юридична особа ще не з'явилось? Відповідь на це запитан­ня дає норма ГК України - від імені та в інтересах товариства до його державної реєстрації діють його засновники (або засновник — це питання про повноважного представника (пред­ставників) товариства до дня його державної реєстрації можна вирішити на установчих збо­рах та зафіксувати в протоколі установчих зборів), які можуть укладати потрібні для товари­ства угоди з обов'язковою умовою - такі угоди визнаються укладеними з товариством тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установ­чими документами.

У разі якщо угоди засновників у подальшому схвалюються товариством (з дотриманням порядку, визначеного законом та/або установчими документами товариства), вони стають угодами товариства з відповідними наслідками. Отже, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання засновниками зобов'язань, передбачених такими угодами, нестиме то­вариство.

2. Якщо від імені і в інтересах господарського товариства його засновником (засновника­ми) були укладені якісь угоди, але в подальшому (після державної реєстрації товариства та набуття ним статусу юридичної особи) вони не були схвалені товариством з будь-яких причин, такі угоди тягнуть за собою правові наслідки за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань не для господарського товариства, а лише для осіб, які уклали ці уго­ди, тобто для засновника (засновників) господарського товариства.

При цьому відповідальність засновників акціонерного товариства (ч. 7 ст. 83 цього Кодек­су, ч. З ст. 26 Закону «Про господарські товариства»), повного товариства (ч. 5 ст. 80 цього Кодексу, ст. 66 цього Закону) має бути солідарною.

Примітка. У Цивільному кодексі України стаття подібного змісту відсутня.

Стаття 85. Власність господарського товариства

1. Господарське товариство є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

1. Господарське товариство як суб'єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів засновників у його статутний фонд. Вклади можуть бути у вигляді натурального майна або коштів, а також у вигляді об'єктів інтелектуальної власності - про­дуктів творчої праці. У процесі функціонування господарського товариства його майно при­ростає за рахунок продукції, виробленої в результаті його виробничої діяльності, доходів, отриманих від її реалізації, виконаних робіт і наданих на оплатній основі послуг, а також за рахунок іншого майна, придбаного товариством на підставах, не заборонених законом.

Усе це майно належить самому господарському товариству на підставі права колективної власності. Засновники (учасники) господарського товариства з моменту передачі йому май­нових внесків перестають бути його власниками, здобуваючи замість речових зобов'язальні права вимоги до товариства, що полягають у наданих законодавством можливостях брати участь в управлінні товариством, одержувати дивіденди від його діяльності, а в разі ліквіда­ції товариства вимагати передачі у власність залишків наявного майна або коштів, пропор­ційно своєму вкладу до статутного фонду. Такі права Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [345] іменуються «корпоративними правами».

Примітка. У Цивільному кодексі України загальні положення щодо майнової бази господарського товариства закріплені у статті 115 «Майно господарського товариства» (ч. 1) і збігаються з положеннями ст. 85 ГК.

Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського товариства

1. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути бу­динки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користу­вання землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а та­кож інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної влас­ності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

2. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах гос­подарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

3. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновни­ків - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому по­рядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

1. За загальним правилом, засновники та учасники господарського товариства можуть робити свої вклади у формі майнових об'єктів (будинків, споруд, обладнання тощо), цінних паперів, майнових прав (у тому числі на користування землею, водою та іншими природни­ми ресурсами, будинками, спорудами, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), грошових коштів у національній та/або іноземній валюті. Якщо цією частиною статті 86 ГК визначаються загальні правила щодо вкладів засновників та учасників господарських то­вариств, то спеціальні встановлюються законами «Про банки і банківську діяльність» [61] (ст. 32), «Про страхування» [459] (ч. 4-6 ст. 2), «Про інститути спільного інвестування (пайо­ві та корпоративні інвестиційні фонди)» [297] (ч. 1 ст. 10) та Ін.

2. Оцінка вкладу засновника/учасника в гривнях рівнозначна його частці у статутному фонді товариства і відповідно - у пов'язаних з цим можливостях (участі в розподілі прибутку товариства, його майна у разі ліквідації, але насамперед - можливості впливу на товариство шляхом участі в управлінні його справами). Якщо в персональних товариствах (повному та командитному) можливості щодо управління справами товариства в учасників, які несуть повну додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства, рівні та не залежать від роз­міру їх часток, то в об'єднаннях капіталів (акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою відповідальністю і товаристві з додатковою відповідальністю) це питання вирішується інак­ше. Формально всі учасники (за винятком власників привілейованих акцій) мають право бра­ти участь в управлінні справами товариства шляхом участі в загальних зборах учасників това­риства, рішення на яких приймаються простою чи кваліфікованою більшістю голосів. Однак кількість голосів учасника, якими він може оперувати на загальних зборах (у тому числі при обранні складу виконавчого та контрольного органів), прямо пропорційна його частці у ста­тутному фонді (тобто залежить від грошової оцінки його вкладу). Відтак, грошова оцінка вкладу, зробленого у формі майна, цінних паперів, майнових прав, стає вирішальною у визна­ченні розміру частки учасника, який використав таку форму вкладу. Зрозумілим у зв'язку з цим є прагнення таких осіб завищити подібну оцінку, що призводить до негативних наслідків для решти учасників - відповідного зменшення їх часток. Для попередження подібних зло­вживань встановлюються правові механізми оцінки вкладів, зроблених у негрошовій формі. Господарський кодекс відносить вирішення цього питання на локальний рівень. Отже, поря­док оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом (п. «є» ст. 36 Закону «Про господарські товариства» - щодо ак­ціонерних товариств; ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [371] - щодо державних та комунальних часток у господарських това­риствах за участю держави чи територіальної громади).

3. З мстою захисту Інтересів кредиторів товариства забороняється використовувати для формування його статутного фонду кошти, що підлягають поверненню або мають цільове призначення, зокрема: бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу. Запобіганню зловживанням з боку засновників має сприяти перевірка або підтвердження їх фінансового стану. Спроможність засновників - юридичних осіб здійснити відповідні внески до статут­ного фонду господарського товариства підлягає (згідно з установленим порядком) перевірці незалежним аудитором (аудиторською організацією) у передбачених законом випадках (зо­крема, щодо засновників відкритих акціонерних товариств - ч. 4 ст. 13 Закону «Про госпо­дарські товариства»). Майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декла­рацією про їх доходи І майно, завіреною відповідним податковим органом.

Підтвердження майнового стану засновників особливого значення набуває для кредито­рів персональних товариств, оскільки відповідно до закону кредитори, претендуючи на пов­не покриття боргу товариства, можуть розраховувати не лише на майно товариства, а й на су­купність майна, що належить на праві власності його учасникам з повною відповідальністю.

Цієї статтею визначаються загальні правила щодо вкладів засновників та учасників госпо­дарських товариств, а спеціальні правила встановлюються законами «Про банки і банківську діяльність» (ст. 32), «Про страхування» (ч. 4-6 ст. 2), «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (ч. 1 ст. 10) та ін.

Випадки обов'язкової аудиторської перевірки майнового стану засновників певних видів господарських організацій (комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств, холдингових компаній, довірчих товариств, інвестицій­них фондів, інших фінансових посередників, а також державних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації тощо) визначаються пунктами 2 і 4 статті 10 Закону України від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність» та іншими законами.

Примітка. У Цивільному кодексі питанню вкладів присвячена частина 2 статті 115, яка передбачає форми вкладу (гроші, цінні папери, інші речі та майнові чи інші відчужувані пра­ва, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом) та порядок оцінки вкла­дів - за згодою учасників товариства (як загальне правило), а у визначених законом випад­ках - обов'язковість незалежної експертної їх перевірки.