Державні науково- технологічні пріоритети і критичні технології.

Морозов Олександр Федорович

Професор кафедри менеджменту НТУУ “КПІ”

Дисципліна «Інноваційний менеджмент”

ЛЕКЦІЯ № 14

( 2 години)

Тема 3.13.

Практики державного регулювання інноваційного розвитку

1. Макроекономічна стратегія інноваційного розвитку. 2. Державні науково- технологічні пріоритети і критичні технології. 3. Світовий досвід формування пріоритетів інноваційної політики: США, країни Західної Європи: пряме і непряме стимулювання НДДКР і інновацій в приватному бізнесі, створення інноваційного середовища, діяльність ЄС по стимулюванні інновацій; міждержавні програми, рамкові програми НДДКР ЄС; Японія. 4. Пріоритетні напрями розвитку науки і технологій в Україні: методи і інструменти державного регулювання інноваційної діяльності; прямі і непрямі методи .

5. Глобальна інноваційна система. 6. Нові моделі інноваційної системи розвинених країн.

Завдання для СРС

7. Концепція „тройної спіралі" або моделі стратегічних інноваційних мереж між державою, науковим сектором і підприємствами

Макроекономічна стратегія інноваційного розвитку.

Головною ознакою процесів, що відбуваються у світі, є глобальна інтеграція економіки, політики, науково-технологічної сфери, природоохоронної діяльності і соціального добробуту.

Україна як незалежна держава живе у взаємопов’язаному та взаємозалежному світі.

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень.

Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.

Приєднання України до європейських та світових інтеграційних процесів неможливе без врахування геополітичного чинника, що значною мірою визначається сьогоднішнім станом економіки України та її подальшим розвитком. Україна знаходиться майже в центрі Європи.

Вона займає площу понад 604 тисячі кв. км з населенням майже 46 млн. чоловік. Українські чорноземи відомі в усьому світі. У нас є значні запаси залізної руди, марганцю, титану, кам’яного та бурого вугілля, фосфоритів. Це обумовило розвиток таких галузей промисловості, як металургія, машинобудування, енергетика, гірнича, нафтопереробна та хімічна промисловості, авіаційно-космічна, аграрна та харчова.

У сільському господарстві зайнята п’ята частина всіх працюючих, зосереджена майже чверть виробничих фондів і створюється майже 13% валової доданої вартості держави.

Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє.

Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами.

Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2010—2015 роки передбачено, що визначальним пріоритетом державної політики має стати структурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.

Обраний стратегічний курс на інноваційний розвиток ґрунтується на структурній перебудові економічних галузей, технологічному оновленню промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки. Наявний науково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес України.

Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері.

Було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.

Але прогнози аналітиків про те, що Україна та країни Східної Європи швидко підуть шляхом розвитку високих технологій та підйому економіки за зразком деяких країн Азії та Далекого Сходу не виправдалися.

Невідповідним чином був відпрацьований з точки зору теорії управління і методично необґрунтований процес ринкових перетворень, що призвело до різкого падіння ВВП протягом останніх дев’яти років, скорочення обсягів високотехнологічних виробництв та науково-дослідної діяльності.

На початку цього періоду в Україні керівними стали такі гасла: «Ринок автоматично відрегулює всі проблеми нової країни», «Захід швидко прийме нас до своєї співдружності як рівних».

Будь-яка західна продукція, як і його спосіб життя, сприймалися за еталон, який сліпо наслідувався. Усе вітчизняне за визначенням стало другосортним, неперспективним.

Швидко та безконтрольно лібералізувалася зовнішня торгівля. Величезні кошти з економіки України були спрямовані на закупівлю різноманітної продукції з Заходу, в тому числі й обладнання для промисловості, яке звичайно не могло бути найновішим і конкурентоздатним.

В результаті розробки вітчизняних учених, конструкторів та інженерів стали непотрібними, а вони самі — не затребуваними. Було розірвано єдиний ланцюг, який поєднував власну науку і освіту з власною промисловістю.

Україна прийняла на себе великі зобов’язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Концепцію сталого розвитку в ХХІ столітті — «Декларацію Ріо».

Виходячи з конкретних геополітичних та історичних умов в Україні тоді стала нагальною проблемою розробка та вибір стратегії інноваційного розвитку і побудови економічного механізму її забезпечення в ринкових умовах, що залишилась невирішеною і зараз у 2011 році.

Важливим напрямом при формуванні та впровадженні моделі інноваційного розвитку є концентрація наукового потенціалу на вирішення найбільш актуальних науково-технічних проблем, а також застосування тих технологій, що найбільшою мірою підготовлені до використання у виробництві.

Таким чином, пріоритетами при розробці стратегії та політики розвитку наукомістких технологій в Україні сьогодні є:

— концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, з яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал;

— запровадження програмно-цільового підходу до фінансування усіх секторів наукової сфери;

— впровадження ринкових механізмів підтримки нових технологій, розширення участі малого й середнього бізнесу в науково-технологічному розвитку;

— приведення системи правового захисту інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними нормами та введення інтелектуальної власності у господарський обіг;

— розвиток і впровадження сучасних інформаційних технологій.

Державні науково- технологічні пріоритети і критичні технології.

Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

Методологія досягнення поставленої мети включає формування пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється, на жаль, не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм (ДНТП) для вирішення тих чи інших завдань.

Поряд з численними ДНТП для реалізації цих пріоритетів використовують:

1. Державні замовлення (контракти) на створення науково-технічної продукції.

2. Галузеві науково-технічні програми, яким надано статус національних (національна космічна програма, національна програма інформатизації тощо).

3. Галузеві науково-технічні програми.

І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво ще залишаються невирішеними. Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США.

Досвід роботи технопарків, малих науково-впроваджувальних фірм, інших інноваційних підприємств свідчить про значні можливості нових інноваційних структур у вирішенні проблем впровадження.

Таким чином, є чітко окреслені орієнтири, є досвід роботи у сучасних умовах, розроблені підходи до реалізації інноваційної моделі розвитку економіки, але ми бачимо і недоліки, на які було вказано вище.

Критичні технології

Пріоритети України у розробці та впровадженні критичних технологій повинні здійснюватися в рамках державних програм та проектів як у у нових високотехнологічних напрямах: освоєння космосу, розвиток авіації, біотехнологій, створення інформаційних і телекомунікаційних систем, нових речовин і матеріалів, а також засобів охорони здоров’я, так і традиційних технологічних галузях (металургія, енергетика, хімічна промисловість, сільське господарство),