Функціонально-елементний склад інвестицій. Ефект мультиплікатора.

Міжнародні інвестиції за своїм складом і роллю в економічних процесах бувають:

1) валові (сукупні) – загальний обсяг інвестованих коштів, що спрямовуються на будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів, тобто на просте і розширене відтворення об’єктів інвестування.

2) чисті – являють собою суму валових інвестицій, зменшену на обсяг амортизаційних відрахувань в певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни.

Якщо сума чистих інвестицій являє собою від’ємну величину (Іч<0), тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань (Ів<А), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу виробленої продукції. Така ситуація характеризує державу, яка «проїдає свій капітал».

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (Іч=0), тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань (Ів=А), це означає відсутність економічного зростання, оскільки виробничий потенціал залишається незмінним. Така ситуація характеризує державу, що «топчеться на місці».

Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (Іч>0), тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань (Ів>А), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, тобто забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу. Така ситуація характеризує державу з «економікою, яка безупинно розвивається».

Зростання обсягу чистих інвестицій викликає збільшення доходів. При цьому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. Розглянемо це на прикладі. Припустимо, що на придбання сучасного обладнання було витрачено 100 млн. грн. Це дозволило отримати відповідний доход будівельникам і машино будівельникам. Якщо вони половину цього доходу витратять на споживання, то інші виробники споживчих товарів одержать ще 50 млн. грн. доходу. Якщо ж і вони половину свого доходу витратять на споживання, то інші виробники споживчих товарів отримають доход в сумі 25 млн. грн. Цей процес буде продовжуватися і далі.

Умови рівноваги:

В=Д

100=100

1 грн. інвестицій = 2-3 грн. доходу

Таким чином, кожна гривня інвестицій дозволить одержати 2-3 грн. доходу.

В економічній теорії процес зростання доходу у більшому обсязі, ніж інвестиції в економіку, носить назву «ефект мультиплікатора». Сам термін «мультиплікатор» характеризує числове значення коефіцієнта зростання доходу внаслідок зростання обсягу чистих інвестицій.

Наприклад, якщо при зростанні інвестицій на 100 млн. грн. сума одержаного національного доходу складе 250 млн. грн., то інвестиційний мультиплікатор дорівнює:

Мультиплікатор є показником зростання попиту і відповідно доходів зі збільшенням інвестицій. Поняття мультиплікатора введене Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946). Він був учнем Маршалла і поряд з Пігу та Хоутрі належав до його економічної школи.

Правило Кейнса:

Будь-який новий приріст інвестицій автоматично забезпечує приріст сукупних доходів, в яких частка заощаджень зростає переважаючими темпами стосовно частки, яка споживається. Внаслідок цього забезпечується основа майбутніх інвестицій.

На думку Кейнса, мультиплікатор дає змогу оцінити ефект від інвестиційного стимулювання, тобто інвестиційних витрат:

Стимулюючий ефект мультиплікатора залежить від багатьох факторів:

Так, якщо збільшуються податки (t), то віддача від інвестованих коштів знижується. Якщо імпорт країни є досить значним, то частина «нових» доходів від інвестицій уходить за кордон, зростає ймовірність дефіциту платіжного балансу.

Оскільки, за Кейнсом, інвестиційна діяльність є менш стабільною, сильніше підпорядкованою зовнішнім впливам, ніж сфера попиту, то міжнародну економічну політику слід будувати саме на дії мультиплікативних зв’язків.

Чинники, що визначають рівень чистих міжнародних інвестицій:

1) розподіл отриманого доходу на споживання і заощадження;

За умови низьких середньодушових доходів основна їх частина витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньої частки, спрямованої на заощадження, які у свою чергу виступають джерелом інвестиційних ресурсів.

Отже, зростання питомої ваги заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій, і навпаки.

2) очікувана норма чистого прибутку;

Вплив цього чинника обумовлений тим, що прибуток є основним спонукальним мотивом інвестицій. Чим вищою є очікувана норма чистого прибутку, тим вищим буде обсяг інвестицій і навпаки.

3) ставка позичкового відсотку;

В процесі інвестування використовується не тільки власний, але й позиковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позикового відсотку (Пр>r), то за інших рівних умов інвестування виявиться ефективним.

Тому зростання ставки позичкового відсотку (r) викликає зниження інвестицій і навпаки.

4) передбачуваний, прогнозований (очікуваний) темп інфляції.

Чим вищим є цей показник, тим більшою мірою буде знецінюватися майбутній прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів буде до нарощування обсягів інвестицій. Особливу роль цей фактор відіграє в процесі довгострокового інвестування.

Інвестиції (як внутрішні, так і міжнародні) класифікуються за такими ознаками:

1) За об’єктами вкладення коштів поділяються на:

А) реальні (капітальні) – кошти, вкладені в матеріальні (будівлі, споруди, обладнання) та нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, документація проектно-технічних та проектно-конструкторських робіт, програмні засоби тощо). Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, що пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями. Вони складаються переважно з інтелектуальних інвестицій;

Б) фінансові – вкладення коштів у різні фінансові інструменти, тобто у цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

2) За характером участі інвестора розрізняють:

А) прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів, участь у реалізації інвестиційного проекту на всіх стадіях інвестиційного циклу (передінвестиційні дослідження, проектування і будівництво об’єктів, виробництво);

Б) непрямі (опосередковані), що здійснюються через фінансових посередників, тобто інвестиційні фонди й компанії, які акумулюють фінансові засоби через інвестиційні цінні папери, на свій розсуд інвестують їх та управляють ними. Фінансові посередники також розподіляють доходи від інвестицій між вкладниками коштів.

Непрямі інвестиції в цінні папери називають портфельними інвестиціями.

3) За термінами інвестування розрізняють:

А) короткострокові – вкладення на період не більш одного року (короткострокові депозитні банківські вклади, ощадні сертифікати терміном до одного року);

Б) довгострокові – вкладення капіталу терміном понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:

- до 2 років;

- від 2 до 3 років;

- від 3 до 5 років;

- понад 5 років.

4) за формами власності інвесторів інвестиції бувають:

А) приватні – це кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

Б) державні – це кошти державного бюджету, бюджетні кошти місцевих органів влади, державних підприємств і установ;

В) іноземні – позичкові та кредитні ресурси, залучені з-за кордону. Вони можуть здійснюватися іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

Г) спільні – здійснюються разом суб’єктами даної країни та іноземних держав.

5) за формами участі інвестора або джерелами формування інвестиційних ресурсів поділяються на:

А) власні ресурси інвесторів (частина прибутку, що інвестується);

Б) позикові інвестиційні ресурси – державний кредит, комерційний банківський кредит, позичені права (розпорядження, власності);

В) залучені на правах часткової участі спільно з ресурсами інших інвесторів (колективний інвестор). Ця обставина визначає, чи буде участь інвестора в інвестиційному проекті цілком самостійною, чи тільки частковою (пайовою) через прямий внесок або придбання акцій, концесій, облігацій та інших цінних паперів.

6) за ступенем та причинами ризику розділяють:

А) безризикові (наприклад короткострокові інвестиції у країни зі стабільною економічною ситуацією);

Б) ризикові, які у свою чергу в залежності від ризикових чинників поділяються на:

- форс-мажорні обставини – це стихійні лиха (землетруси, повені, шторми) та інші надзвичайні ситуації;

- макроекономічні ризики, пов’язані зі змінами макроекономічної ситуації (значними коливаннями кредитних ставок, різкими непередбачуваними змінами валютних курсів та експортних цін на товари й сировину);

- операційні, або комерційні, тобто ризики, що визначаються специфікою інвестиційного проекту. До них належать невиконання планів робіт, перевитрата коштів через помилки у проектуванні, плануванні та координації робіт, виробничо-технологічні ризики (аварії, вихід з ладу устаткування). До операційних ризиків можна також включити ризики, пов’язані із:

- порушенням сторонами власних юридичних зобов’язань;

- запровадженням ембарго на експорт (імпорт);

- скасуванням експортно-імпортних ліцензій;

- забороною чи обмеженням права вільного продажу товару;

- раптовими дискримінаційними змінами системи оподаткування (запровадження нових або збільшення чинних податків на імпорт і експорт товарів і обладнання);

- політичні ризики, виникнення яких залежить від політичних причин і міри втручання держави реципієнта інвестицій у господарську діяльність. До них відносять: неможливість конвертації і репатріації доходів інвестора; експропріація (часткове або повне позбавлення інвестора права власності, контролю та інших прав на застраховану інвестицію); війни і суспільні заворушення.

Структура міжнародного руху капіталу

Найменування форми міжнародних інвестицій	1990 р.	2007 р.	2008 р.
Прямі інвестиції	50%	30%	20%
Портфельні інвестиції	20%	60%	70%
Міждержавні кредити і банківські депозити	30%	10%	10%

Аналіз даних таблиці свідчить, що міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більший за обсягом від ринку міжнародних прямих інвестицій. Причому він поступово продовжує розширюватись.

Постає питання: «Між якими групами країн в сучасних умовах привалює міжнародне інвестування?».

Переважна частина і прямих, і портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами у формі перехресного інвестування. Вивезення інвестицій із країн, що розвиваються, дуже значне і нестабільне, а наприкінці 1980-х – початку 1990-х років відзначався навіть нетто-відплив портфельних інвестицій.

На передові позиції в іноземному інвестуванні вийшли країни ЄС, причому сукупний обсяг їх прямих інвестицій наприкінці 20-го століття більш ніж у 2,5 рази перевищував обсяг експорту прямих інвестицій США.

До групи країн, які переважно вивозять капітал (так званих нетто-інвесторів) належать Японія, Франція, Німеччина.

До групи країн, які переважно приймають іноземні інвестиції, належать Ірландія, Італія, Великобританія, Туреччина, (США починаючи з 1985 р.), більшість країн, що розвиваються.

До групи країн, де забезпечується приблизна рівновага у ввезенні-вивезенні інвестиційних коштів, відноситься решта країн Західної Європи, Канада.

Характерними рисами сучасного міжнародного інвестування є:

1) збільшення кількості країн, що належать до міжнародних інвесторів.

До традиційних іноземних інвесторів додалися останнім часом Південна Корея, Тайвань, Китай та ін.

Обмеження:

1. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновітніших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар’єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо.

2. Зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції.

3. Зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо до ІІ Світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько ¾ закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів.

4. Перерозподіл інвестиційного кредитування з комерційних фінансових структур на користь міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк). Причому, з одного боку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого – позичальниками країн Заходу.

5. Велика роль ТНК і ТНБ в міжнародному інвестуванні. Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу. ТНК належить близько 90% прямих зарубіжних інвестицій, ¼ світового виробництва товарів, ½ світової торгівлі та валютних ресурсів.

Переваги міжнародних інвестицій порівняно з національними (внутрішніми):

1) більш висока якість інвестування (більша доходність при меншому ризику).

Наприклад, світовий індекс акцій, який характеризує їх середній курс, з вересня 1995 р. по жовтень 1996 р. зріс на 11,2%. За той же період індекс фондового ринку США підвищився на 17,2%, в Європі – на 11,9%, у Тихоокеанському регіоні – на 9,5%. При цьому у Великобританії та Німеччині цей показник збільшився на 11%, у Франції – на 4,3%. В той час як в ряді інших країн було зареєстровано падіння фондового індексу: у Фінляндії – на 19,7%, у Південній Африці – на 2,6%, в Таїланді – на 10%. Таким чином, інвестори, наприклад з Фінляндії чи Німеччини змогли вкласти свої кошти в більш доходний ринок США.

2) додаткова дохідність від можливого зростання курсів іноземних валют відносно валюти інвестора;

3) більші можливості диверсифікації інвестиційного портфеля та використання методів хеджування інвестиційних коштів (методів захисту від несприятливих змін).

Складності здійснення міжнародних інвестицій:

1) психологічні бар’єри, що зумовлені недостатнім знанням економіки, політики і культури іноземних країн;

2) інформаційна обмеженість; Останнім часом відбувається розвиток міжнародних інформаційних систем. Такі системи, як Reuters (Рейтерс), Telerat (Телерет), Tenfore (Тенфор), Forex (Форекс) не тільки повідомляють про новини, але й наводять ціни на окремих ринках цінних паперів.

Створюються спеціальні цінові системи, такі як Exshare і Telekurs, що дають обширно інформацію по всіх світових ринках, включаючи дані про рух капіталів та дивідендів.

Створено спеціальні пакети програм, що забезпечують дані про котирування і надають допомогу при фінансовому аналізі, такі як IDS, Datasdream для персональних комп’ютерів.

3) особливості оподаткування і законодавчого забезпечення міжнародного розміщення капіталу і повернення доходів та самих інвестованих коштів до своєї країни. Найчастіше при міжнародному інвестуванні сплачуються такі податки: а) на операції; б) на приріст капіталу; в) на дохід (дивіденди та %).

Податок на операції може бути пропорційним обсягу угоди. Наприклад, в Швейцарії існує федеральний збір на операції з цінними паперами в розмірі 0,09% їхнього обсягу. У Росії береться податок на операції з цінними паперами в розмірі 0,3% обсягу угоди з корпоративними цінними паперами і 0,1% обсягу угоди з державними цінними паперами. В країнах, де брокери беруть комісійні, такий податок може бути пропорційним розміру комісійних. У деяких країнах існує фіксований податок на угоду. Як правило, розмір податку на операції є мізерним порівняно з іншими податками.

Приріст капіталу (різниця між ціною придбання і продажу цінного паперу), як правило, в країні інвестора незалежно від того, де були інвестиції, тобто внутрішні та міжнародні інвестиції обкладаються цим податком однаковим чином.

Доход на іноземні інвестиції виплачується юридичною особою однієї країни резиденту другої країни. Це нерідко створює конфлікт національних юрисдикцій, оскільки обидві країни можуть побажати обкласти цей дохід податком, що призведе до подвійного оподаткування. Для усунення подвійного оподаткування укладаються міжнародні договори, згідно яких інвестор отримує в країні, що приймає інвестиції, дохід за вирахуванням податку, а також податковий кредит. У країні базування, де розташований інвестор податком обкладається загальний розмір іноземних доходів, але розмір цього податку зменшується на розмір податкового кредиту, тобто на величину податку, справленого в країні інвестицій. Справлений податок в більшості країн враховується на ринках акцій. Для доходів від облігацій він не враховується.

4) додаткові витрати, що охоплюють:

а) більш високі комісійні виплати посередникам на іноземних ринках;

Комісійні виплати дилери міжнародних фондових бірж можуть брати в різних формах: у договірному розмірі; фіксовано за встановленою шкалою; у вигляді різниці цін купівлі і продажу. У США комісійні при угодах з акціями є низькими – як правило 0,18% для великих угод, в інших країнах вони є вищими і можуть становити від 0,3% до 1%. Для угод з облігаціями середній розмір комісійних визначити важко, тому що він зазвичай визначається у вигляді різниці цін купівлі та продажу, яка залежить від обсягу угод по конкретних облігаціях.

б) більш високу плату за оформлення угод при міжнародних інвестиціях порівняно з угодами на національних ринках. Це пов’язане з багато валютною системою обліку та звітності і складністю структури розрахункової системи. В деяких країнах існують недорогі та ефективні централізовані розрахункові системи з єдиною кліринговою палатою. В цілому витрати, пов’язані з оформленням угод при міжнародних інвестиціях можуть складати 0,1% від вартості активів.

в) більш високу плату за управління портфелем міжнародних інвестицій. Підвищена плата викликана:

- підпискою на міжнародні бази даних;

- дослідженнями міжнародного ринку;

- розбіжностями облікових систем в різних країнах;

- вартістю міжнародних комунікацій (міжнародний телефон, комп’ютерні мережі, поїздки за кордон).

Найчастіше такі витрати більше аналогічних витрат при управлінні портфелем національних інвестицій на величину від 0,1% до 0,3% від вартості активів.

5) додаткові ризики для нерезидентів:

- введення обмежень на діяльність нерезидентів, на вивезення капіталу та доходу;

- можливість арештів кореспондентських рахунків у валютах нерезидентів;

- загроза банкрутств клірингових центрів;

- ризики падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення доходності інвестицій в перерахунку на валюту інвестора.