Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. 7 страница

НФ – вартість напівфабрикатів на сторону, грн.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, призначену для реалізації, незалежно від ступеню її готовності і визначають за формулою

, грн.,

де ± Знзв – зростання чи зменшення залишків незавершеного виробництва, грн.;

±Знф – зростання чи зменшення залишків напівфабрикатів свого виробництва, грн.

Причому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування та металообробки, де тривалість виробничого циклу для переважної більшості видів продукції перевищує два місяці

Валовий оборот (ВО) – це обсяг продукції підприємства, незалежно від ступеня її готовності і незалежно від того де вона буде використана; чи в межах підприємства, чи поза ним. Цей показник визначається за формулою

, грн.,

де ВЗО – внутрішньозаводський оборот (кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки), грн..

Проте міру задоволення ринкового попиту на ту чи ту продукцію відбиває не обсяг її виробництва в натуральному й вартісному виразі, а обсяг реалізованих (проданих) виробів. Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків, нереалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, а фактичний -- після оплати споживачем (замовником) вартості продукції та надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.

Реалізована продукція (РП) – це продукція, відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства, або мають надійти у певний період. Їі обсяг визначається за формулою

, грн.,

де Зп, Зк – залишки готової продукції на складі і товарів відвантажених, але ще не оплачених покупцем відповідно на початок і на кінець планового періоду, грн.

З метою більш повної характеристики динаміки виробництва продукції та показників його ефективності (передовсім продуктивності праці) за складання виробничої програми підприємства роблять також розрахунки чистої продукції. За вихідну базу для її обчислення беруть обсяг товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої уречевленої праці, елімінуючи вплив останньої на величину загальної вартості продукції, що її виробляє підприємство. За економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Відтак показник чистої продукції доцільно застосовувати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства і визначається за формулою

, грн.,

де МВ – вартість матеріальних витрат на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

9. Матеріально-технічне забезпечення виробництва та його організація на підприємстві

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробітків, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників -- оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

10. Обчислення потреби підприємства в матеріальних ресурсах

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Пз) і яку слід закупити, обчислюється за формулою

, натур. од.,

де Пзаг – загальна потреба в матеріалах у розрахунковому періоді, натур.од.;

Зп, Зк – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду

Матеріали витрачаються на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування.

Розрахунок потреби в матеріалах є найбільшим відповідальним в укладанні плану матеріально-технічного забезпечення.

Загальна потреба в матеріалах визначається за формулою

, натур. од.,

де Пвир -- потреба в матеріалі на основне виробництво, натур. од.;

Прем -- потреба в матеріалі на ремонтно-експлуатаційні потреби, натур. од.;

Пнзв -- потреба в матеріалі на змінення обсягів незавершеного виробництва, натур.од.;

Пзап -- потреба в матеріалі на створення виробничого запасу, натур.од.

Є декілька методів визначення потреби в матеріалах на основне виробництво:

1. Метод прямого рахунку. Потреба в матеріалах (Пвир) цим методом визначається за формулою

, натур.од.,

де Нві -- норма витрат матеріалу на виробництво і-го виробу;

Qі – обсяг випуску продукції і-го найменування, натур.од.;

n - кількість найменувань продукції, що виготовляється.

2. Метод розрахунку на основі нормативних термінів зношення. Потреба в матеріалах цим методом визначається за формулою

, натур.од.,

де К – кількість матеріалів(виробів, деталей) в експлуатації, натур.од.;

Тз – нормативний термін зношення, рік.

3. Метод рахунку на основі даних рецептурного складу виробляємо продукції.

Розрахунок потреби в матеріалах цим методом здійснюється в три етапи.

I етап: визначається кількість готової продукції (Пгот):

, т,

де m – вага одного і-го виробу, кг;

Q – обсяг виробництва і-го виробу, натур.од.

II етап: визначається кількість матеріалів, яка має бути відпущена в виробництво з урахуванням технологічних втрат (Пвід)

, т,

де Квих – коефіцієнт виходу готової продукції.

ІІІ етап: визначається потреба у кожному матеріалі (Пмат):

, т,

де Кмат – питома вага кожного матеріалу в загальному складі суміші.

4. Статистичний метод (індексний). Він використовується, якщо потребу в

матеріалі неможливо визначити методом прямого розрахунку. Потреба в матеріалах цим методом визначається за формулою

., натур.од.

де Пмат – фактичні витрати матеріалу у попередньому періоді, натур. од.;

Івир – індекс змінення виробничої програми;

Інв – індекс змінення норми витрат.

5. Інші методи.

Потреба в матеріалах на зміну обсягів незавершеного виробництва визначається за допомогою формули

., натур.од.

де Дні, Дкі – кількість виробів у незавершеному виробництві відповідно на початок і кінець планового періоду, натур.од..

Потреба в матеріалі на створення виробничого запасу визначається за формулою

, натур.од.,

де Рсер ден – середньоденні витрати матеріалу, натур.од.;

Нз – норма виробничого запасу матеріалу, днів.

ТЕМА 9

ПРОДУКТИВНІСТЬ, МОТИВАЦІЯ ТА ОПЛАТА ПРАЦІ

План

1. Сутність, методи визначення та чинники зростання продуктивності праці.

2. Планування продуктивності праці.

3. Сутність, значення і методи мотивації

4. Сутність, значення та функції заробітної плати

5. Сучасна політика оплати праці

6. Основи організації оплати праці

7. Форми і системи оплати праці

8. Доплати й надбавки до заробітної плати та організація преміювання персоналу.

1. Сутність, методи визначення та чинники зростання продуктивності праці

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток – це кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це показник обернений до виробітку, що відображає витрати робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники виміру виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

- економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

- природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

2. Планування продуктивності праці

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) за формулою:

,

де Q – обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чср.спис. – середньоспискова планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП),чол.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

1.Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника; Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді здійснюється за формулою

, чол.

де Чб – чисельність працюючих у базовому періоді, чол.

Ко – темпи росту обсягу виробництва у плановому періоді, %.

2. Визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності (Езаг).

Ці факори згруповані так:

2.1.Підвищення технічного рівня виробництва

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Етех.) обчислюється за формулою

., чол.

де t1 , t2 – трудомісткість виготовленняодиниці виробу відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції, натур.один.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

Кч. – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2.2. Структурні зрушення у виробництві

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Естр) обчислюється за формулою

, чол.

де Т1, Т2 – трудомісткість виготовлення продукції вартістю в 1 грн. у базовому та плановому періодах відповідно , н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції у вартісному виразі, грн.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

2.3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Ероб.) обчислюється за формулою

, чол.

де Дб, Дпл – число робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником, відповідно, в базовому і плановому періодах;

Чвих – вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням структурних зрушень у виробництві, чол.;

Проб – питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

2.4. Зміна обсягу виробництва

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Евир.) обчислюється за формулою

, чол.

де Чб ум.-пост – базова чисельність умовно-постійного персоналу ( ПВП мінус основні робітники), чол.;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %;

∆Чум.-пост – приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

1. Визначається планової чисельності працюючих за формулою

, чол.

де Езаг – загальна величина зменшення чисельності ПВП, чол.

5. Розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді відносно базового періоду (∆ Впл ) за формулою

, %

Розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці (Qпл) здійснюється за формулою

, %

де ∆Ч – приріст чисельності ПВП, %;

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється на основі врахування норм праці (норм виробітку, норм часу, норм чисельності, норм обслуговування).

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу ( Тшт ) і визначається за формулою

, н-год.,

де Топер – оперативний час, н-год.;

Тобсл – час на обслуговування робочого місця, н-год.;

Твідп – час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

, н-год.,

де Тосн – основний час на один виріб, н-год.;

Тдоп – допоміжний час на один виріб, н-год.

, н-год.,

де Ттех.об. – час на технічне обслуговування робочого місця, н-год.;

Торг.об – час на організаційне обслуговування робочого місця, н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу ( Тшт-к ) і визначається за формулою:

, н-год.,

де Тпз – підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год.;

п – кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку ( Нвир ) – це кількість продукції, яка має бути вироблена

за одиницю часу:

, шт ,

Змінна норма виробітку (Нвир.зм ) обчислюється за формулою

, шт / зм,

де Тзм – тривалість робочої зміни, год.

3. Сутність, значення і методи мотивації

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства (організації), що спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповідне ставлення до праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.