Ринок праці та ринок природних ресурсів

Особливості ринку праці пов'язані зі специ­фікою праці — одного з найважливіших ресур­сів економіки. Як і товарний ринок, ринок праці доволі розгалужений, що зумовлено пот­ребами економіки у річних виднепраці.

Продавцями праці є люди працездатного віку, а покупцями — приватні підприємства або держава.

Попит на ринку праці є похідним від попиту на товари і послу­ги, які виробляє економіка, а також залежить від продуктивності праці. Підприємець наймає додаткових працівників доти, доки ціна праці (заробітна платня) не перевищує їхній внесок у ство­рений продукт.

На пропозицію праці впливають різні чинники: свобода вибору власника праці, тенденції рівня заробітної платні, демографічна ситуація в країні та ін.

Ринок природних ресурсів пов'язаний із купівлею—продажем тако­го особливого фактора виробництва, як земля. При цьому окремі природні ресурси (повітря, вода) безпосередньо об'єктами купівлі— продажу не стають. Але у зв'язку із платою за їх використання та штрафними санкціями за перевищення встановлених норм забруд­нення їх залучення в економіку також здійснюється на ринкових (платних) засадах.

На ринку природних ресурсів відбувається передання прав влас­ності від їхніх власників до майбутніх користувачів — підприємств (видобувних, будівельних, сільськогосподарських — приватних чи державних). Покупцями землі можуть виступати й окремі особи. Власником, а отже й продавцем землі, можуть бути приватні особи, органи державної влади, навіть корпорації.

Кількість землі на планеті чи в окремій країні є обмеженою. Ціна землі узгоджує інтереси її власника та інтереси підприємств та осіб, які виступають на ринку землі покупцями.

Ринок землі в Україні поки що є одним із найменш розвинутих. Є підстави вважати, що його формування відбуватиметься довго. Це пов'язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому й небажанням впливових у країні сил сприяти становлен­ню приватної власності на землю, без якої її ринок функціонувати не може.

Ринок грошей ринок капіталів

Ці ринки досить близькі між собою. Відмін­ність між ними така: 1) на ринку капіталів беруть позику (купують гроші) для купівлі капітальних благ; на ринку грошей — для купівлі споживчих товарів і послуг; 2) ринок грошей охоплює лише короткострокові (від одного дня до одного року), а ринок капіталів — середньо - й довгострокові кредити.

Надання грошей у позику на засадах строковості, повернення й платності нази­вають кредитом. Платою за користування кредитом є процент.

У межах ринку капіталів кредитні відносини складаються між власниками тимчасово вільних грошових коштів та покупцями позичкових ресурсів. Джерелами кредиту є заощадження населення, тимчасово вільні кошти підприємств, капітали осіб, які живуть на проценти, тимчасово вільні бюджетні кошти. Позичальниками є домогосподарства, підприємства та органи державної влади.

У ринковій економіці існують різні види кредиту — комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Ринок цінних паперів.

3 ринком грошей та ринком капіталів тісно пов'язаний ринок цінних паперів. Продаж цінних паперів і використання кредиту є засобом отримання фірмами додаткових коштів для інвестування. Існують первинний і вторинний Ринки цінних паперів. На первинному ринку емітент, тобто фірма, Що випустила цінні папери, продає їх покупцям. На вторинному ринку відбувається перепродаж цінних паперів за їхнім курсом, °ото перехід цих паперів до нового власника.

Суб'єктами вторинного ринку цінних паперів є фірми, банки та інші фінансово-кредитні установи, урядові структури, окремі особи.

Основні види цінних паперів —акції та облігації. Покупець акцій стає співвласником капіталу підприємства-емітента й отримує части­ну його доходів у вигляді дивідендів. Єдина можливість для власника акцій повернути гроші, які він заплатив за них, — продати акції на ринку.

Власник облігацій є не співвласником підприємства-емітента, а його кредитором. Купівля облігацій робить емітента боржником їх] покупця. Купівля облігацій, отже, є особливою формою кредитуван­ня. Підприємство-емітент зобов'язане не лише викупити облігації | через певний строк, скажімо, через 5, 10 чи більше років, а й періодично сплачувати за них передбачений процент.