Тема 9. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс.

1. Суть та структура платіжного балансу.

2. Способи балансування платіжного балансу.

3. Теорії платіжного балансу.

4. ПБ в Україні

5. Методи регулювання ПБ. Фактори, що на нього впливають

1. Визначення та значення платіжного балансу.

Платіжний баланс – це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.

Основні міжнародні економічні операції:

– рух товарів;

– рух послуг;

– рух процентів і дивідендів;

– рух коротко- та середньострокових інвестицій;

– рух валюти.

Зовнішні вимоги по оплаті, записані як – дебет (імпорт капіталу) або зобов’язання з-за кордону заплатити, що записується як кредет (експорт капіталу). Кожна дебетова проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по кредиту платіжного балансу іншої країни.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність.

Статус "резидента" залежить від факту реєстрації його постійного місця перебування чи проживання. Виключення становлять міжнародні організації (ООН, МВФ, Генеральна угода про тарифи і торгівлю й ін.), які не є резидентами тієї країни, де вони розташовані.

"Угода" – це будь-який обмін, у якому товар, економічна послуга чи право власності на активи переходять від резидента однієї країни до резидента іншої.

Розрахунковий баланс це – документ в якому відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.

Сальдо платіжного балансу це – різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є.

Позитивна різниця – коли надходження перевищують платежі.

Негативна різниця – коли надходження менші за платежі (країна має дефіцит платіжного балансу).

2. Структура платіжного балансу.

Платіжний баланс складається з трьох розділів.

Перший розділ платіжного балансу – рахунок поточних операцій - фіксує процес обміну товарами та послугами, а також односторонні разові платежі.

Частина платіжного балансу, що відбиває експорт і імпорт товарів, називається торговим балансом країни. Експорт товарів мінус імпорт товарів дає сальдо торгового балансу. Воно буде позитивним, чи активним, якщо експорт перевищує імпорт, і пасивним, або дефіцитним, у протилежному випадку.

У сумі підсумок по торговому балансу, обміну послугами, разових платежах та інших неторгових операціях дає підсумок або сальдо по поточних рахунках чи сальдо балансу поточних операцій.

Другий розділ платіжного балансу – баланс руху капіталів. Він відбиває купівлю та продаж активів, надання й одержання довго- та короткотермінових позик і позичок.

Баланс послуг та некомерційних операцій. Він відображає такі види економічних відносин як:

– платежі і надходження за користуванням іноземним транспортом;

– розрахунки за страхові послуги, за користуванням зв’язком;

– розрахунки по туризму;

– розрахунки по культурному обміну.

Зв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху капіталів виражається формулою:

ВНП = С + І + G + NX

Ми визначили чистий експорт (NX) як різницю між експортом і імпортом товарів та послуг, тобто як сальдо рахунка поточних операцій.

Якщо з обох частин рівняння відняти споживання (С) і державні витрати (G), то ліва частина (ВНП – С – G) є форма вираження національних заощаджень (S). Формулу можна подати у вигляді:

S = І + NX

Продовжимо перетворення і віднімемо з обох частин рівняння інвестиції. Одержуємо:

S – І = NX

Різниця між внутрішніми заощадженнями (S) і інвестиціями (І) – це рахунок руху капіталів платіжного балансу. Якщо інвестиції перевищують внутрішні заощадження країни, то інвестиційні проекти фінансуються за рахунок позик на світових фінансових ринках. Якщо національні заощадження перевищують інвестиції, то реінвестовані всередині країни кошти можуть бути використані для видачі кредитів іншим країнам. Такі кредити можуть використовуватися за цільовим призначенням для оплати товарів і послуг даної країни й в інших цілях.

Статті першого та другого розділів платіжного балансу, що відображають рух коштів по поточних операціях і рух капіталів, є основними статтями платіжного балансу. Статті, що залишилися, можна об'єднати в один, третій, розділ. Він відображає розрахунки по офіційних резервних рахунках. У нього також входять купівля та продаж золота.

Баланс руху капіталів та кредитів відображає:

– приплив у країну іноземних інвестицій та позик;

– вивіз капіталу та надання кредитів іншим державам.

У багатьох країнах, які є експортерами капіталу, важливе місце у балансі руху капіталів посідають проценти та дивіденди по закордонних вкладеннях капіталу.

Для ряду країн важливою статтю платіжного балансу є витрати, що пов’язанні з утриманням військових баз та контингентів військ за кордоном

Відображені в даному розділі зміни іноземних активів держави за кордоном і активів іноземних урядів у країні виділяються в окремий розділ у силу свого особливого призначення. Вони, як правило, не пов'язані з комерційною діяльністю, а виступають засобом урівноваження сальдо платіжного балансу.

Всі три розділи платіжного балансу в сумі мають складати нуль. Кожна угода передбачає платежі в тій чи іншій формі, тобто всі напрямки використання іноземної валюти повинні мати джерела покриття.

Для цілей урівноваження платіжного балансу, зокрема покриття його дефіциту, відповідно до інтересів національної економіки можуть використовуватися продаж золота, залучення нових кредитів, збільшення (якщо згодні кредитори) прострочених платежів з обслуговування поточного боргу та ін.

3. Методи зрівноваження платіжного балансу.

На платіжний баланс країни впливають наступні макроекономічні фактори:

1) національний дохід (чим він більший тим більше від’ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка);

2) рівень процентних ставок (чим вищий рівень процентних ставок в країні тим більше додатне сальдо фінансового рахунка);

3) обсяг грошової емісії (чим більший обсяг грошової емісії, тим більше відємне сальдо фінансового рахунка);

4) фіскальна політика держави;

5) валютний курс.

Статті балансу поділяються на основні та балансувальні.

Основні статті у них відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу.

Балансові статті у них відображаються операції, які не мають самостійності.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є методом визначення його дефіциту або активу.

Фінансування дефіциту платіжного балансу здійснюється за рахунок:

1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2) продажу золота;

3) отримання трансфертів з-за кордону;

4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.

У випадках коли врегулювання платіжного балансу не можливе за допомогою даних резервів використовують виключне фінансування.

Операції виключного фінансування:

1) анулювання боргу;

2) обмін заборгованості на акції;

3) запозичення для врегулювання платіжного балансу;

4) переоформлення заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю;

6) залучення коштів.

4. Теорії платіжного балансу

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу була розроблена у ХVІІІ ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Згідно даної теорії платіжний баланс пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє конкурентоспроможності її товарів, збільшення їх експорту і врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Кейнсіанці вважали, що хронічна неврівноваженість платіжного балансу не може бути автоматично скорочена за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне регулювання різними методами.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Хородом, Т. Сцитовським, Р. Менделем та ін. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою – тривалу рівновагу платіжного балансу.

Інструментально-цільовий метод регулювання платіжного балансу розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблення економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умовно поділивши показники та інструменти та цілі державної економічної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв’язків між неврівноваженістю міжнародних розрахунків країн та змінною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та валютного регулювання.

Теорія нормативного регулювання платіжного балансу розроблена Дж. Вільямсоном, Р. Мілером та ін. Особливість теорії – поєднання анти циклічного та антиінфляційного регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу. Розглядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановлення рівноваги між попитом та пропозицією. Основна ідея відкритість економіки.

Теорія міждержавного регулювання платіжного балансу базується на використанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму. Бреттон-Вудською системою було передбачено систематичне регулювання платіжного балансу країнами як з активним так із пасивним сальдом, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.

Ямайська валютна система відроджує принципи семетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним так із пасивним сальдом. Так МВФ розробляє макроекономічні моделі стабілізації по кварталах, які впливають на п

Наши рекомендации