Квітень 1923 р. €

Тема 23. Українська СРР в умовах нової економічної політики

Нова економічна політика (НЕП)–економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини НЕПу:

– глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;

– політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);

– спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

– початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство

– заміна продрозкладки продподатком;

– дозвіл на оренду землі;

– дозвіл на використання найманої праці;

– розвиток кооперативного рух.

Промисловість

– продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;

– дозвіл на використання найманої праці;

– об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;

– перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

– поновлення вільної торгівлі;

– введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;

– випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні

– НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;

– висока ставка продподатку;

– застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;

– введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;

– широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу

– зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;

– швидкі темпи відбудови народного господарства;

– зростання життєвого рівня населення;

– конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

1925 р. – завершення відбудови промисловості. Проголошення Всесоюзною комуністичною партією (більшовиків) (ВКП(Б)) курсу на індустріалізацію.

Індустріалізація – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921-1923 рр.

Причини голоду

– післявоєнна розруха;

– скорочення виробництва с/г продукції;

– політика «воєнного комунізму»;

– експорт хліба та його вивезення до Росії;

– посуха, неврожай…

Заходи влади

– замовчування наявності голоду в Україні;

– збір продподатку та вивезення хліба з України;

– вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом;

– дозвіл міжнародним організаціям надавати допомогу голодуючим (АРА (американська адміністрація допомоги), Фонд Ф.Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги).

Наслідки голоду

– померло 1,5 – 2 млн. чоловік;

– придушення селянського повстанського руху в Україні та зміцнення більшовицької влади.

УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)

Етапи утворення СРСР

І етап: червень 1919 – грудень 1920 рр. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії.

ІІ етап: грудень 1920 – грудень 1922 рр. – УСРР та інші радянські республіки підписали з РСФРР договори про воєнний та господарський союз.

ІІІ етап: грудень 1922 – травень 1925 рр.– утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було вказано про вступ України до СРСР.

ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ (УКРАЇНІЗАЦІЇ)

Квітень 1923 р. – проголошення в СРСР курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації:

– підготовка та залучення кадрів із представників української національності;

– запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

– видання книжок, газет, журналів українською мовою;

– глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;

– створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський.

У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський церковний собор, на якому було утворено Українську автокефальну (самостійну) православну церкву (УАПЦ) та обрано першого митрополита УАПЦ. Ним став В. Липківський.