Міжнародна підприємницька діяльність.

Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосеред­ньо беруть участь економічні суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) зали­шається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн. Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємницт­ва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається. Рисами міжнародного підприємництва є: участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн; спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів; відображення в економіко-правовому режимі такого підприєм­ництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприєм­ницькій діяльності. Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є: поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн; розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;бажання окремих країн краще використати їхні економічні, при­родно-географічні, демографічні переваги; наявність певних національних інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.). Міжнародне підприємництво існує у двох основних формах: Спільне підприємництвоявляє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності. Спільні підприємства— це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності даної країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, спільному управлінні та спільному розподілі результатів і ризику. Крім того, особливостями спільних підприємств є: спільне управління виробництвом; розділення партнерами виробничого та комерційного ризику; узгоджуваний розподіл прибутку підприємства. Вільні економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою фор­мою міжнародного підприємництва. У найзагальнішому розумінні ВЕЗ — це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови. ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності.

У межах ВЕЗ використовуються різноманітні стимули:

1) пільги для підприємниць­кої діяльності як іноземного, так і національного капіталу,

2) податкові знижки,

3) низькі (або нульові) митні ставки,

4) особливий валютний режим тощо.

Конкретні завдання, що вирішуються вільними економічними зонами, полягають в наступному: забезпечення умов для активного включення країни до світо- господарських зв'язків; підйом депресивних територій, вирівнювання територіальних розбіжностей; стимулювання припливу іноземних інвестицій; збільшення випуску конкурентоспроможної продукції, насичення внутрішнього ринку і стимулювання її експорту; стимулювання технічного розвитку і впровадження новітніх розробок; підготовка фахівців і кваліфікованих робітників; поглиблене включення країн в процес міжнародного розподілу праці; залучення туристів, відпочиваючих; проведення економічних експериментів; створення додаткових робочих місць і сприяння зростанню зайнятості населення тощо.

45.Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи.

Для розуміння діалектики взаємозв’язку і відмінностей між економічним розвитком та економічним зростанням слід враховувати загально філософське трактування поняття розвитку, як незворотної, спрямованої, закономірної зміни матеріальних та ідеальних об’єктів. Економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення. Адекватність економічного зростання економічному розвитку залежить від ряду обставин, серед яких ключовими є джерела економічного зростання та його наслідки у широкому значенні. Дослідження концептуальних проблем сутності розвитку започаткувала німецька класична філософія, зокрема, визначний її представник – Гегель. Спираючись на відкриті закони діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, він сформулював такий важливий принцип розвитку, як універсальність[1], визначив його механізм і джерело – виникнення, боротьбу та подолання протилежностей. Економічний розвиток – процес зміни структур суспільства, пов’язаний із економічним зростанням. Аналіз сутності та змісту категорії розвиток привів дослідників цієї проблеми до висновку, згідно якого вона виступає основним поняттям системного світогляду де займає центральне місце. Загальна теорія систем розглядає розвиток, по-перше, як взаємозв’язок функції, структури та процесу, а, по-друге, як множинність усіх цих елементів в економічному житті. Відповідно до цього будь-яка модель економіки повинна розглядатися як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов’язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що ство­рюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес економічного розвитку, по-перше, завжди по­в’язаний із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей, по-дру­ге, забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, по-третє, уявляє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого. Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей економічної діяльності варто з’ясувати основні поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура-(від лат. - просуваюсь) - 1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; вибір-одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття економічних рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне цілепокладання-фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов’язане з вибором та реальним визначенням цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності. Важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей функці­онування національної економічної системи, завдяки ре­а­лізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної зба­лансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соціальна рівновага у суспільстві.