Рганами міждержавного валютного регулювання є: МВФ і щорічні наради «сімки» (США, Японії, ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Канади).

умовах ринкової економіки здійснюється ринкове і державне регулювання міжнародних валютних відносин. На валютному ринку формуються попит та пропозиція валют та їх курсове співвідношення. Ринкове регулювання здійснюється на основі закону вартості, закону попиту та пропозиції, дія яких в умовах конкуренції на валютних ринках забезпечує відносну еквівалентність обміну валют, відповідність міжнародних фінансових потоків потребам світового господарства.

Історія розвитку міжнародних економічних відносин свідчить про те, що в усі часи держава втручалась у валютні відносини, характер і ступінь цього втручання були різними – прямим або ж непрямим (опосередкованим), всеохоплюючим чи частковим. Але безперечним є той факт, що в кризових умовах переважає державне валютне регулювання. По мірі виходу економіки з кризи змінюється і характер та сила державного валютного регулювання - відбувається поступова лібералізація валютних операцій. Але держава завжди зберігає валютний контроль з метою регламентації і нагляду за валютними відносинами.

инкове та державне валютне регулювання доповнюють одне одного. Ринкове валютне регулювання сприяє виникненню стимулів розвитку, а державне валютне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Межа між цими регуляторами визначається вигодами та втратами в кожній конкретній ситуації.

системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, розроблених урядом і здійснюваних у сфері міжнародних валютних і інших економічних відносин відповідно з поточними і стратегічними цілями країни.

апрямок і форми валютної політики кожної країни визначаються її валютно-економічним положенням, еволюцією міжнародної фінансової системи, рівнем конкуренції на міжнародних фінансових ринках. Юридично валютна політика оформлюється валютним законодавством – сукупністю правових норм та, регулюючих порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами – двохсторонніми та багатосторонніми - між державами в валютній сфері.

дним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій на національному, міждержавному і регіональному рівнях. Пряме валютне регулювання реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

алютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень по валютних проблемах. Регулювання валютних відносин відбувається на декількох рівнях: приватні підприємства, національна держава, на міждержавному рівні.

Міждержавне регулювання у формі координації валютної, кредитної і фінансової політики обумовлено наступними причинами:

- посиленням взаємозалежності національних економік;

- зміною співвідношення між ринковим і державним регулюванням на користь ринку в умовах лібералізації економічних відносин;

- зміною пріоритетів на світовій економічні арені, виникненням трьох центрів лідерства: США, Західна Європа, Японія;

величезними масштабами світових валютних, кредитних, фінансових ринків, що відрізняються нестабільністю у зв’язку з коливаннями валютних курсів, процентних ставок, біржовими, валютними, банківськими кризами.

бсолютно автономна національна економічна політика, у тому числі валютна, несумісна з інтернаціоналізацією економік різних країн і їхньою інтеграцією їхніх фінансів.

рганами міждержавного валютного регулювання є: МВФ і щорічні наради «сімки» (США, Японії, ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Канади).

2. В міжнародних економічних відносинах вирізняють наступні форми валютної політики :

- дисконтну;

- девізну, яка, в свою чергу, має такі форми :

- диверсифікація валютних резервів;

- подвійний валютний ринок;

- валютні обмеження;

- девальвація та ревальвація;

- режим валютних курсів та валютних паритетів.

исконтна політика (облікова) - зміна дисконтної ставки центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу та платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталів та динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту. Наприклад, при пасивному платіжному балансі в умовах щодо вільного пересування капіталів підвищення дисконтної ставки може стимулювати приплив капіталів із країн, де більше низька процентна ставка, і стримувати відлив національних капіталів, що сприяє поліпшенню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу.

сучасних умовах ефективність дисконтної політики знизилася із - за суперечливості внутрішніх і зовнішніх цілей. Якщо процентні ставки знижуються з метою пожвавлення кон'юнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс і викликає відлив капіталів. Підвищення ставки з метою поліпшення платіжного балансу негативно впливає на національну економіку. Регулювання міжнародного руху капіталів і кредитів також послабляє вплив дисконтної ставки на платіжний баланс. Дисконтна політика провідних країн негативно впливає на конкурентів, які змушені підвищувати або знижувати процентні ставки всупереч національним інтересам. У зв'язку з посиленням глобалізації господарських зв'язків центральні банки змушені враховувати еволюцію дисконтних ставок в інших країнах.

евізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає іноземну валюту (інтервенція продажем), а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну (інтервенція покупкою). Здійснюються інтервенції за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за міжбанківськими угодами - своп. Характерні риси девізної політики - відносно великі масштаби і порівняно короткий період обігу. Інтервенції спрямовані на згладжування різких курсових коливань. В ЄВС валютна інтервенція застосовується для підтримки валютних курсів у встановлених межах їхніх коливань. Як інтервенційна валюта стала використатися поряд з доларом євро.

иверсифікація валютних резервів - це політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют з метою забезпечити міжнародні розрахунки, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика звичайно здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і покупки більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

ежим валютних паритетів і валютних курсів є об'єктом національного і міждержавного регулювання, який передбачає введення в залежності від економічної ситуації в країні та в світовій економіці режиму фіксованих, плаваючих валютних курсів, валютних курсів з регульованим плаванням, спільно коливаючи валютних курсів (“європейська валютна змія”).

одвійний валютний ринок - форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів. Сутність його полягає в застосуванні офіційного валютного курсу і ринкового. Занижений курс по комерційних справах використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу. Коли розбіжності курсів значні, центральний банк здійснює валютну інтервенцію, щоб їх вирівняти. Подвійний валютний ринок забезпечує деяку економію валютних резервів, тому що зменшується потреба у валютній інтервенції.

евальвація і ревальвація - традиційні методи валютної політики. Девальвація - зниження курсу національної валюти стосовно іноземних валют або міжнародних валютних одиниць, раніше і до золота. Її об'єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу над ринковим. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних валют або міжнародним рахунковим валютним одиницям, раніше і до золота.

валютній політиці переплітаються дві протилежні тенденції: координація дій, пошук спільних шляхів рішення валютних проблем, розбіжності в силу прагнення кожної країни одержати переваги за рахунок інших, нав'язати їм свою волю.

сі вище розглянуті форми валютної політики реалізуються в рамках поточної валютної політики держави. Поточна валютна політика - сукупність короткострокових мір, спрямованих на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Довгострокові державні плани втілюються у структурній валютній політиці як сукупності довгострокових заходів, спрямованих на послідовне здійснення структурних змін у світовій валютній системі, особливо характеру валютного механізму. Структурна валютна політика здійснюється шляхом тривалих переговорів і підписанням двосторонніх і багатосторонніх міждержавних угод по реформуванню основних елементів валютної системи. Структурна політика звернена на зовнішній ринок і регулює питання, пов'язані з міжнародними розрахунками, ліквідністю, з функціонуванням регіональних і світових ринків.

Довгострокова політика припускає заходи щодо зміни ключових елементів валютної системи:

- порядку міжнародних розрахунків;

- режиму валютних курсів і паритетів;

- використання золота і валютних резервів;

- використання міжнародних платіжних коштів;