Етапи і механізми міжнародної економічної інтеграції
Погляд на інтеграцію як на процес обумовив інтерес до класифікації стадій інтеграції.
У сучасній теорії міжнародної економічної інтеграції розрізняють п'ять етапів розвитку: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз.
Для кращого розуміння необхідно розглянути особливості кожного з етапів інтеграційного розвитку МЕВ, сформулювати їх визначення, відзначити основні механізми.
Першою логічною і хронологічною сходинкою є зона вільної торгівлі (ЗВТ). У сучасному розумінні — це преференційна зона, у рамках якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Як правило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТ промисловими товарами протягом ряду років шляхом поступового взаємного скасування мит й інших нетарифних обмежень. Стосовно сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер, охоплює лише деякі позиції за митною номенклатурою. Такий підхід реалізовувався при становленні ЄЕС. Актуальний він і в даний час у Північноамериканській асоціації вільної торгівлі (НАФТА) і в Спільному ринку країн Південного конуса (МЕРКОСУР). Угоди про створення ЗВТ, як правило, засновані на принципі взаємного мораторію на підвищення мит. Це означає, що партнери не можуть в односторонньому порядку підвищувати мита або зводити нові торгові бар'єри. Випадки, при яких сторони можуть збільшити рівень митного обкладання чи застосувати спеціальні захисні заходи, умови, терміни і дії, сфера поширення захисних заходів, а також величина мит передбачаються в угодах про ЗВТ.
До позитивних рис таких угод слід віднести стабільніший і більш передбачуваний характер торгової політики країн-учасниць. Регулювання діяльності у відповідній галузі відбувається без створення постійно діючих наднаціональних систем керування чи прийняття спеціальних загальних рішень. Усі рішення, як правило, приймаються вищими посадовими особами країн-учасниць з політичних проблем, керівниками міністерств і відомств (зовнішньоторговельних, фінансових та ін.) — з економічних. Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов'язковий характер, забезпечуючи скоординованість кроків і обов'язковість сторін. З правової точки зору міжнародні домовленості отримують преференційне відносно внутрішніх законодавчих актів становище.
Що стосується сфер співробітництва в рамках ЗВТ, то на початковому етапі це, звичайно, зовнішня торгівля.
При створенні ЗВТ виявився і цілий ряд негативних моментів, які уповільнюють процес зближення, але не мають руйнівного характеру. Створення ЗВТ призводить до посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди добре впливає на якість і технічний рівень виробів вітчизняної промисловості.
Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз (МС) — угода двох чи більше держав про скасування мит у торгівлі, форма колективного протекціонізму. Відповідно до положень ГАТТ митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повному скасуванні мит усередині МС і створення єдиного зовнішнього митного тарифу.
Слід зазначити, що в ряді видань і публікацій визначення ЗВТ і МС даються недостатньо коректно. Головна розбіжність полягає в тому, що в першому випадку передбачається поступове зниження мит, усунення нетарифних бар'єрів і т.д. В остаточному підсумку ЗВТ покликана забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями. У МС існує безмитна торгівля між країнами-членами і загальний митний тариф стосовно країн, які не входять у союз. Своєрідні правила гри встановлюються самими членами ЗВТ, які продовжують дотримуватися своєї власної зовнішньоторговельної політики, а країни-члени МС її координують у першу чергу в частині митно-тарифних правил і процедур. МС є більш досконалою, ніж ЗВТ, інтеграційною структурою. У рамках МС відбуваються серйозні зміни в структурі виробництва і споживання країн учасниць. По-перше, проводячи єдину зовнішньоторговельну політику стосовно митних тарифів, різні зовнішні преференції, протекціонізм і т.д., країни регулюють товарні потоки з урахуванням рівня зовнішнього тарифу і результуючих цін. Це, у свою чергу, дає поштовх у переорієнтуванні ресурсів, у споживанні і виробництві. На думку деяких західних фахівців з інтеграції, усередині МС виробництво "раціоналізується відповідно до теорії порівняльних переваг".
Можливі два варіанти розвитку подій: встановлюваний на зовнішніх межах МС зовнішній тариф на який-небудь товар може бути вищий середньозваженого тарифу, який існував до виникнення даної інтеграційної структури, або нижчий. Якщо зовнішній тариф вищий, то країнам-членам МС доводиться відмовлятися від дешевшого зовнішнього джерела постачання на користь дорожчих внутрішньосоюзних ресурсів. Такі заходи можуть застосовуватися, виходячи з різних понять, наприклад, зі стратегічних посилань: країни спільно вирішують взятися до інтенсивної розробки нових матеріалів, енергоносіїв і т. д. для того, щоб піти від зовнішньої залежності. Прийняття таких заходів змушує розроблювачів технологій йти на проведення спільних досліджень, переорієнтовує потоки ресурсів, товарів, напівфабрикатів. Виробництво усередині МС змушене знаходити додаткові резерви і т. д.
Якщо зовнішній тариф встановлюється нижчим, ніж середньозважений тариф країн-учасниць МС, то з урахуванням результуючих цін відбувається переорієнтація їхньої зовнішньої торгівлі на ринки третіх країн. Такі заходи можуть бути розпочаті для посилення конкуренції внутрішніх і зовнішніх виробників, якщо необхідно «підштовхнути» власного виробника до випуску більш конкурентоспроможної продукції. Таким чином, регулювання зовнішньоторговельного тарифу певним чином впливає на розвиток інтеграційних процесів усередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприятливо діє на розвиток внутрішнього ринку товарів і послуг. Відбувається зниження чи уповільнення росту цін, підсилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів у рамках МС.
Велике значення для МС має наявність у складі союзу однієї-двох великих держав. Тоді проблеми ресурсів чисто технічно вирішуються простіше, ніж у рамках МС, який об'єднує країни, бідні на ресурси. «Гра» з митним тарифом дозволяє створювати сприятливіші умови для залучення іноземних інвестицій, що також впливає на економічне зростання.
Функціонування МС вимагає змін у підході до керування інтеграційними процесами. Як уже говорилося вище, діяльність у рамках ЗВТ не обумовлює створення постійно діючих органів. Для МС вже виникає необхідність у регулюючих інститутах.
По-перше, перехід до єдиних мит і спільного здійснення координаційних заходів вимагає істотного перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні. По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні, яка веде до появи нових різних проблем в інших сферах діяльності. По-третє, виникає потреба в переговорах за узгодженням не тільки митно-тарифної політики, а й координації чи пристосування внутрішніх ринків до виникаючих спільних інтересів. У зв'язку з цим постає питання про створення наднаціональних органів, які будуть розробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньої торгівлі і виробництва. Реальні МС навряд чи можуть обійтися без цього.
Необхідно відзначити і таке. Функціонування МС аж ніяк не припускає уніфікацію митно-тарифної політики для всього спектра вироблених і споживаних товарів. У сферу інтеграційної діяльності на цьому етапі поступово попадають різні галузі і сектори економіки. Це цілком зрозуміло, тому що головну роль одержує рух на мікрорівні, який забезпечує виробничу інтеграцію. Інтеграція відбувається й у валютно-фінансовій галузі, але валютно-фінансове співробітництво, особливо спочатку, не є авангардним. Воно скоріше відіграє роль обслуговуючого фактору. Як правило, у рамках МС створювані фінансові інститути, банки, страхові компанії відіграють другорядну роль.
Як показує практика, поза сферою МС і його загальної митно-тарифної політики залишаються такі великі напрямки, як оборонна промисловість, окремі галузі енергетики й ін.
Якісно вищою сходинкою інтеграції є єдиний ринок (ЄР). До даного часу цей етап інтеграційного розвитку реалізований у Європейському Союзі, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки й оцінки. Не виключено, що в перспективі, в міру просування вперед інших подібних інтеграційних структур, виникнуть нові ситуації, властиві цим угрупованням, які будуть мати певні відмінності від практики ЄС.
Переростання МС у єдиний ринок обумовлюється як чисто економічними факторами, так і політичними (до речі, дане положення буде правильним і для наступних еволюційних перетворень інших інтеграційних угруповань, а не тільки для ЄС). Незважаючи на певне зникнення тарифних перешкод по обміну, існують і нетарифні: розбіжності в технічних нормах, законодавчий захист національних марок товарів і т. д. Саме при створенні МС, наприклад у Європі, не передбачалося виникнення подібних труднощів. У період особливо слабкого росту поставало питання про національні інтереси і т. д. Експерти підкреслюють, що створення «дійсно єдиного» внутрішнього ринку вимагає гармонізації великої кількості законодавств і норм, які стосуються багатьох сфер діяльності.
Досвід показує, що узгодження широкого кола питань є дуже складною справою і домогтися консенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідні нові підходи і методи в керуванні, значне посилення наднаціональних інтересів.
Для створення ЄР необхідно реалізувати 6—7 обов'язкових великих завдань, які неможливо здійснити в рамках МС. Однак саме МС, по-перше, скасовуючи мита між державами-членами, і, по-друге, розробляючи єдину торгову політику стосовно третіх країн, створює передумови переходу до ЕР. Для створення ЕР цього недостатньо. Третє завдання — розробка спільної політики розвитку окремих галузей і секторів економіки. Вибір їх повинен здійснюватися, виходячи з того, наскільки це важливо для подальшого закріплення інтеграції, який буде соціальний резонанс після вживання відповідних заходів, як це відіб'ється на потребах конкретного споживача. Не випадково в ЄС при переході до ЄР обраними сферами були визначені сільське господарство і транспорт. Четверте завдання — створення умов для вільного руху капіталу, робочої сили, послуг та інформації, які доповнюють безперешкодне переміщення товарів. Необхідно відзначити і наступне, п'яте завдання, розв'язуване при створенні ЄР: формування спільних фондів сприяння соціальному і регіональному розвитку, що передбачає «поворот» безпосередньо до інтересів і потреб споживача, орієнтацію на задоволення «потреб на місцях», яка дозволяє реально відчути переваги інтеграційних процесів. Ці економічні кроки обумовлюють узгодження серйозних заходів для гармонізації й уніфікації національних законів. При цьому особливе місце приділяється введенню системи заходів, що запобігають порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Природно, тим самим визначалася необхідність формування спеціальних, у тому числі наднаціональних, органів керування і контролю. У ЄС це Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Європейська Рада.
Інші інтеграційні угруповання, імовірно, будуть мати інші органи керування і контролю. Завдання, які з досвіду ЄС повинні вирішуватись інтеграційним угрупованням, вимагатимуть створення і використання відповідного інструментарію. Не виключено, що проведення політики в рамках ЄР, як це виглядає з позицій ЄС, буде здійснюватися за допомогою вже «напрацьованого» інструментарію:
1. Регламенти, які представляють собою закони, є обов'язковими до застосування в державах-членах.
2. Директиви, адресовані державам-членам, обов'язкові для виконання, але при цьому кожній із країн надається свобода вибору форм і методів для їх виконання.
3. Рішення обов'язкового характеру, які вимагають здійснення певних дій від держави-члена угруповання, юридичної чи фізичної особи в галузі конкурентної політики. Відповідно до вихідної тези, політика в галузі конкуренції — дуже істотна ланка в інтеграційній «системі забезпечення», тому саме ці рішення повинні обов'язково виконуватися.
4. Рекомендації і висновки, які не мають обов'язкової сили. Будівництво ЄР повинне завершитися створенням справді єдиного економічного, правового й інформаційного простору і дати імпульс для переходу інтеграційного угруповання до якісно нової сходинки — економічного союзу (ЕС). Слід відразу ж відзначити, що теоретичних розробок, які стосуються механізмів і інструментів ЕС, небагато. Як відомо, у Європі ЄС був створений до початку 1993 р.
Висновки
Інтеграційні тенденції — це природний процес, пов'язаний з об'єктивними потребами сучасного міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу, з необхідністю поглиблення міжнародної спеціалізації й оптимізації господарських структур окремих країн.
Інтеграційні відносини формуються як на мікрорівні (підприємство, фірма), так і на макрорівні (держава, регіон, група країн).
В сучасних умовах міжнародна економічна інтеграція — логічний, закономірний результат транснаціоналізації мікроекономічних і макроекономічних процесів.
В процесі інтеграції створюються нові товарні потоки між країнами-членами інтеграційного угруповання, які усувають виробництво дорожчих аналогічних товарів усередині даної країни. Потім товари, виготовлені в країнах, що інтегруються, поступово заміщають імпорт відповідних товарів із третіх країн.
У сучасній теорії міжнародної економічної інтеграції розрізняють п'ять етапів розвитку: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз.