Аналіз фінансування за рахунок залученого капіталу

Ефективна фінансова діяльність підприємства не можлива без постійного залучення позичкових коштів. Використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити об'єм господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку — підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу складає власний капітал — на підприємствах ряду галузей економіки об'єм позичкових коштів, які використовуються, значно перебільшує об'єм власного капіталу. У зв'язку з цим управління із залученням і ефективним використанням позичкових коштів є однією з найважливіших функцій фінансового менеджменту, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позичковий капітал, що використовується підприємством, характеризує у сукупності об'єм його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання у сучасній господарській практиці диференціюються таким чином:

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми функціонуючого на підприємстві позичкового капіталу з терміном його використання більше одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові кредитні кошти (заборгованість за податковим кредитом; заборгованість за емітованими облігаціями; заборгованість за фінансову допомогу, яка була надана на зворотній основі тощо), термін погашення яких ще не настав або непогашені в установлений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми залученого позичкового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позичкові кошти (як передбачені до погашення в наступному періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (за товарами, роботами і послугами; за виданими векселями; за отриманими авансами; за розрахунками з бюджетом і позабюджетними фондами; оплатою праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) та інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства по мірі погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позичкових коштів. Джерела і форми залучення позичкових коштів підприємством вельми різноманітні.

З урахуванням класифікації організується управління залученням позичкових коштів, яке являє собою цілеспрямований процес їх формування з різних джерел і у різних формах відповідно до потреб підприємства в позичкових коштах на різних етапах його розвитку. Різноманітність завдань, які вирішуються підприємством у процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики у цій сфері на підприємствах, що використовують значний об'єм позичкового капіталу.

Політика залучення позичкових коштів являє собою частину загальної фінансової стратегії, яка полягає у забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позичкового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позичкових коштів включає такі основні етапи:

1. Аналіз залучення і використання позичкових коштів у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення об'єму, складу і форм залучення позичкових коштів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання. Розглянемо п'ять:

На першому етапі вивчають динаміку загального об'єму залучення позичкових коштів у періоді, який розглядається; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, об'ємів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі виявляють основні форми залучення позичкових коштів, аналізують динаміку питомої ваги сформованих фінансових кредитів, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позичкових коштів, які використовуються підприємством.

На третьому етапі встановлюють співвідношення об'ємів позичкових коштів, які використовуються підприємством, за періодом їх використання. З цією метою проводиться відповідне групування позичкового капіталу, що використовується за цією ознакою, вивчають динаміку співвідношення коротко- і довгострокових позичкових коштів і їх відповідність об'єму оборотних і позаоборотних активів, що використовуються.

На четвертому етапі вивчають склад конкретних кредиторів підприємства, умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятому етапі вивчають ефективність використання позичкових коштів у цілому та окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності й рентабельності позичкового капіталу, розглянуті раніше. Перша група цих показників зіставляється у процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позичкових коштів на підприємстві у визначених об'ємах і формах.

2. Визначення мети залучення позичкових коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством на суворо цільовій основі, що є однією з умов подальшого ефективного їх використання. Основною метою залучення позичкових коштів є:

а ) поповнення необхідного об'єму постійної частини оборотних активів. Нині більшість підприємств, що займаються виробничою діяльністю, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина фінансування здійснюється за рахунок позичкових коштів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку би модель фінансування активів не використовувало підприємство, в усіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позичкових коштів;

в) формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів. Метою залучення позичкових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація), поновлення основних засобів (фінансовий лізинг);

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках позичкові кошти залучаються для видачі коштів своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових та городніх ділянок та на інші аналогічні потреби;

ґ) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позичкових коштів забезпечується і в цьому випадку, хоча таке їх залучення здійснюється, зазвичай, на короткі строки і у невеликих об'ємах.

3. Визначення граничного об'єму залучення позичкових коштів. Максимальний об'єм цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового леверіджу. Оскільки об'єм власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі — загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена попередньо. Згідно з нею розраховується коефіцієнт фінансового леверіджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу у майбутньому періоді й розрахованого коефіцієнта фінансового леверіджу визначається граничний об'єм позичкових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу.

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але й з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить, у подальшому, зниження вартості залучення.

3 урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позичкових коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позичкового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться у розрізі різних форм позичкового капіталу, який залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел залучення позичкових коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позичковому капіталі.

5. Визначення співвідношення об'єму позичкових коштів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в об'ємах коротко- і довгострокових позичкових коштів базується на меті їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (більше 1 року) позичкові кошти залучаються, як правило, для розширення об'єму власних основних коштів і формування об'єму інвестиційних ресурсів, якого не вистачає (хоча при консервативному підході до фінансування активів позичкові кошти на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позичкові кошти залучаються для всіх інших потреб їх використання.

Розрахунок необхідного розміру позичкових коштів у рамках кожного періоду здійснюється у розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою цих розрахунків є визначення термінів використання позичкових коштів, що залучаються, для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання позичкових коштів.

Повний термін використання позичкових коштів являє собою період часу з початку їх надходження до погашення всієї суми боргу. Він включає в себе три часових періоди: а) термін корисного використання; б) пільговий (граціонний) період; в) термін погашення:

а) термін корисного використання — це період часу, протягом якого підприємство безпосередньо використовує надані позичкові кошти у своїй господарській діяльності;

б) пільговий (граціонний) період — це період часу з моменту закінчення корисного використання позичкових коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових засобів;

в) термін погашення — це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу і відсотків за використовуваними позичковими коштами. Цей показник використовується у тих випадках, коли виплата основного боргу і відсотків відбувається не одномоментно після закінчення терміну використання позичкових коштів, а частинами, протягом певного періоду часу за встановленим графіком.

Розрахунок повного терміну використання позичкових коштів здійснюється у розрізі перерахованих елементів, виходячи з їх використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позичкових коштів являє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони є у використанні на підприємстві.

Він визначається за формулою:

Середній термін використання позичкових коштів визначається за кожним цільовим напрямком залучення цих коштів; за об'ємом їх залучення на коротко- і довгостроковій основі; за залученою сумою позичкових коштів у цілому.

Співвідношення позичкових коштів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізоване також з урахуванням вартості їх залучення.

6. Визначення форм залучення позичкових коштів. Ці форми диференціюються у розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форми залучення позичкових коштів підприємство здійснює, виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позичкових коштів. Основними кредиторами підприємства є, зазвичай, його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні стосунки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших умов належать: а) термін надання кредиту; б) відсоткова ставка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; ґ) інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

Термін надання кредиту є однією з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета його залучення (наприклад, іпотечний кредит — на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит — на період повної реалізації закуплених товарів тощо).

Відсоткова ставка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і розміром.

За формами розрізняють відсоткову ставку (для нарощування суми боргу) й облікову ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути надана відсотковій ставці, оскільки у цьому випадку витрати з обслуговування боргу будуть меншими.

За видами розрізняють фіксовану ставку відсотка (встановлену на весь термін кредиту) і плаваючу ставку відсотка (з періодичним переглядом її розміру залежно від зміни облікової ставки центрального банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого відсоткова ставка лишається незмінною, називається відсотковим періодом. В умовах інфляції для підприємства найкращою є фіксована ставка або плаваюча ставка з високим відсотковим періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінюванні його вартості. За товарним кредитом він приймається при оцінці у розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені товари, вираженому в річному обчисленні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплати суми відсотка рівномірними частками; виплати всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (при погашенні кредиту). При інших рівних умовах найоптималь-нішим є третій варіант.

Умови виплати основної суми боргу характеризуються передбачуваними періодами його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: часткового повернення основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повного повернення всієї суми боргу по закінченні терміну використання кредиту; повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду по закінченні терміну корисного використання кредиту. При інших рівних умовах третій варіант є для підприємства найбільш оптимальним.

Інші умови, пов'язані з отриманням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту відносно суми застави або завдатку.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступає показник оборотності та рентабельності позичкового капіталу.

10. Забезпечення розрахунків за кредитами. З метою забезпечення повернення кредитів може заздалегідь резервуватися спеціальний зворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються у платіжний календар і контролюються у процесі моніторингу поточної фінансової діяльності. На підприємствах, які залучають великі об'єми позичкових коштів у формі фінансового і товарного (комерційного) кредиту, загальна політика залучення позичкових коштів може бути згодом деталізована у розрізі вказаних форм кредиту.