Особливості грошової системи Франції наприкінці XX - початку XXI ст.
На початку 1980-х рр. серйозний збиток Франції спричинила американська валютно-фінансова політика, зокрема штучне завищення курсу долара: приблизно 1/3 французького імпорту оплачувалася в американській валюті. Різко погіршився платіжний баланс країни, франк поряд з італійською лірою та бельгійським франком перетворився в одну з найслабших європейських валют.
З червня 1981 р. по червень 1982 р. нова адміністрація провела понад 200 реформ. У результаті Франція стала володіти найбільшим серед капіталістичних країн державним сектором, що охопив приблизно 25 % промислових робітників, забезпечивши чверть усього експорту, третину промислової продукції. Значний приплив державних коштів у націоналізовані промислові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Унаслідок цього державний сектор не зміг зіграти очікувану від нього роль каталізатора економічного відродження.
Навесні 1983 р. могутній економічний і політичний натиск провели США та ФРН із метою змусити французький уряд відмовитися від політики обмеження влади монополій. Була прийнята програма «план Делора», основу її становив режим «жорсткої економії». Головною метою «плану Делора» було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а продовження соціальних реформ ставало справою другорядної важливості. У результаті річний споживчий попит був зменшений на 65 млрд. франків.
Завдяки програмі найбільшого сприяння приватному капіталу, стрижневим напрямком якої виявилась денаціоналізація, у 1984-1989 рр. у країні спостерігався економічний підйом. Щорічний приріст ВВП становив у середньому близько 3 %, промислового виробництва — 4%. Однак до початку 1990-х рр. фактори зростання вичерпали себе.
У 1990-1993 рр. національні компанії відчули гостру нестачу власних коштів, страждали від великої заборгованості і високих процентних ставок по кредитах. По галузях прокотилася широка хвиля банкрутств. Для мобілізації на боротьбу з безробіттям була випущена державна позика, що зібрала 110 млрд фр. Було скасовано валютний контроль, контроль над цінами, знижені податки, збільшені пільги компаніям. Одним з наріжних каменів економічної політики стало стримування зростання заробітної плати, завдяки чому споживчі витрати зберігалися на помірному рівні, а норма прибутку досягла рівня початку 1970-х рр.
Уряд Е. Балладюра (глава кабінету міністрів з березня 1993 р. до травня 1995 р.), який вважав основним завданням зниження дефіциту бюджету, обмежив витрати в 1993 р., підвищив в 1994 р податки, прийняв довгострокову програму, яка передбачала заморожування реальних доходів і поступове зниження дефіциту бюджету. З осені 1993 р. скорочення дефіциту частково проходило за рахунок коштів від приватизації. Низькі дисконтні ставки банківського відсотка полегшували погашення боргів. При Е. Балладюрі дефіцит бюджету скоротився з 320 млрд. фр. (4,5 % ВВП) у 1993 р. до 301 млрд. (4 % ВВП) у 1994 р. Уряд турбував наростаючий дефіцит системи соціального забезпечення, що включає медичне і пенсійне страхування та страхування по безробіттю. Фінансування системи здійснювалося за рахунок виплат підприємців і внесків трудящих. З 1990 р. ситуація погіршилася через скорочення надходжень унаслідок зростання безробіття. У 1993 р. накопичений дефіцит соціального забезпечення (100 млрд. фр.) за рішенням уряду Балладюра був приєднаний до центрального бюджету і включений у державний борг для погашення.
Тверда монетарна політика усіх французьких урядів, заснована на регулюванні процентної ставки, призвела до незаперечних успіхів. Французька економіка відрізнялася помірним дефіцитом державних фінансів і слабкою інфляцією (починаючи з 1986 р. річний темп приросту цін не перевищував 3 %). Тим часом дефляційний курс різко обмежує можливості самостійно визначити макроекономічну політику, тому що рівень процентної ставки пов'язаний не з внутрішньою господарською кон'юнктурою, а з грошовою політикою Бундесбанку. Підтримка фіксованого паритету з німецькою маркою призвела до того, що, незважаючи на очевидні успіхи в придушенні інфляції, процентні ставки французьких банків залишилися на високому рівні. Грошова політика фактично не використовувалася для стримування спаду, що почався в ряді галузей ще в 1990 р. У результаті стримувалися інвестиційна активність, внутрішній попит і провокувалося подальше різке зниження зайнятості: цілий ряд розрахунків підтверджує, що саме з монетарною політикою було пов'язане збільшення кількості безробітних (на 800 тис. у 1990-1994 р.).
У 1993 р. у результаті приходу до влади правоцентристського уряду почалася друга хвиля приватизації і продовжилася після обрання президентом Жака Ширака. Програма приватизації торкнулася найбільш прибуткових і, головним чином, великих компаній: один із трьох найбільших банків — «Банк насіональ де Парі» і хімічний концерн «Рон-Пуленк» принесли скарбниці 43 млрд. фр. З іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами.
У травні 1995 р. президентом країни став Ж. Ширак, а кабінет очолив А. Жюппе. Новий уряд виявив намір скорочувати дефіцит державного бюджету до вимог, передбачених Маастрихтською угодою — 3 % ВВП, і одночасно збільшити витрати на забезпечення зайнятості. Цій меті підлягала бюджетна політика із середини 1995 р.
У боротьбі з дефіцитом держбюджету уряду вдалося досягти певних успіхів: у 1995 р. він становив 5 % ВВП, у 1996 р. був скорочений до 4,2 %, у 1997 — до 3,6 %. Однак подібний результат був отриманий шляхом небувалого для Франції підвищення оподатковування. З 1 серпня 1995 р. з 2 % до 20,6 % збільшився податок на додану вартість, який є основним поповненням бюджету, завдяки тільки збільшенню податкових ставок у 1996 р. скарбниця одержала додатково близько 120 млрд. франків, ще 2 млрд. фр. отримано від збільшення цін на тютюн і бензин. Була продовжена серія приватизації, що також принесло державі понад 25 млрд франків. Державний бюджет Франції з 1996 р. був спрямований на те, щоб виконати рекомендації європейської економіки та валютного фонду. Уряд узявся до здійснення різких та хворобливих реформ усієї системи соціального страхування: збільшення прямих і непрямих податків, обов'язкових виплат у фонди соціального страхування. У листопаді 1997 р. зростання цін виявилося нульовим, одночасно намітився перелом у динаміці ВВП.
Проголошений урядом курс на скорочення дефіциту держбюджету заморозив усі соціальні програми. До 1997 р. число осіб, що одержували так званий «мінімальний дохід для залучення в суспільство», перевищило 1 млн. чол. З 1995 р. неухильно зростало безробіття. Число непрацюючих збільшилося на 367 тис. і досягло в 1997 р. 3,5 млн. чол. У короткострокові плани бюджетної політики входило субсидування підприємців у випадку наймання працівників більш ніж на один рік і звільнення їх від соціальних податків. Однак кризу системи соціального страхування перебороти не вдалося.
Незважаючи на певні позитивні моменти — практичну відсутність інфляції, реальне скорочення дефіциту держбюджету, багато аспектів діяльності кабінету Жана П'єра Рафаена викликали широке невдоволення французів. Приклад тому — масові страйки різних профспілок у 2002-2003 рр. з метою підвищення заробітної плати та проти збільшення працездатного віку на два роки.
З 1979 р. Франція - член Європейської валютної системи, а у 1983 р. вводяться валютні обмеження, які скасовуються 1999 р. при вступі до Європейського валютного союзу. А із створенням Європейського центрального банку Банк Франції увійшов до Європейської системи центральних банків. У 1999 р. нові франки Франції були змінені на євро, а в 2002 р. відбулася зміна монет і банкнот. Отже, з 1 січня 2002 р. Франція перейшла до використання в обігу європейської валюти євро.
У кінці 2007 р. соціально-економічна ситуація у Франції зазнала суттєвого тиску, спричиненого світовою економічною і фінансовою кризою. Враховуючи можливі серйозні політичні, економічні та соціальні наслідки та з метою їх попередження та подолання, Франція ініціювала проведення засідання глав 15 держав зони євро (жовтень 2008 р.) та саміту (листопад 2008 р.) країн-членів О20.
Одночасно французький уряд передбачив необхідні внутрішні заходи, спрямовані на покращення умов кредитування та страхування, ініціював створення установ, що субсидуються державою для підтримки експортно-імпортних операцій. Важливою складовою боротьби з наслідками фінансової та економічної кризи стало прийняття (грудень 2008 р.) з ініціативи Президента Франції дворічного плану оздоровлення французької економіки, у відповідності до якого увага уряду була зосереджена на інвестуванні.
Таким чином, грошово-кредитна система Франції пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, що сприяло її поступовому наближенню до кращої світової практики, підвищенню її стійкості та надійності, попередженню локальних і уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування.