Фонд розвитку виробництва;

фонд споживання (оплати праці);

Резервний фонд;

інші фонди, передбачені статутом підприємства.

6. Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних ко­мерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цих фондів встановлюються законом.

7. У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є про­ведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передба­ченому законом.

8. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

1. Свою господарську діяльність державне комерційне підприємство (далі — підприєм­ство) здійснює у відповідності з виробничою програмою, розробленою ним самим та затвер­дженою органом, уповноваженим ним управляти. У програмі обов'язково враховуються державні замовлення та завдання, про які йшлось у коментарі до статті 74. Підприємства у разі відмови від виконання державного замовлення можуть бути рішенням суду зобов'язані його виконати в примусовому порядку. На виконання державного замовлення укладається договір (контракт), у якому закріплюються всі умови, притаманні господарському договору. Крім виконання державного замовлення (завдання), підприємство має право укладати дого­вори на виконання замовлень, отриманих відповідно до вимог Закону України «Про закупів­лю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141], що передбачає конкурентні форми отри­мання замовлення. Тут необхідно зазначити, що пріоритетом за інших рівних умов, кори­стується продукція та послуги вітчизняних виробників.

2. Майно, закріплене за підприємством на праві господарського відання (див. детальніше коментар до ст. 136 цього Кодексу), є власністю держави, і, відповідно, підприємство обме­жене в праві розпорядження ним, зокрема, в праві безоплатної передачі його юридичним та фізичним особам. Відчуження майна, що є у підприємства на праві повного господарського відання, можливе тільки у разі згоди державного органу, уповноваженого управляти під­приємством, у порядку, встановленому законодавством. Детальніше процес відчуження майна підприємств на користь суб'єктів господарювання недержавної форми власності та фізичних осіб урегульований законами України «Про приватизацію державного майна» [416], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [417]. Предметом відчуження може бути цілісний майновий комплекс підприємства - і в цьому ра­зі воно призупиняє своє існування, або цілісні майнові комплекси структурних підрозділів чи окреме індивідуально відокремлене майно - і в цьому разі господарська діяльність підприємства продовжується. Засоби підприємства відчужуються в порядку, встановленому Положенням про порядок відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, затвердженим наказом Фонду держав­ного майна України від 2 грудня 1992 р. [50].

3. Частина 3 коментованої статті передбачає захист інтересів підприємства, збереження його економічного потенціалу, що дозволяє у випадку продажу майна, закріпленого за під­приємством, отримані кошти використовувати на придбання нових засобів виробництва, ін­шу інвестиційну діяльність, спрямовану на поліпшення виробничої діяльності.

4. На захист державної власності спрямована і норма частини 4 цієї статті, що встановлює обов'язковість погодження з міністерством, відомством, іншим державним органом, упов­новаженим управляти підприємством, списання з балансу не повністю амортизованих у загальному порядку основних фондів. На зазначених підприємствах, як і на інших підприєм­ствах, за рахунок прибутку (доходу) створюються спеціальні (цільові) фонди, з яких здій­снюється перерахування за спеціальним напрямом. Перелік основних фондів зазначений у коментованій статті. Детальний порядок розподілу коштів, що надходять від здійснення під­приємницької діяльності підприємства, встановлено законодавством (декрет Кабінету Міні­стрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і орга­нізацій» (із змінами, внесеними згідно із Законом від 23 лютого 1996 р.) [394].

5. Згаданий декрет, зокрема встановлює, що державне підприємство після сплати обов'яз­кових платежів провадить відрахування від прибутку, що залишається в його розпоряджен­ні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення приро­доохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що пе­ребуває у державній власності.

6. Функція контролю держави за ефективністю використання державного майна знайшла відображення в частині 7 коментованої статті, що встановлює обов'язковість проведення ре­візії фінансово-господарської діяльності підприємства у разі зміни його керівника. Ревізія, на наш погляд, повинна передувати звільненню директора. Наслідком ревізії можуть бути заходи державного органу, уповноваженого управляти підприємством, щодо відшкодування керівником збитку, завданого підприємству. Акт ревізії передається цьому органу та затвер­джується ним.

7. Поняття державного комерційного підприємства є новим для нашого законодавства, і особливості його правового регулювання ще підлягають більш детальній регламентації.

Стаття 76. Казенне підприємство

1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підпри­ємствам;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної про­дукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняю­ться, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основ­ної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводять­ся відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого на­лежить створення даного підприємства.

3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управ­ління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує ста­тут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним під­приємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на ви­робництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

6. Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підпри­ємство».

1. Із числа державних підприємств цей Кодекс виділяє ще одну групу - казенні підприєм­ства. Законодавець обмежив створення казенних підприємств окремими сферами діяльності, до яких відносяться випадки, коли:

-законом встановлено монополію держави на виробництво продукції або надання послуг тільки підприємствами, що відносяться до державної власності;

- понад п'ятдесят відсотків продукції, що виробляється підприємством, або послуг, що ним надаються, споживає держава в особі її органів або суб'єктів господарювання;

- підприємство є суб'єктом природних монополій;

- продукція, що виробляється підприємством, або послуги, що ним надаються, є суспіль­но необхідними, але не можуть бути рентабельними (якщо вони становлять понад 50 відсот­ків виробничої програми підприємства);

- приватизація майна (цілісних майнових комплексів) заборонена законодавством.

В Україні певні види господарської діяльності дозволено здійснювати тільки підприєм­ствам державної форми власності. Ці види діяльності не можуть бути передані іншим суб'єк­там, і конкуренція в цих сферах неможлива. До таких видів господарської діяльності від­носяться виготовлення грошових знаків, цінних паперів, державних нагород, здійснення спеціального (урядового) зв'язку, виробництво армійського озброєння, експлуатація ядер­них об'єктів тощо.

Виходячи з характеру здійснення державними органами та іншими суб'єктами певних функцій держава створює передумови їх існування, замовляючи державним підприємствам продукцію або послуги, які переважно споживають (отримують) зазначені суб'єкти. Такі під­приємства також підпадають під статус казенних. Прикладами таких підприємств є суб'єкти підприємницької діяльності державної форми власності, що здійснюють обслуговування ор­ганів держави (Державне підприємство «Укрспецюст», Державне підприємство «Інформа­ційний центр» Міністерства юстиції України, підприємства з ремонту військового обладнан­ня (заводи з ремонту бронетанкового озброєння, гелікоптерів, іншої техніки), підприємства, що виробляють комплектуючі деталі подвійного призначення (заводи з випуску оптичних виробів, радіопродукції) та інші).

Третя категорія казенних підприємств представлена підприємствами, діяльність яких ре­гламентується Законом України «Про природні монополії» [419]. Природною монополією є стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів ви­робництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не мо­жуть бути замінені іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послу­ги). Законодавство про природні монополії складається з Повітряного кодексу України, Ко­дексу торговельного мореплавства України, законів України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції» [282], «Про Антимонопольний комітет України» [58], «Про транспорт» [472], «Про телекомунікації» [464], «Про трубопровідний транспорт» [474], «Про залізничний транспорт» [142], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281], «Про електроенергетику» [129], інших законів України, що встановлюють особливості здійс­нення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. Суб'єкти природних монополій діють у таких сферах:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передача та розподіл електричної енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального корис­тування;

- управління повітряним рухом;

- зв'язок загального користування;

- централізоване водопостачання та водовідведення;

- центральне постачання теплової енергії;

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним ко­мітетом України відповідно до його повноважень.

Четверту групу казенних підприємств становлять підприємства, діяльність яких суспіль­но необхідна, але не є рентабельною.

П'ята група складається з державних підприємств, приватизація яких заборонена законо­давством. Це підприємства, які хоч і можуть бути приватизовані, але на сьогодні вони по­трібні державі для виконання певних функцій.

2. Частина друга статті, що коментується, регламентує порядок створення казенного під­приємства, а також його реорганізації та ліквідації.

Створення казенних підприємств здійснюється шляхом видання постанови Кабінету Мі­ністрів України. Діючі казенні підприємства створені на базі існуючих державних підпри­ємств у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України «Про перетворення дер­жавних підприємств у казенні» від ЗО червня 1998 р. [380] та постановами Кабінету Міні­стрів України з однаковими назвами — «Про внесення зміни до переліку державних підпри­ємств, які перетворюються у казенні» від 29 січня 1999 р. № 105, від 10 травня 1999 р. № 791, від 13 грудня 1999 р. № 2295, від 15 жовтня 2001 р. № 1344.

3. Правовий режим майна державних підприємств - право оперативного управління (див. детальніше коментар до ст. 137 цього Кодексу). У кожному окремому випадку створення ка­зенного підприємства в його статуті зазначаються повноваження щодо використання закріп­леного за ним майна.

4. Казенному підприємству притаманні всі ознаки юридичної особи.

5. Статут казенного підприємства затверджується, а його керівник призначається тим ор­ганом, до сфери управління якого входить конкретне підприємство. Цей же орган надає до­звіл на здійснення певних видів діяльності, визначає ті види продукції (робіт, послуг), для виготовлення (виконання) і реалізації якої створено таке казенне підприємство.

6. У фірмовому найменуванні казенного підприємства має зазначатися, що воно відносить­ся до категорії казенних. Відповідно, слова «казенне підприємство» повинні міститися в його фірмовій символіці: на вивісці, круглій печатці, кутовому штампі, фірмовому бланку.

Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних підприємств

1. Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробни­чих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

2. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, по­слуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

3. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює кон­троль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використо­вується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

4. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджа­тися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

5. Джерелами формування майна казенного підприємства є:

державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяль­ності, передбачена статутом; інші джерела, не заборонені законом.

6. Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під га­рантію органу, до сфери управління якого входить підприємство.

7. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що пе­ребувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

8. Порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначаєть­ся його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

9. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств ви­значаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчи­ми актами.

1. Напрям господарської діяльності казенного підприємства визначає орган державного управління. Підприємство не вільне при виборі сфери своєї діяльності. Адже держава ство­рює казенне підприємство спеціально для виробництва визначеної продукції або надання певних послуг. Виробнича програма казенного підприємства складається відповідно до зав­дань органу, до сфери управління якого воно входить. Завдання доводяться у формі плано­вих актів, які підприємство зобов'язано виконати.

2. Керівник казенного підприємства організує у відповідності з доведеним завданням ви­робництво продукції або надання послуг. При цьому забезпечення матеріально-технічними ресурсами може здійснюватись централізовано або децентралізовано. Ціни на продукцію ка­зенного підприємства може встановлювати як Кабінет Міністрів України, так і підприємство самостійно. Ціна повинна враховувати витрати на виробництво одиниці продукції (на на­дання послуг). У разі якщо Кабінет Міністрів України встановлює ціну нижчу за собівар­тість, він компенсує різницю між ціною та собівартістю.

3. Майно казенного підприємства має специфічний правовий режим. Як уже зазначалося, це майно може використовуватись для виробництва продукції, яка відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України вилучена з цивільного обігу або обмежена в обігу. Частина май­на казенного підприємства не може бути відчужена іншим, крім казенних підприємств, су­б'єктам господарювання, воно може бути лише списано та утилізовано. Інше майно може використовуватись як державними суб'єктами господарювання, так і суб'єктами, що не на­лежать до державної власності.

4. Операції по розпорядженню основними фондами, закріпленими за казенними підприєм­ствами, може здійснювати як державний орган, що управляє казенним підприємством (мініс­терство, відомство України), так і саме підприємство з дозволу цього органу. Цей же орган аналізує ефективність використання державного майна, закріпленого за казенним підприєм­ством, і має право вилучити майно, яке не використовується або використовується не за при­значенням, передати його іншим суб'єктам, що належать до сфери управління цього органу.

5. Частина 5 коментованої статті перелічує джерела формування майна казенного підпри­ємства, з яких особливо виділяються цільові кошти, що надаються з Державного бюджету України. Наявність цього джерела підкреслює важливість для держави казенних підпри­ємств.

6. Однією з особливостей, що відрізняє казенне підприємство від інших суб'єктів гос­подарської діяльності, є те, що воно отримує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить. Така гарантія, проте, може бути дана не під будь-яку господарську операцію, а лише під ту, що виконується на замовлення державного органу. Обумовлюється це тим, що деякі казенні підприємства, як зазначалось ви­ще, можуть виконувати, крім державних замовлень та завдань, і звичайні господарські дого­вори, тобто діяти як підприємці. І звичайно, видавати гарантії під таку діяльність держава не може. Державний орган може видати гарантію лише у разі, якщо для цього у нього є право і кошти, заплановані у державному бюджеті на ці цілі.

7. Визнанням важливості для держави казенних підприємств є норма, закріплена у части­ні 7 цієї статті, яка встановлює субсидіарну відповідальність органу, уповноваженого управ­ляти таким підприємством. Зазначені вище особливості гарантій державного органу у випад­ку із субсидіарною відповідальністю також актуальні. Казенне підприємство є різновидом державного підприємства, і на нього у повному обсязі поширюються описані у коментарі до статті 75 цього Кодексу правила розподілу прибутку з урахуванням особливостей, передбаче­них у статуті.

8. Розподіл і використання прибутку підприємства є однією з найважливіших функцій, яка впливає на формування фондів підприємства, матеріальне стимулювання його робітни­ків. Разом з іншими положеннями цей порядок повинен відображатися у статуті підпри­ємства. Останній має довгостроковий характер і повинен забезпечувати оптимальне співвід­ношення інтересів держави і трудового колективу. Органи, уповноважені на управління ка­зенними підприємствами, при закріпленні у статуті підприємства питань розподілу і вико­ристання прибутку повинні керуватися нормативними актами Кабінету Міністрів України відносно цього.

9. Окрім перелічених у коментованій статті особливостей господарської діяльності казен­них підприємств, існують норми цього Кодексу, інших законодавчих актів, обов'язкові для виконання як органами управління, так і підприємствами.

Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства

1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого вхо­дить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної тери­торіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

3. Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встанов­люється відповідною місцевою радою.

4. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «ко­мунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

5. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями влас­ника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

6. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що признача­ється органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

7. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

8. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визна­чаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

1. Комунальні унітарні підприємства (далі — комунальне підприємство) складають окрему групу підприємств, що відрізняються від підприємств, описаних вище. Власниками кому­нальних підприємств є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах або терито­ріальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебу­ває в управлінні районної або обласної ради. Комунальне підприємство у відповідності із статтями 26, 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [324] створюється на сесії відповідної ради і оформляється рішенням останньої. У рішенні має бути зазначена назва підприємства, встановлений розмір статутного фонду, орган, уповноважений від імені ради виконувати функції по управлінню підприємством.

2. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад - виконав­чі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям, що не виключає можливості створення в структурі апарату відповідної ради спеціального підрозділу. Перелічені органи діють на професійній, постійній засаді і здійснюють повсякденне управління діяльністю ко­мунальних підприємств, виконуючи функції, передані їм радами. Про виконання наданих ра­дами повноважень органи управління комунальними підприємствами звітують перед радами як представниками власників - територіальних громад.

3. Коментована стаття передбачає два різновиди комунальних унітарних підприємств:

- комунальне комерційне підприємство;

- комунальне некомерційне підприємство.

Правовий статус комунального комерційного підприємства схожий із статусом держав­ного унітарного комерційного підприємства (див. детальніше коментар до ст. 74, 75 цього Кодексу), а комунального некомерційного - із статусом казенного підприємства. Але є від­мінності, які будуть розглянуті нижче.

4. Комунальне підприємство має статутний фонд, розмір якого визначається радою при створенні підприємства і може бути змінений за рішенням останньої. Формує статутний фонд комунального підприємства виконавчий орган ради, що був визначений радою як орган управління підприємством. До статутного фонду комунального підприємства передається майно, що перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади, та грошові кошти місцевого бюджету у відповідності з вимогами Бюджетного кодексу України. Реєстра­ція комунального підприємства здійснюється на загальних засадах, як і підприємств інших форм власності.

5. Найменування створюваного комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Наприклад, «Комунальне підприємство «Автодор» Київської міської ради».

6. Комунальне підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом і не несе відпо­відальності за зобов'язаннями органів місцевого самоврядування, воно тільки здійснює пе­рерахування частини прибутку у відповідності з вимогами статуту.

7. Безпосереднє управління діяльністю комунального підприємства здійснює його керів­ник (директор, начальник), який призначається на посаду органом місцевого самоврядуван­ня, уповноваженим на це радою. У відповідності із статтею 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ці та інші повноваження по управлінню комунальними підприєм­ствами можуть бути перерозподілені між радою, її органами, відповідним головою. З керів­ником комунального підприємства укладається контракт, у якому визначаються права та обов'язки сторін, умови матеріального, організаційно-технічного, соціально-побутового за­безпечення його діяльності, строк його дії, умови розірвання. Умови оплати праці керівника комунального підприємства повинні відповідати вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, за­снованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» [478]. Цей документ, поряд із статутом підприємства, визначає правове становище керівника кому­нального підприємства. Керівник звітує перед органом, уповноваженим радою. Періодич­ність звітів може бути різною, звичайно це квартал та рік.

8. Комунальні підприємства зобов'язані, як і інші суб'єкти господарювання, виконувати рішення органів державної влади та місцевого самоврядування. При цьому органи місцевого самоврядування мають більший обсяг повноважень щодо до комунальних підприємств, оскільки виконують не тільки функції управління, але й функції їх власника. Виконання рішень цих органів може завдати підприємствам збитки, які згідно з частиною 8 коментова­ної статті мають бути відшкодовані цими органами.

9. Серед комунальних підприємств є такі, щодо яких місцеві ради приймають рішення про включення їх до переліку суб'єктів, на які не поширюється Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» [71], оскільки процедури бан­крутства можуть негативно вплинути на життєзабезпечення населеного пункту або їх сукуп­ності. Це, насамперед, містозасновуючі підприємства, природні монополії (підприємства во­до-, газо-, енергозабезпечення та ін.).

Ціноутворення та інші питання діяльності комунальних підприємств розглядаються у від­повідних главах цього Кодексу.

Глава 9 ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА