Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) 3 страница

4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не пе­редбачено в договорі.

5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічни­ми умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але вияв­ляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відпо­відають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам дого­вору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (ви­робник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має пра­во реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

1. Як встановлено частиною 1 коментованої статті, якість товарів, що поставляються, по­винна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка перед­бачає вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандарти­зацію і сертифікацію» [455] на продукцію виробничо-технічного призначення і вироби на­родного споживання розробляються такі нормативні документи стандартизації:

а) державні стандарти України. Державні стандарти України затверджуються Держав­ним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів - спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в Державному комітеті України з питань технічного регулювання та споживчої політики і публікуються україн­ською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, перед­бачені Угодою про проведення погодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 р. [500]

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування;

б) галузеві стандарти. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями, що вхо­дять до сфери управління органу, який їх затвердив;

в) технічні умови. Для організації інформування споживачів (замовників) про номенкла­туру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'яз­ковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандар­тів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в тери­торіальних органах Державного комітету України з питань технічного регулювання та спо­живчої політики. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вва­жаються недійсними.

Вимоги щодо якості товарів, поряд зі стандартами і технічними умовами, можуть вста­новлюватися виходячи із зразків (еталонів), під якими розуміють готовий виріб (комплект виробів), затверджений як представник конкретного товару і призначений для зіставлення (порівняння) з ним товарів за зовнішнім виглядом та іншими ознаками. Як правило, зразки (еталони) поширюються на непродовольчі товари серійного і масового виробництва.

У договорі може бути передбачена поставка товарів більш високої якості порівняно зі стандартами, технічними умовами, зразками (еталонами).

2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість това­рів, на які посилаються сторони, визначаючи в договорі умови щодо якості товарів, зазна­чаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних ви­даннях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. Так само до договору має додаватися технічний опис зразка (еталона).

3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних крите­ріїв якості. При цьому продавець (постачальник) зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо постачаль­ник при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, постачальник повинен передати покупцеві товар, придатний для використання від­повідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК).

4. Якість товарів, що поставляються, постачальник повинен засвідчити належним товаро­супровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Товаросупровідні документи - це документи, що прямують разом з товарами й містять дані про ці товари. Товаросупровідними документами є товаротранспортні накладні, рахунки-фактури (інвойси), відвантажувальні специфікації, пакувальні листи, вантажні митні де­кларації, документи контролю за доставкою товарів тощо.

5. Частина 5 коментованої статті передбачає наслідки поставки товарів, що не відповіда­ють вимогам щодо їх якості, встановленим стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). У разі поставки товарів більш низької якості покупець має право: а) відмовитися від прийняття і оплати товарів; б) якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернен­ня сплаченої суми. При цьому не має значення, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню, чи ні.

6. У тих випадках, коли недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернен­ня їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Проте цим правом покупець може і не скористатися, вдавшись до застосування наслідків, передба­чених частиною 5 коментованої статті.

7. Реалізуючи надане їм частиною 1 даної статті право, сторони можуть визначити в дого­ворі більш високі вимоги до якості товарів, ніж ті, що встановлені стандартами, технічними умовами, зразками (еталонами). Якщо поставлені товари відповідають стандартам або тех­нічним умовам, але виявляться більш низького сорту (очевидно, більш низької якості), ніж було визначено договором, покупець має право: а) прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або б) відмовитися від прийняття і оплати по­ставлених товарів.

8. Частина 8 коментованої статті встановлює обов'язок постачальника (виробника) щодо розпорядження товарами у разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття това­рів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. У цьому випадку постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.

Невиконання постачальником (виробником) у зазначений строк свого обов'язку щодо розпорядження товарами, дає право покупцеві (одержувачу) реалізувати їх на місці або по­вернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів

1. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

2. Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівня­но з передбаченими стандартами або технічними умовами.

3. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (спожива­чем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгів­лю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, техніч­ними умовами або договором.

4. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виго­товлення товару.

5. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на ком­плектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основ­ний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що де­фекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використо­вувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

7. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягну­ти з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цьо­го Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

8. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'яв­лені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

1. Оперуючи терміном «недоліки поставлених (проданих) товарів», ні ЦК, ні ГК не роз­кривають змісту цього поняття. Аналіз положень ЦК і ГК дає підстави для висновку, що тер­мін «недоліки» вживається в цих законах для позначення невідповідності товарів вимогам щодо якості (в тому числі й стосовно строку придатності).

Зазвичай недоліки поставлених товарів виявляються покупцем при звичайному їх прий­манні за якістю. Порядок і строки приймання товарів за якістю регулюються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. [39] Зазначена Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставок або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції за якістю і комплектністю.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до поло­жень ГК.

2. Як випливає зі змісту частини 2 коментованої статті, стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, мо­жуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків (гарантійні строки).

Таким чином, коментована норма визначає гарантійні строки як строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених товарів. Але це лише одна з ознак га­рантійних строків, оскільки останні мають, передусім, техніко-економічний зміст і в цьому розумінні означають, що протягом гарантійного строку: а) виробник (постачальник) гаран­тує використання товару (його комплектуючих, складових частин) за призначенням за умо­ви дотримання покупцем (споживачем) правил користування; б) виробник (постачальник) виконує гарантійні зобов'язання, що полягають в технічному обслуговуванні поставлених товарів; в) виробник (постачальник) несе відповідальність за недоліки поставлених товарів, виявлені протягом гарантійного строку..

Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки, більш тривалі порівняно з перед­баченими стандартами або технічними умовами.

3. Коментована стаття виділяє три види гарантійних строків: 1) гарантійний строк експлу­атації; 2) гарантійний строк придатності; 3) гарантійний строк зберігання.

Гарантійний строк експлуатації — це строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, ви­конавець) виконує гарантійні зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 269 ГК гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покуп­цем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, тех­нічними умовами або договором.

4. Відповідно до частини 1 статті 677 ЦК законом або іншими нормативно-правовими ак­тами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для ви­користання за призначенням {строк придатності). Тому частина 3 статті 677 ЦК містить ви­могу, згідно з якою продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Гарантійний строк зберігання - це строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

5. Частина 5 коментованої статті встановлює, що постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому, включаючи їх комплектуючі вироби і складові частини. Тому за за­гальним правилом гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб. Інше може бути передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб (наприклад, гарантія на двигун ав­томобіля три роки, на кузов - п'ять років).

6. Частина 6 коментованої статі встановлює правові наслідки виявлення протягом гаран­тійного строку недоліків поставлених товарів: постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити това­ри. Проте постачальник (виробник) звільняється від цього обов'язку, якщо доведе, що дефек­ти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

7. Якщо виготовлювач (постачальник) поставив товари неналежної якості, покупець (одержувач) має право стягнути з нього штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних товарів, якщо інший розмір не передбачено законом або договором (див. коментар до ст. 231 ГК).

8. Частина 8 коментованої статті містить обмеження щодо строків пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Такі позови можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків по­ставлених йому товарів.

Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються

1. Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, техніч­них умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додаткови­ми до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виро­бів (частин), що входять до комплекту.

2. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейску­рантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

3. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одер­жання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни поку­пець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачаль­ник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його ком­плектним, покупець має право відмовитися від товару.

4. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробни­ка) від відповідальності.

1. Частина 1 коментованої статті встановлює важливу для договірних відносин поставки вимогу щодо комплектності товарів, що поставляються. Комплектність товарів має відпо­відати вимогам стандартів, технічних умов або прейскурантів.

Комплект - це сукупність певних деталей, вузлів, самостійних виробів або інших предме­тів, передбачених нормативно-технічною документацією, згідно з якою всі вони мають скла­дати одне ціле. Дотримання постачальником умов договору щодо комплектності має велике значення для забезпечення можливості використання товарів за прямим призначенням.

Виходячи з необхідності врахування особливостей окремих видів товарів і потреб покуп­ців закон надає сторонам договору право передбачати поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що вхо­дять до комплекту.

2. Сторони можуть визначити комплектність товарів, що поставляються, у договорі, якщо її не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами.

3. Наслідки невиконання постачальником (виробником) зобов'язання щодо комплектної поставки встановлені частиною 3 коментованої статті. У разі поставки некомплектних виро­бів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача): а) доукомплек­тувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або б) замінити комплектними ви­робами у той же строк, якщо сторони не погодять інший строк.

Надалі, до укомплектування виробу або його заміни, покупець (одержувач) має право: а) відмовитися від його оплати; б) якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому по­рядку повернення сплачених сум.

У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не за­мінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

4. Згідно з частиною 4 коментованої статті постачальник (виробник) несе відповідаль­ність і в тому разі, якщо покупець прийняв некомплектні вироби.

Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок

1. Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів за­тверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих ви­дів товарів.

Як зазначається в коментованій статті, відповідно до вимог ГК та інших законів Кабінет Міністрів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначен­ня та поставки виробів народного споживання. Граматичне тлумачення цієї норми не дає підстав для однозначного висновку про те, чи це має бути одне Положення, яке регулювало б і поставки продукції, і поставки виробів народного споживання, чи особливості поставки продукції і виробів мають регулюватися двома положеннями. Уявляється, що тривалий до­свід автономного правового регулювання поставок продукції виробничо-технічного призна­чення і товарів народного споживання, яке враховувало особливості їх поставок, має бути перенесений і на сучасне правове регулювання поставок продукції і виробів.

Що стосується особливостей поставки окремих видів товарів (як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання), то вони, згідно з положення­ми коментованої статті, мають регулюватися Особливими умовами поставки окремих видів товарів, що також затверджуються Кабінетом Міністрів України.

§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - ви­робник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується спри­яти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гра­нично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської про­дукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприємства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів по­ставки, які укладались на виконання планів. Вирішальне юридичне значення у відносинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.

Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними під­приємствами з виробниками цієї продукції - колгоспами і радгоспами. За договорами кон­трактації з застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами і радгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незнач­на її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підви­щеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу на колгоспних ринках, на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгос­пах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними організаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалось на підставі статей 51-52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254-255 Цивільного ко­дексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також, договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівель­ними організаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими ж мініс­терствами. Поряд з Типовими договорами питання закупівель окремих видів сільськогоспо­дарської продукції, регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юри­дичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контра­ктаційних відносин.

Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, об­сяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колек­тивних і приватних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі й у фермерських господарствах, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних ціннос­тей, у тому числі сільськогосподарської продукції і продовольства для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.

Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та оновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері ви­значені Законом України «Про державний матеріальний резерв» (з наступними змінами і до­повненнями). Загальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування і виконання оборонного замовлення і регулювання відносин в означеній сфері визначені Зако­ном України «Про державне оборонне замовлення» [96]. Норми цього Закону стосуються пи­тань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резер­ву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегу­льовані Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141].

При ознайомленні із змістом цієї статті ГК треба виходити з того, що в умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції і заго­тівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і ф'ючерсні договори. Застосуван­ням договірних методів заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продук­ції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.

Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин ще значне місце посідають і посідатимуть державні закупівлі сільсько­господарської продукції, здійснення яких забезпечується шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових при­писів і цивільно-правових договорів. Зміст цієї статті ГК коментується виходячи з названих позицій.

У Цивільному кодексі України 2003 року питанню контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише одна стаття (ст. 713), у якій дано визначення договору і зазначе­но, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено договором чи законом. У цій же статті ЦК застережено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання укла­дення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені в статтях 273-274 даного параграфа. У коментованій статті дається загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості цього виду договорів. Головна особливість полягає в тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.

Треба застережити, що норми ЦК можуть трактуватись ширше, ніж норми ГК. Згідно із статтею 713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише дер­жавні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки в названій статті немає обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контракта­ції, то ними можуть бути й заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підста­ві цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод як недержавна юридична особа може закуповувати у фермерів та в інших сільськогосподарських підприєм­ствах приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємства за такими ж договорами закуповують зерно для переробки на борошно.