Основні принципи системи соціальних гарантій населенню
закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право на:
• достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
• підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;
• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Соціальна допомога повинна мати адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через механізми:
- встановлення на державному рівні фінансового забезпечення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);
- здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;
- захисту купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд розміру сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно ;о зміни індексу цін.
Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Соціальні стандарти - це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум — мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією.
Основні державнісоціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на (достатній життєвий рівень.
До числа основних державних соціальних гарантій належать:
• мінімальний розмір заробітної плати;
• мінімальний розмір пенсії за віком;
• неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
• величина межі індексації грошових доходів громадян;
• пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.
Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.
Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, тоді індексація тільки збільшує інфляцію.
Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошовихдоходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їмпідвищення цін на споживчі товари та послуги.
1.3.Сутність та функції страхування
Функції соціальногострахування:
- формування грошових фондів, з яких покриваються витрати, повязані з життєдіяльністю непрацездатних і осіб, що з погляду на обставини не беруть участі в трудовому процесі;
- забезпечення потрібної структури трудових ресурсів;
- зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян;
- сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;
- пітримка сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним ( захисна функція);
- відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв'язку з лікуванням і реабілітацією (компенсаційна функція);
- забезпечення застрахованим (і членам їхніх родин) покриття усіх витрат достатніх для нормального протікання відтворювального циклу, що охоплює практично весь життєвий цикл, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності (відтворювальна функція);
- вплив на суспільний розподіл і перерозподіл: соціальні виплати зпільшують частку вартості, що направляється на споживання застрахованим; це полягає в поділі матеріальної відповідальності за соціальні ризики між усіма застрахованими, роботодавцями і державою (перерозподільча функція);
- узгодження інтересів соціальних суб'єктів з ряду принципових для життєдіяльності найманих робітників питань (стабілізуюча функція).