Модуль 2. Державне регулювання окремих сфер національної економіки

Тема 7. Фінансова система національної економіки

Основні питання:

1. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни.

2. Кредитно-грошова політика держави.

3. Вплив держави на ціни і ціноутворення.

Мета теми: з’ясувати механізм державного регулювання національною економікою за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів

Основні терміни і поняття теми: фінансова політика держави, фінансово-бюджетне регулювання, державні фінанси, державний бюджет, структура видатків державного бюджету, видатки на соціальні потреби, видатки на потреби народного господарства, фіскальна політика, податкова система, дефіцит державного бюджету, державний борг, кредитно-грошова політика, Національний банк, кредитно-грошові інструменти, облікова ставка, емісія грошей, цінове регулювання, методи цінового регулювання.

Зміст теми:

Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах з ринковою економікою.

Державний бюджет – це річний план державних видатків і джерел їхнього фінансового покриття. Основна частина державних прибутків і витрат здійснюється через державний бюджет, який виконує важливі функції: впливає на перебіг суспільного відтворення, стимулює економічне зростання, проводить активну соціальну політику.

Державний бюджет складається з бюджетних доходів і бюджетних видатків.

Функції видатків державного бюджету:

§ регулювання (політичне, господарське, соціальне),

§ забезпечення загальних умов життя суспільства.

Бюджетні доходи поділяються на:

А. Звичайні	Б. Надзвичайні
- Податки	- Кошти від приватизації
- Збори (на право торгівлі, мито, акцизні, тощо)	- Кошти від продажу прав на використання повітряного простору, морської господарської зони іноземцями, державні позики тощо
- Доходи від державної власності, державної
торгівлі
- Внески в державні фонди соціального страхування

Необхідною умовою фінансово-бюджетної політики держави є збалансованість бюджету. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Як зазначалося вище, податки це важлива стаття доходів державного бюджету. Держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит. Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Грошово-кредитна політика— це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави:стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Реакцією державина економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» - політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Інструментами грошово-кредитної політики є: емісія грошей, кількісні обмеження кредиту, операції на відкритому ринку, зміна норм мінімальних резервів, зміна облікової ставки. Суб'єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур - міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та інші.

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України (НБУ) та інших державних та комерційних банків. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, якому належить визначальна роль у грошово-кредитному регулюванні та організації банківської справи. НБУ має статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ради Національного банку. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в деяких випадках – також і за рахунок Державного бюджету. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади та інших банків, а органи державної влади і банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадів, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Згідно із Законом України «Про Національний банк України» одержання прибутку не є метою діяльності НБУ. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також (у межах своїх повноважень) — цінової стабільності.

Необхідність державного цінового регулюваннявикликана: