Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави
Широко термін "політика" означає цілеспрямовану діяльність держави в соціальному середовищі на досягнення визначеної мети, більш вузько - визначену програму, напрямок такої діяльності.
В науковій літературі існують різні трактування поняття фінансової політики. Початково зміст фінансової політики, її основні напрями розглядались в теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і сягають досліджень класиків А. Сміта і Д. Рікардо, англійського економіста Дж. Кейнса та їх послідовників. Сутність концепції представників політекономії А. Сміта і Д. Рікардо зводилась до невтручання держави в діяльність економіки, збереження вільної конкуренції. Натомість кейнсіанська теоретична концепція обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу. Одним із засобів такого втручання розглядалась фінансова політика — система заходів правового та адміністративного плану для цілеспрямованого регулювання фінансової системи і національної економіки загалом. У сучасних умовах більшість розвинених країн у своїй політиці використовують елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.
Частина західних вчених-фінансистів, науковців, політиків, фундаторів економічної науки схиляється до думки, що фінансова політика взагалі не є предметом наукових досліджень. Наприклад, Ф. Нітті відносить фінансову політику радше до сфери мистецтва управління, аніж науки. У його інтерпретації наука - це система об'єктивних істин щодо явищ певного порядку, на противагу мистецтву, яке характеризується показовим характером. Інші вчені дають право на життя дефініціям "фінансова наука" та "фінансова політика", при цьому звертають увагу на підпорядкованість їх одна одній. Вважається, що фінансова наука вивчає умови розвитку, здійснює аналіз процесів, їх вплив на навколишнє середовище. Натомість підкреслюється, що для політики характерні певні ідеали, вона диктується психологією політиків, які при владі на короткотерміновий період, і тому формується із значним впливом суб'єктивного фактора.
У вітчизняній науковій літературі дефініція "фінансова політика" інтерпретується з різних позицій. Наприклад, П.І. Юхименко зазначає, що фінансова політика держави - це частина (підсистема) її економічної політики, яка є сукупністю законодавчих і нормативних актів, бюджетно-податкових, інших фінансових інструментів, інститутів та заходів державної влади, котрі згідно із законодавством мають повноваження щодо формування й використання фінансових ресурсів держави та регулюють фінансово-кредитні потоки у секторах економіки відповідно до стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики.
В.І. Оспіщева та О.П. Близнюк при визначенні економічної сутності фінансової політики акцентують увагу на тому, що фінансова політика, з одного боку, є складовою економічної політики держави, у якій конкретизуються головні завдання економіки країни, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів держави, а з іншого боку, фінансова політики - є відносно самостійною сферою діяльності держави, найважливішим засобом реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності.
І.О. Петровська та Д.В. Клиновий зазначають, що фінансова політика - це спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства, який знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва і сутності виробничих відносин, проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілі.
Узагальнюючи погляди вчених щодо трактування економічної сутності дефініції "фінансова політика", будемо вважати, що фінансова політика держави — це визначений урядом напрямок діяльності, що передбачає цілісну сукупність організаційних, правових, інформаційних, інших заходів, спрямованих на ефективне формування фінансових ресурсів держави, їх розподіл, раціональне використання і контроль відповідних фінансових потоків за допомогою використання потенціалу фінансової системи та забезпечення функціонування фінансових механізмів.
Фінансова політика синтезує в собі об'єктивні фінансові та управлінські аспекти, які виникають в процесі побудови і реалізації концепції розвитку фінансової системи держави. Фінансова політика держави включає стратегію і тактику управління.
Фінансова стратегія включає довготривалий курс держави щодо розвитку її фінансової системи, державних фінансів. Прикладом стратегічних завдань і забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, впровадження програмно-цільового методу формування бюджету, сприяння розвиткові фінансового ринку тощо.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає у оперативному перегрупуванні фінансових ресурсів для розв'язання конкретних завдань. Прикладом фінансової тактики є тимчасове надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.
Реалізація фінансової політики відбувається через фінансове право, фінансову систему та фінансовий механізм.
Фінансове право - сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини на етапах мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів.
Фінансова система - організована сукупність взаємопов'язаних фінансових інститутів, фінансових інструментів, фінансового ринку, які функціонують у визначеному правовому полі і забезпечують реалізацію всіх фінансових функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки.
Фінансовий механізм - сукупність правових, економіко-організаційних, фінансових методів, засобів, інструментів та важелів регулювання з метою формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку держави, суб'єктів господарювання, домогосподарств.
На рівні держави фінансовий механізм передбачає визначення джерел фінансового забезпечення і моделі фінансового регулювання, яка ґрунтується на методах розподілу (сальдовий і нормативний), та засобах регулювання, які включають: фінансові інструменти - податки, збори, обов'язкові платежі, субсидії, трансферти тощо, фінансові важелі — ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо.
На рівні суб'єктів господарювання створення фінансового механізму також передбачає визначення джерел фінансового забезпечення і моделі фінансового регулювання, в рамках якої визначаються методи та засоби регулювання. Як фінансові інструменти використовуються цінні папери, лізинг, ф'ючерси, опціони, франчайзинг, кредитні договори тощо, як фінансові важелі - норма рентабельності, дохід, прибуток, нормативи фінансових санкцій тощо.
На фінансову політику впливають внутрішні й зовнішні фактори. До внутрішніх факторів відносять: галузева структура економіки, національний та соціальний склад населення, рівень добробуту населення, стабільність національної грошової одиниці, ефективність податкової, цінової та кредитної політики тощо. До зовнішніх факторів відносять: ступінь інтеграції національної економіки у світову економічну систему, географія і диверсифікація постачальників сировини і енергоресурсів, структура експорту та імпорту, наявність системи обміну технологіями тощо.
В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні держава повинна проводити фінансову політику, спрямовану на:
— формування та ефективне використання бюджету розвитку, формування "точок зростання" інформаційної економіки;
— удосконалення форм, методів взаємовідносин національної економіки із державним бюджетом;
— реформування податкової системи в контексті встановлення більш жорстких методів і форм податкового контролю, оптимізації податкового навантаження;
— створення ефективної системи соціального захисту населення;
— стабільність курсу національної валюти;
— підвищення ефективності регулювання діяльності банківських установ через облікову ставку НБУ, зменшення відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення більш жорстких нормативів регулювання адекватності банківського капіталу, встановлення оптимальної межі іноземного капіталу у банківському секторі України тощо;
— розвиток діяльності структурних складових фінансового ринку, легалізацію тіньових капіталів, зменшення питомої ваги "тіньового сектора" економіки;
демонополізацію і створення конкурентного економічного середовища;
— забезпечення вигідного для розвитку національної економіки структури експорту та імпорту;
створення умов для раціонального використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров'ю людини.