Основні терміни і поняття.

Тема 3. Економічна система суспільства.

1. Економічна система: її єдність та структурні елементи.

2. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

3. Економічні відносини, їх структура.

4. Типи і еволюція економічних систем.

5. Загальний економічний закон розвитку економіки.

Основні терміни і поняття.

Економічна система. Продуктивні сили. Економічні відносини. Господарський механізм. Суспільний поділ праці. Спеціалізація. Кооперація. Концентрація виробництва. Техніко-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини. Соціально-економічні відносини. Спосіб виробництва. Соціально-економічна формація. Цивілізація. Загальний економічний закон розвитку економіки.

Економічна система - це певним чином структурована і упорядкована форма організації економічного життя суспільства.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили - це сукупність факторів виробництва: засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважнішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві і насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Існування економічної системи забезпечується через функціональний взаємозв’язок її складових, а її розвиток відбувається через якісні і кількісні зрушення в самій системі під впливом різних факторів.

Суспільний поділ праці в розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає структуру продуктивних сил та виробничих відносин.

Суспільний поділ праці- це спеціалізація людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси.

Генезис суспільного поділу праці включає три етапи.

Впродовж майже трьох мільйонів років існування первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. пастуші племена відокремлюються від землеробських. Це перший великий суспільний поділ праці.

Пізніше відбувся другий – ремесло відокремилось від землеробства. Третій великий суспільний поділ праці відбувся в рабовласницькому суспільстві, коли виділився клас купців.

Розрізняють поділ праці двох видів - усередині національної економіки й усередині підприємства. Поділ праці всередині національної економіки виявляється в існуванні:

ü загального поділу праці – поділу праці національного виробництва на великі сфери і найбільші його галузі (промисловість, сільське господарство, сфера послуг...)

ü часткового поділу праці – поділу найбільших галузей і сфер людської діяльності на складові частини (легка промисловість, важка промисловість, тваринництво...)

ü а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни.

Одиничний поділ праці - поділ праці в середині окремого підприємства на професії, види зайнятості, відбувається між цехами, майстернями і т.д. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес а багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Людство не випадково поглиблює поділ праці й розкриває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду - підвищують продуктивність праці.

Поділ праці відбувається також між країнами. Спеціалізація виробництва дає змогу різним країнам виробляти ті продути, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи.

Спеціалізація обов’язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, й обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами.

Поглиблення суспільного поділу праці викликає до життя необхідність узгодження і об’єднання діяльності людей. Виникають відносини кооперації, комбінування, концентрації виробництва та інші, які у своїй взаємодії утворюють техніко-економічні відносини.

Кооперація - це зв’язок спеціалізованих виробничих підрозділів чи одиниць, їх обмін різними видами діяльності і продукцією. На рівні окремого підприємства кооперація здійснюється у формі прямих зв’язків між виробничими підрозділами підприємства. Кооперативні зв’язки існують між незалежними діловими одиницями, що спільно виготовляють певний продукт чи продукти. За даними статистики, великі фірми мають кооперативні зв’язки з тисячами та навіть десятками тисяч дрібних юридично самостійних виробників.

Концентрація виробництва - виникнення великих підприємств, на яких виготовляють значний відсоток продукції певної галузі. Концентрація виробництва дає змогу зменшувати витрати, отже, підвищує ефективність виробництва.

Поглиблення поділу праці є неодмінною умовою нагромадження національного багатства, споживчих і капітальних благ, інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарський процес залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці ХХ ст.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування засобів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системостворюючу функцію.

В процесі тривалого історичного і економічного розвитку, суспільство пройшло складний шлях. Існує багато варіантів підходів до класифікації економічних систем в залежності від того, якій системоутворюючій складовій (чи складовим) віддається перевага в дослідженні, на яких взаємозалежностях робиться акцент.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Цей підхід тривалий час панував у вітчизняній політичній економіці. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію. Економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається, як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

· первіснообщинний

· рабовласницький

· феодальний

· капіталістичний

· комуністичний

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними відносинами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Недоліки цього підходу:

· п’ятиланкова періодизація не має всеохоплюючого значення;

· не враховуються соціокультурні та інші неекономічні фактори в розвитку суспільства;

· надмірна абсолютизація класового протистояння.

Цивілізаційний підхід, що розвивався останні десятиліття, акцентує увагу на складових поняття «цивілізація».