Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство 1 страница

1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльно­сті, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів.

2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою Ук­раїни.

3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

1. В умовах ринкової економіки успіх у господарській діяльності має той підприємець, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за найнижчими цінами. Такі ре­зультати можливі тільки за умови добросовісної конкуренції, де кожен з учасників може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки перевагам власного походження. Ці умови гарантує антимонопольно-конкурентне законодавство.

Структуру антимонопольно-конкурентного законодавства України складають норматив­но-правові акти різної юридичної чинності: закони України, укази Президента України, по­станови Верховної Ради України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, норма­тивні документи, що затверджуються Антимонопольним комітетом України як самостійно, так і разом з іншими міністерствами й відомствами.

2. Кодекс регулює відносини щодо розвитку конкуренції та запобігання зловживанням монопольним становищем, які впливають чи можуть вплинути на конкурентну ситуацію на території України. Якщо результати діяльності суб'єктів господарювання проявляються лише за межами України, то вони безпосередньо не впливають і не можуть вплинути на кон­курентні відносини в межах України, внаслідок чого на них не поширюється дія Кодексу.

Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни, можуть бути передбачені винятки з положень цієї статті.

3. З метою антимонопольно-конкурентного регулювання банківської, страхової та інших галузей фінансової діяльності суб'єктів господарювання законодавством України можуть бути визначені особливості правового регулювання відповідних відносин. Наприклад, за участі Антимонопольного комітету України створено та функціонує новий уповноважений орган з питань регулювання ринку фінансових послуг - Департамент фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України.

Глава 4 ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПІДПРИЄМНИЦТВО)

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик гос­подарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

1. Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу існують два різновиди господарської діяль­ності: комерційна (підприємницька) та некомерційна.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб'єктів такої діяльності від будь-якого втручання дер­жави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то у період промислової революції вона стала більшою за обсягом, поширивши свою сферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.

Підприємництво - найбільш розгалужений та поширений у світовій та вітчизняній практи­ці вид господарської діяльності. У ньому присутні всі ознаки саме господарської діяльності (див. ст. З Кодексу та коментар до неї), і водночас воно має свої специфічні риси (ознаки).

Можна виділити такі характерні ознаки підприємницької діяльності:

1) ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;

2) ризикованість;

3) систематичний, професійний характер;

4) спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів;

5) регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяль­ності).

2. Визначення підприємницької діяльності, що міститься у даній статті Кодексу, є поши­реним у господарському законодавстві. Воно відбиває найбільш характерні риси цього виду господарської діяльності. У той же час воно не є повним, як є неповними (збіднілими) пере­важна більшість відомих визначень у законодавстві. Щодо даного визначення підприєм­ницької діяльності, то в ньому відсутня, на наш погляд, вельми суттєва ознака цієї діяльно­сті — її тісний зв'язок з державним регулюванням. Держава не може стояти осторонь від процесів, що відбуваються у цій сфері. Вона змушена виконувати цю функцію, оскільки під­приємці, реалізуючи свій приватний інтерес, можуть спричиняти і часто-густо спричиняють на практиці шкоду суспільному інтересу. Тому держава у процесі такої регламентації утвер­джує публічні засади, суспільний інтерес, одночасно узгоджуючи його з приватним інтере­сом підприємців.

Виходячи з цього можна уявити собі, що законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. З іншого боку, неважко зрозуміти, наскільки хибним був би шлях врегулювання цих відносин окремими частинами та й ще різними галузями права (цивільним, адміністративним, фінансовим, податковим та іншими). Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об'єктивно потребу­ють системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приват­них і публічних інтересів.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підпри­ємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законо­давчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також пе­релік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється ви­ключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

1. Свобода як суспільний та правовий феномен безпосередньо стосується і підприємниць­кої діяльності.

У відповідності зі статтею 42 Конституції України «кожний має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Тому підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законо­давству. Але слід зауважити, що свобода підприємницької діяльності зовсім не означає «все­дозволеність». Така діяльність піддається регулюванню державою в рамках існуючого зако­нодавства.

2. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодав­ством України. Це обумовлено, насамперед, різноманітністю видів такої діяльності та немож­ливістю її регулювання якимось одним базовим законом. Так, наприклад, підприємницька діяльність у сільському господарстві регулюється кількома законами України: «Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство» [304], «Про сільськогосподарську кооперацію» [446] та рядом інших.

3. Достатньо широкий перелік видів підприємницької (господарської) діяльності, що під­лягають ліцензуванню, встановлюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318]. При цьому ліцензія - це єдиний документ дозвільного ха­рактеру, що надає право на заняття окремим видом господарської діяльності, яка у відповід­ності до законодавства підлягає обмеженню виходячи з основних принципів державної по­літики в цій сфері.

Держава обмежує діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» [341].

Обмежується також діяльність, пов'язана з реалізацією зброї та боєприпасів до неї, видо­буванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної влас­ності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою.

Обмеженню підлягає і діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуата­цією первинних мереж та супутникових систем телефонного зв'язку, виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченним громадянам, виробництвом бензинів мотор­них сумішевих з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок -абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру.

4. Забороняється підприємницька діяльність органам державної влади та органам місце­вого самоврядування, виходячи з їх спеціальних повноважень.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військо­вослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності

1. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальни­ків і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінан­сових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати по­датків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, викорис­тання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Оскільки підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, остільки й прин­ципи її функціонування невідривно пов'язані з загальними принципами господарювання (див. ст. 6 цього Кодексу та коментар до неї).

Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання від­носин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сут­ність правового регулювання таких відносин. У них не розкривається все багатство правових форм підприємництва. Вони лише інтегрують ці форми в якесь абстрактне ціле. За до­помогою принципів конструюється їх суть. Перелічені в коментованій статті принципи зага­лом віддзеркалюють сутність механізму правового регулювання відносин, що складаються в процесі підприємницької діяльності. При цьому кожен з принципів охоплює одночасно як господарювання на підприємницьких засадах, так і регулювання його в рамках, встановлених і чітко окреслених законом.

Стаття 45. Організаційні форми підприємництва

1. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, пе­редбачених законом, на вибір підприємця.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основ­ною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

1. Підприємець при здійсненні підприємницької діяльності не обмежений у виборі будь-яких організаційних форм, які передбачені законом. І як підтвердження цього правила у Господарському кодексі вельми широко представлена різноманітність таких форм (див. ст. 73, 74, 76, 78-80, 93, 95, 113-117,128, 129 Кодексу та коментарі до них).

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації окре­мих організаційних форм підприємництва здійснюється у відповідності з цим Кодексом (див. гл. 6 цього Кодексу), а також із Законом України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб - підприємців» [115].

3. Не всі громадяни та юридичні особи ставлять собі за мету здійснення господарської діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку, тобто вони здійснюють некомерційну діяль­ність. Але для отримання більш вагомих економічних та соціальних результатів вони мають право здійснювати і підприємницьку діяльність (як допоміжну). У такому разі на підприєм­ницьку діяльність поширюються положення відповідних статей цього Кодексу.

Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці

1. Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної зако­ном та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включа­ючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до зако­нодавства України.

Підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність як особисто, так і з залу­ченням найманої праці. В останньому випадку він зобов'язаний додержуватись чинного зако­нодавства, що регулює трудові відносини, забезпечувати належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче встановленої законом (Верховна Рада України періодично встановлює мінімальний розмір заробітної плати, нижче якої підприємець не має права сплачувати вина­городу за працю найманим працівникам). Підприємець повинен сплачувати за найманих пра­цівників внески до Пенсійного фонду України, до Фонду соціального страхування з тимчасо­вої втрати працездатності, до Фонду обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробницт­ві і професійних захворювань. У разі отримання працівником професійного захворювання або втрати частини працездатності підприємець зобов'язаний у відповідності з чинним зако­нодавством України відшкодовувати такому працівнику процент втрати працездатності.

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців

1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і ви­користання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що цен­тралізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав під­приємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Кон­ституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними осо­бами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбаче­них законом випадках може бути залучений до виконання вробочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

1. Підприємницьку діяльність неможливо здійснювати без залучення і використання ма­теріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Тому для забезпечення рівних умов розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від обраних ними організаційних форм, держава гарантує усім підприємцям рівні пра­ва та рівні можливості для залучення цих ресурсів. Наприклад, щодо інформаційних ресур­сів стаття 9 Закону України «Про інформацію» [299] передбачає право всіх громадян Ук­раїни, юридичних осіб і державних органів на інформацію, тобто надає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

2. Впровадження ринкових відносин значно звузило сферу централізованого розподілу державою матеріально-технічних ресурсів. Здійснення підприємцями поставок, робіт чи по­слуг для державних потреб регулюється Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і по­слуг за державні кошти» [141]. Відповідно до цього Закону така закупівля може здійснювати­ся шляхом: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). При цьому виконавці самостійно вирішують питання матеріально-технічного забезпечення реалізації укладених договорів. У той же час у деяких галузях централізоване забезпечення ресурсами зберігає актуальність. Так, відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлен­ня» [96] виконавцям оборонного замовлення у разі необхідності можуть встановлюватися квоти на обов'язковий продаж їм підприємствами та організаціями України окремих видів си­ровини, матеріалів та комплектуючих виробів у обсягах і за переліком, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Недоторканність майна гарантується Конституцією України всім суб'єктам власності, у тому числі підприємцям.

Відповідно до статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права при­ватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкоду­вання їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуван­ням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Наприклад, відповідно до статті 55 Закону України «Про власність» [74] майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій в порядку і на умовах, встановлених законодав­чими актами України, з виплатою йому вартості майна.

4. У разі порушення майнових прав суб'єкта підприємницької діяльності підприємець має право на відшкодування завданих цим порушенням збитків відповідно до норм цього Кодек­су та інших законів. Відшкодування збитків докладно врегульовано главою 25 Кодексу. Крім того, відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про власність» в разі прийнят­тя Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує влас­никові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

5. Закон захищає суб'єктів підприємництва від незаконного втручання в їх діяльність з бо­ку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Однак у деяких випадках залучення підприємців та осіб, які працюють у них за наймом, до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків є необхідним. Таке залучення можливе відповідно до норм законів України «Про правовий режим воєнного стану» [411], «Про правовий режим надзвичайного стану» [413], інших нормативних актів. Завдані підприємцю збитки мають компенсуватися у порядку, встановленому Господарськими кодексом та відповідним спе­ціальним законодавством.

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва

1.3 метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інфор­маційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і

84соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємця­ми нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

1. Державна підтримка є однією з необхідних умов ефективного розвитку підприємницт­ва, важливим чинником його активізації в умовах ринкової економіки.

Держава сприяє розвитку рівного доступу всіх підприємців, незалежно від форми власно­сті та обраних організаційних форм підприємницької діяльності, до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку під­приємництва держава може надавати земельні ділянки, передавати підприємцю державне майно, зокрема виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об'єк­ти та споруди, невикористовуване устаткування.

Стимулювання державою модернізації технологій, інноваційної діяльності, освоєння но­вих видів продукції та послуг відбувається за допомогою таких економічних важелів, як цільові субсидії, податкові пільги тощо. У цілях розвитку науково-технічного прогресу дер­жава розробляє та затверджує програми забезпечення перспективних напрямів розвитку но­вої техніки, нових технологій та сприяє реалізації таких програм. Держава може надавати підприємцям цільові кредити та інші види допомоги.

2. Державна підтримка малого підприємництва в Україні здійснюється за такими основ­ними напрямами:

створення інфраструктури підтримки та розвитку малого підприємництва;

організація державної підготовки кадрів для малого підприємництва;

встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

впровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних та соціаль­но-економічних програм, здійснення поставки продукції для державних та регіональних по­треб;

інформування громадян щодо умов започаткування та ведення бізнесу;

забезпечення малих підприємств вільними виробничими площами державних та кому­нальних підприємств, обладнанням та іншим майном цих підприємств;

впровадження сучасних кредитно-інвестиційних механізмів розвитку малого підприєм­ництва, заохочення венчурного бізнесу;

створення навчальних мікрокредитування малого бізнесу;

впровадження спеціальних програм страхування майнових та фінансових ризиків, відпо­відальності суб'єктів малого підприємництва;

створення навчальних та консультаційних центрів з питань удосконалення систем управ­ління якістю на малих підприємствах.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємницт­ва, іншими центральними органами виконавчої влади. Фінансове забезпечення реалізації державної політики підтримки малого підприємництва здійснює на державному рівні Укра­їнський фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди під­тримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва

1. Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та за­конні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, орга­нізацій, права місцевого самоврядування і держави.

2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

1. Правовий статус підприємця передбачає як широкі права, так і певні обов'язки у різних сферах господарської діяльності. Суб'єкти підприємництва несуть обов'язки, пов'язані з ор­ганізацією та здійсненням підприємницької діяльності, обсяг і зміст яких встановлюються даним Кодексом та іншими законодавчими актами України, а також їх установчими доку­ментами.

Виділяють такі обов'язки підприємця:

обов'язки, які виникають у процесі створення суб'єктів підприємництва (реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності в установленому законом порядку, дотримуватися передбаченого законом порядку ліцензування та патентування окремих видів діяльності, у визначених законом випадках здійснювати перереєстрацію);

обов'язки, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності (не припускати недобросовісної конкуренції та встановлених антимонопольним законодавством проявів монополізму на ринках; виконувати свої господарські зобов'язання, не порушувати права та інтереси споживачів; виконувати правила сертифікації; в установленому законом порядку здійснювати фінансовий та статистичній облік; своєчасно надавати податковим органам декларації й інші податкові документи; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі; не порушувати прав та законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ).

Окремо можна виділити обов'язки підприємців, пов'язані з дотриманням законодавства про працю (забезпечувати оплату праці не нижче встановленої законодавством, виконувати встановлені правила з охорони праці, техніки безпеки, додержувати санітарні умови праці тощо), а також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством (раціонально ви­користовувати природні ресурси; охороняти навколишнє середовище від забруднення та шкідливого впливу; своїм коштом відшкодовувати витрати на відновлення та охорону природних ресурсів).

Обсяг цих обов'язків у різних суб'єктів може відрізнятись залежно від їх цілей та задач, виду діяльності, розвиненості господарських зв'язків.

2. Об'єктивною підставою відповідальності є наявність шкоди. Заподіяння шкоди тягне за собою відповідальність як у разі наявності збитків, так і тоді, коли вони відсутні, оскільки по­няття шкоди є більш широким, ніж поняття збитків. Під збитками тут слід розуміти спричине­ні неправомірними діями суб'єкта господарювання невиправдані витрати іншої сторони, втрату або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які могли б бути отримані у разі належного виконання зобов'язання суб'єктом господарювання. Випадки, які не охоп­люються даним переліком, не підпадають під поняття збитків. Що стосується категорії шко­ди, то до неї включається також моральна шкода (наприклад, у відносинах із захисту прав споживачів тощо). Таким чином, наявність шкоди — як сукупності збитків та моральної шко­ди - є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.

За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань чи порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності до підприємця застосовуються господарські санкції у вигляді відшкодування збитків, сплати штрафу, оперативно-господарські санкції, а також адміністративно-господарські санкції, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні

1. Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її кон­тинентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридич­ними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та іншими законами України.

2. У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного догово­ру. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному ци­ми міжнародними договорами.

1. Іноземні юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зо­ні, користуються такими самими правами і несуть такі самі обов'язки, що й громадяни Украї­ни, якщо інше не випливає з Конституції України, інших законодавчих актів. Коментований Кодекс містить спеціальну главу 38 «Іноземні інвестиції», яка визначає суб'єктів інвестицій­ної діяльності в Україні, види, форми, правовий режим іноземних інвестицій, гарантії їх здійснення. Як і в інших державах, що мають зацікавленість у залученні іноземних інвести­цій, в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює іноземні інвестиції. Відносини, по­в'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються Законом України «Про режим іно­земного інвестування» [438]. Поряд з тим, норми, які стосуються іноземних інвестицій, містяться також у податковому, земельному та інших галузях законодавства. Специфіка опо­даткування іноземних учасників угод про сумісну діяльність визначена в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 р.) [345].