Характеристика міжбанківських розрахунків
Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.
Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі:
1) міжбанківські кредитні відносини;
2) купівля-продаж валюти, цінних паперів;
3) надання послуг тощо.
Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП)у що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки її ініціатором і організатором був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.
Функціонування СЕП базується на таких принципах:
— усі операції здійснюються виключно в електронній формі;
— система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;
— обіг коштів у системі здійснюється за принципом "брутто", коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;
— ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством, випадках;
— виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;
— платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;
— зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.
У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.
На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, Центральна розрахункова палата (ЦРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти.
Середній рівень — це територіальні управління НБУ, Територіальні розрахункові палати (ТРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.
На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії — учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.
Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:
— внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);
— комбінацію систем ВПС і СЕП;
— міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад, SWIFT;
— двосторонні прямі кореспондентські відносини.
Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну та надійну систему зв'язку для передання інформації.
Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам.
Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних із розрахунками між клієнтами та з власними відносинами.
В українській практиці використовують коррахунки кількох видів:
— відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;
— відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;
— відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;
— технічні коррахунки, відкриті банкам — учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;
— клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.
Коррахунки, відкриті в комерційних банках, поділяють на рахунки ностро і лоро.
"Ностро" називається рахунок, відкритий певним банком в іншому банку.
"Лоро" називається рахунок, відкритий певним банком для іншого банку — його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком ностро, а для банку, що його обслуговує, — рахунком лоро.
За наявності в банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Таке входження може бути безпосереднім або опосередкованим.
У першому випадку кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок, і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку.
У другому випадку вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Функціонування ВПС характеризується такими рисами:
— консолідація коштів усіх установ певного банку на одному коррахунку, що розширює платіжні можливості кожної структури банку порівняно з тим, якби вони мали свої коррахунки в НБУ;
— посилення ролі головного банку в організації міжбанківських розрахунків усіх його структур, оскільки всі потоки документів і платежів проходять через АРМ-3 головного банку. Це дає можливість останньому одержувати надійну інформацію про всі платежі, що здійснюються його структурами, і керувати ними відповідно до ситуації, що склалася загалом по банку;
— здійснення платежів між структурами одного банку за допомогою програмно-технічних засобів самого банку без виведення їх у СЕП, що сприяє їх прискоренню, спрощенню і здешевленню;
— ведення субкоррахунків для всіх філій банку безпосередньо в ВПС з відображенням на них не тільки внутрішньобанківських, а й позабанківських платежів, що зумовлює поєднання ВПС із СЕП.
Діяльність ВПС забезпечує головний розрахунковий центр (ГРЦ) банку. Він веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, за якими самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обіги філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП. ГРЦ приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські, які оплачує перерахуванням коштів із субрахунку філії-платника на рахунок філії-одержувача, і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 у СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку. Після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх за філіями та заносить суми документів на їхні субкоррахунки.
Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан.