Концепції державного регулювання економіки та їх еволюція
Процес трансформації капіталістичної системи в змішану практично розпочався після Великої депресії 1929—1933 рр., яка поставила під сумнів саме існування капіталізму. Надалі — після Другої світової війни — ці трансформаційні процеси істотно активізувались.
Головним ідеологом активного втручання держави в економіку був відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанська модель державної політики ставила за мету контроль і регулювання сукупного попиту для того, щоб він відповідав сукупній пропозиції при забезпеченні повної (високої) зайнятості населення. Кейнс виходив з того, що ціни і зарплата змінюються не досить динамічно, особливо в короткостроковому періоді. Тому його модель передбачала стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом мотивації до інвестування приватного капіталу, а також перерозподіл через бюджет деякої частки національного доходу на користь незаможніх і державне фінансування громадських робіт. Основними інструментами регулювання, за Кейнсом, мають бути: державний бюджет; дефіцитне фінансування економіки; облікова ставка процента.
Так, у періоди криз рекомендувалось розширяти державні витрати, стимулювати інвестиції приватного сектора шляхом зниження податків, низької ставки процента. Кейнсіанська концепція стала теоретичним обґрунтуванням нового підходу до ролі держави в ринковій економіці. Вона знайшла найбільш повне застосування в економічній політиці президента США Ф. Д. Рузвельта (до речі, Дж. Кейнс був радником у нього) при виході країни з Великої депресії на початку 30-х років.
Кейнсіанська модель — це концепція опосередкованого макроекономічного регулювання, цільові пріоритети якої — зайнятість і стабільність економічного зростання, інструменти — кредитно-грошова політика і держбюджет. Кейнс виходив з того принципового посилання, що ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, а тому потрібне втручання держави. Ідея про необхідність такого втручання в ринкову економіку утвердилась в суспільній свідомості та державній економічній політиці у повоєнний період в усіх розвинутих країнах.
З часом, на рубежі 70—80-х років, кейнсіанська концепція і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неокласичного напряму, і в першу чергу монетаристів. Вони виходять з постулату щодо тенденції капіталістичної економіки до рівноваги, усталеності та стабільності. Представники цього напряму вважають, що ринок, конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення рівноваги. При цьому також акцентується увага на інфляційному характері кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, на той час проблемою номер один для західних країн була галопуюча інфляція. Так, один з найвідоміших представників монетаризму М. Фрідмен вбачав альтернативу ідеї державному регулюванню в свободі конкуренції і підприємництва. Він особливо різко виступав проти втручання держави в грошовий обіг. Ідеї Фрідмена були використані в так званій рейганоміці.
Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що потрібно відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, які призводять до різких коливань грошової маси і перейти на суворе регулювання грошей в обігу, незалежно від кон’юнктури. Грошова маса, на їх погляд, може бути збільшена лише відповідно до довгострокових темпів зростання національного доходу.
Неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що у капіталістичній економіці існують стійкі причини, які зумовлюють відхилення від оптимального використання ресурсів і стабільного зростання, тому для їх коригування необхідна держава.
Отже, як стверджує реальний досвід, держава в змішаній економіці використовує елементи різних концепцій регулювання економічних процесів. Здійснюючи централізоване регулювання, вона надає своїм заходам загального характеру та сприяє підвищенню рівня узгодженості дій на мікро- і макрорівнях