Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство 4 страница

Після перевірки наведених у документах відомостей (на предмет їх законності та досто­вірності) та комплектності пакета документів орган державної реєстрації фіксує дату надхо­дження документів. Протягом вищевказаного строку з дня надходження документів він зобов'язаний внести дані з реєстраційної картки до державного реєстру суб'єктів господа­рювання (зробити відповідний запис — провести державну реєстрацію) та видати такому суб'єкту свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

7. Зареєстровані суб'єкти господарювання ідентифікуються в господарському обороті за допомогою кодів, за якими вони включені до державного реєстру. Такий код обов'язково за­значається на печатках і штампах суб'єкта господарювання та дозволяє усім зацікавленим особам оперативно отримати необхідні загальнодоступні відомості з державного реєстру. Це дозволяє уникати плутанини з індивідуалізацією суб'єктів господарювання (наприклад, як­що у суб'єктів - фізичних осіб тотожні прізвища, імена та по батькові, їх можна розрізнити за допомогою ідентифікаційних кодів).

8. Усі суб'єкти господарювання після їх державної реєстрації повинні стати на податко­вий облік в органах державної податкової служби. Порядок взяття суб'єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами Державної податко­вої адміністрації України (ДПА). Підставою для взяття суб'єкта господарювання на облік у податкових органах є свідоцтво про державну реєстрацію. Після взяття суб'єкта на податко­вий облік він може відкривати необхідні йому для господарювання банківські рахунки. Сві­доцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтвер­джує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку (порядок відкриття рахунків регла­ментується відомчими нормативними актами Національного банку України (НБУ).

9. Одним з принципів державної реєстрації суб'єктів господарювання є принцип публічно­сті, який за своєю суттю ототожнюється з принципами прозорості державної реєстрації. Він виявляється в тому, що відомості про державну реєстрацію всіх суб'єктів господарюван­ня включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Усі відомості з такого реєстру повинні бути публічними, тобто відкритими, прозорими, за­гальнодоступними - кожна особа, яка бажає з ними ознайомитися, повинна мати можливість зробити це і одержати з реєстру необхідні данні. Єдиний державний реєстр суб'єктів госпо­дарювання є частиною інформаційного ресурсу України. Він має бути доступним за допомо­гою засобів технічної комунікації (насамперед - за допомогою INTERNET). Відомостей, що містять державну таємницю, єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання не міс­тить, тому він і є відкритим.

10. Принцип загальновідомості державної реєстрації суб'єкта господарювання є своєрід­ною новелою в українському законодавстві. Він означає, що відомості про державну реє­страцію такого суб'єкта повинні бути опубліковані в офіційних друкованих засобах масової інформації. У ГК України вперше визначено перелік видань і сама необхідність опублікуван­ня відомостей про державну реєстрацію суб'єктів господарювання та про внесення змін до них органом, що реєструє таких суб'єктів, у спеціальному додатку до газети центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні орга­ну державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта протягом десяти днів з моменту державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому КМУ. В силу принципу загальновідомості будь-яка особа вважається обізнаною про внесення відомостей про су­б'єкта господарювання до єдиного державного реєстру (про внесення змін до таких відомо­стей), що позбавляє її можливості посилатися на незнання наявних в реєстрі відомостей.

11. У ГК України вперше наводиться вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Вмотивована письмова відмова в державній реєстрації надається заявнику в трьох випадках:

- порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання (орган державної реєстрації здійснює первинний моніторинг законності створення такого суб'єкта);

- недостовірність документів, поданих для державної реєстрації суб'єкта господарювання;

- невідповідність вимогам чинного законодавства України документів, поданих для дер­жавної реєстрації суб'єкта господарювання.

Кодексом прямо заборонена (не допускається) відмова в державній реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів та підстав.

12. Однією з гарантій захисту прав та законних інтересів усіх суб'єктів та осіб є гарантова­не Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України» [460] право на су­довий захист. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Є таке право (право на судовий захист) у за­цікавленої особи у разі відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання - таку від­мову може бути оскаржено в судовому порядку (порядок встановлено цивільно-процесуаль­ним та господарсько-процесуальним законодавством України).

13. Державна реєстрація суб'єкта господарювання пов'язана з його легітимацією. Тому діяльність суб'єкта, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, але не зареєстрований, визнається законом нелегітимною, такою, що здійснюється за межами правового поля Ук­раїни, суперечить вимогам суспільного господарського порядку та прямо забороняється нор­мами ГК України. Кодексом передбачено відповідальність за здійснення незареєстрованим суб'єктом господарювання господарської діяльності - всі доходи, одержані таким суб'єктом, є протизаконними, у зв'язку з чим вони стягуються до Державного бюджету України в уста­новленому законом порядку.

14. ГК України встановлює вичерпний перелік підстав для проведення перереєстрації суб'єкта господарювання, а саме:

а) зміна форми власності, на якій засновано даний суб'єкт;

б) зміна організаційної форми господарювання;

в) зміна найменування.

У той же час у нормах Кодексу не встановлено строк, протягом якого суб'єкт, у котрого відбулися такі зміни, повинен звернутися до органів державної реєстрації для проведення перереєстрації. Сама ж перереєстрація здійснюється в порядку, аналогічному процедурі пер­винної державної реєстрації суб'єкта господарювання.

15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання може прово­дитися з двох підстав:

а) у добровільному порядку з власної ініціативи суб'єкта - на підставі його особистої заяви;

б) у примусовому порядку на підставі рішення суду у випадках:

- визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів суб'єкта;

- здійснення суб'єктом діяльності, що суперечить закону чи установчим документам;

- в інших випадках, передбачених законом.

Позов про визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, прокурором, органом, що здійс­нює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси у зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідно­го суб'єкта господарювання. Підставами для визнання недійсними рішень про створення суб'єкта господарювання чи його установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні таких документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юри­дичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду суб'єкта господарювання та форми власності, на якій він заснований. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, покладається на позивача, яким може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю суб'єкта господарювання, проку­рор. Суд може приймати рішення про скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання і в інших випадках, передбачених законом, зокрема у разі визнання тако­го суб'єкта банкрутом на підставі спеціального закону.

Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання позбавляє його можливості продовжувати господарювання — його господарська діяльність припиняється з цього момен­ту. Скасування державної реєстрації визначається ГК України як підстава для здійснення за­ходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання (призначення ліквідаційної комісії, задово­лення претензій кредиторів, стягнення дебіторської заборгованості, публікація повідом­лення про ліквідацію суб'єкта тощо).

16. Спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарю­вання встановлюються законодавством України, зокрема, спеціальним законодавством ре­гламентується державна реєстрація банків, страхових компаній, засобів масової інформації, об'єднань громадян, бірж, житлово-будівельних, гаражних, садових, городницьких коопера­тивів, вищих навчальних закладів тощо.

17. Господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, та ін­ші суб'єкти, зазначені в пункті 1 частини 2 статті 55 ГК України, мають право відкривати свої відокремлені підрозділи без створення юридичної особи та наділяти їх господарською компетенцією. Утворюються такі структурні одиниці у вигляді філій, представництв, від­ділень або в інших формах для здійснення господарської діяльності за межами розташування юридичної особи - така потреба виникає при розширенні обсягів господарювання. Ці струк­турні одиниці визнаються ГК України (п. З ч. 2 ст. 55) як суб'єкти господарювання, що не підлягають державній реєстрації. Суб'єкт господарювання, що відкриває такі структурні одиниці, лише повідомляє орган державної реєстрації за своїм місцем знаходження про їх утворення. Таке повідомлення здійснюється шляхом внесення суб'єктом господарювання додаткової інформації про утворені структурні одиниці (назва, дата, підстави відкриття, міс­це знаходження) до своєї реєстраційної картки, звідки такі відомості потрапляють до єди­ного державного реєстру суб'єктів господарювання. Особливості правового статусу струк­турних одиниць регламентуються статтею 132 ГК України.

18. Держана реєстрація суб'єктів господарювання - складна процедура, з нею пов'язані також спеціальні процедури державної реєстрації змін та доповнень до установчих докумен­тів, державної реєстрації зміни суб'єктом господарювання місцезнаходження або місця про­живання, процедура видачі дубліката свідоцтва про державну реєстрацію такого суб'єкта, процедура скасування державної реєстрації. Усі особливості процедур державної реєстрації суб'єктів господарювання регламентуються спеціальним положенням про порядок держав­ної реєстрації суб'єктів, що розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до його конституційних повноважень.

У зв'язку з прийняттям 15 травня 2003 р. нового спеціального Закону України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755—1V [115], що на­бирає чинності з 1 липня 2004 р., суттєво змінюються: процедура державної реєстрації юри­дичних осіб та фізичних осіб - підприємців, система реєструючих органів, вимоги до оформлення та комплектації документів, які подаються для державної реєстрації.

Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання

1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реор­ганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації- за рішенням влас­ника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

2. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

3. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки при­єднаних суб'єктів господарювання.

4. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки перехо­дять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

5. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

6. Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбаче­них законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт гос­подарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідацій­ного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припи­нення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друко­ваному виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за міс­цезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення ді­яльності суб'єкта господарювання.

1. Незважаючи на те, що в тексті статгі 59 йдеться про «припинення діяльності» суб'єкта гос­подарювання, точніше говорити про припинення не «діяльності», а власне — самого суб'єкта господарювання як такого. У практиці можливі випадки, коли з тих чи інших причин на якийсь період суб'єкт господарювання змушений згортати, припиняти свою діяльність, не здійснювати її (перебувати в простої), але при цьому існування суб'єкта не припиняється. Він продовжує залишатися в правовому полі як існуючий суб'єкт господарювання з усіма правовими наслідка­ми, які випливають звідси. У даній статті, однак, мається на увазі або остаточне припинення будь- якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, або припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі з заміною на нову. У першому випадку матиме місце ліквідація суб'єкта господарювання, у другому - реорганізація. В обох випадках «припинення суб'єкта господарювання» суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквіда­цією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єк­та господарювання.

Припинення суб'єктів господарювання може здійснюватися в добровільному і примусо­вому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників су­б'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених даним Кодек­сом, - за рішенням суду. Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм «уповноваженими особами» на прийняття рішень про їх припинення будуть, напри­клад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Ка­бінет Міністрів України. (До речі, для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників.) Для суб'єктів колек­тивної форми власності - це загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, ко­лективних підприємствах. Для приватного підприємства — фізична особа як власник майна і вона ж як засновник.

Припинення суб'єктів господарювання у формі реорганізації, відповідно до закону, може здійснюватися чотирма шляхами: злиття, приєднання, розділу і перетворення.

Головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (шляхом їх лі­квідації або реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва. Якщо в результаті ліквідації суб'єкта госпо­дарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому до цього, перестають існувати, припиняються на майбутнє, то у зв'язку з реорганізацією вони, так би мовити, успадковуються - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єк­тів, що припинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як у випадку з «приєднанням») утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як пра­вило, на зміненій за обсягом майновій базі.

2. У випадку злиття два або декілька суб'єктів господарювання припиняють своє існу­вання, а всі майнові права й обов'язки кожного з них стають правами й обов'язками нового (єдиного) суб'єкта, який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб'єктів. Орга­нізаційно-правова форма новоутвореного суб'єкта може відрізнятися від колишніх форм суб'єктів господарювання, які злилися.

3. При приєднанні також припиняють своє існування один або декілька суб'єктів господа­рювання з тією відмінністю, від злиття, що всі їх майнові права й обов'язки стають правами й обов'язками не нового суб'єкта господарювання, а того, що раніше вже існував і який продов­жує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворених внаслідок приєднання. При цьому майнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктів господарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопередників. Активи і пасиви суб'єктів господарювання, які припинили своє існування в процесі реорганізації, переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку саме універсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджується викла­деними в статті вказівками на те, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарюван­ня (пов'язані з їх припиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходом усіх майнових прав і обов'язків. Звідси випливає, що правонаступник суб'єктів господарювання, які утворені внаслідок злиття або приєднання, вправі стягувати з усіх їх де­біторів заборгованість, вимагати виконання від контрагентів цих суб'єктів зобов'язань за договорами або іншими угодами. З іншого боку, той же правонаступник зобов'язаний цілком виконати всі зобов'язання за угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у пов­ному обсязі за їх боргами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, що перейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів.

Чинне законодавство не регламентує порядку проведення реорганізації суб'єктів госпо­дарювання шляхом злиття і приєднання. Лише для акціонерних товариств в Україні Поло­женням про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганіза­ції товариств від ЗО грудня 1998 р. [208] визначено порядок їх злиття і поділу. З урахуванням конкретних особливостей він може використовуватися (застосовуватися за аналогією) у ви­падках реорганізації шляхом злиття або приєднання суб'єктів господарювання інших орга­нізаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднання суб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації, оскільки в результаті цього можуть збіль­шитися капітал, фінансова міць підприємства, можливе укрупнення суб'єкта підприємницт­ва. У ринковій економіці «приєднання» може розцінюватися як одна з форм «поглинення конкурента». Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринків конкретних това­рів і послуг, територій, обмеження конкуренції. Тому однією з умов здійснення злиття і приєднання суб'єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. З ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» [58]).

4. Поділ означає припинення одного суб'єкта господарювання й утворення на його майно­вій базі двох чи декількох нових суб'єктів з передачею кожному з них за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, що реорга­нізується.

Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов'язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктів господарювання лише «у відповідних час­тинах», не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступ­ництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, що перейшли до нього разом з частиною зобов'язань.

Обсяг прав і обов'язків кожного з новоутворених у результаті поділу суб'єктів господа­рювання фіксується в роздільному акті (балансі). При цьому зовсім не обов'язково перехід обов'язків має відбуватися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення ви­значається власником майна або іншою особою, уповноваженою до затвердження розділь­ного акта (балансу).

У роздільному балансі визначається, які структурні підрозділи суб'єкта господарювання передаються кожному з новоутворених. У ньому також перелічуються всі договори, зобов'я­зання, позики і кредити банків із зазначенням, за ким закріплюється їх виконання, у якому обсязі переходять права й обов'язки за угодами, відповідальність за виконання виробничих та інших завдань.

Моментом переходу прав і обов'язків до суб'єктів господарювання - правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передаточного чи роздільного балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Реорганізація шляхом поділу може бути як добровільною, так і примусовою. Зловживан­ня суб'єктом господарювання монопольним становищем на ринку надає право антимоно-польному органу звернутися до суду з вимогою щодо його примусового поділу (ст. 53 Зако­ну України «Про захист економічної конкуренції» [282]).

Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними ак­тами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єд­нань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків (Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць від 20 квітня 1994 р. [202]); для акціонерних товариств -згадуваним вище Положенням про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств [208].

У частині 4 статті, що коментується, поряд з поділом, називається і така форма реорганіза­ції, як «виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання». Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізова­ний суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новими, що виділилися з нього. З цієї причини названа норма не відповідає змісту статті 59, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання, і тому підлягає виключенню.

5. Перетворення одного суб'єкта господарювання в інший означає зміну форми власності на майно і/або організаційно-правову форму суб'єкта, що продовжує функціонувати з ко­лишнім обсягом майнових прав, обов'язків і зобов'язань.

6. Ліквідація означає такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможливі будь-яка його діяльність та існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

Ініціатори і підстави для добровільної та примусової ліквідації суб'єкта господарювання наводяться у частині 6 коментованої статті. Додаткових пояснень, мабуть, потребує лише остання підстава, що передбачає «скасування його [суб'єкта господарювання.— Авт.] дер­жавної реєстрації у випадках, передбачених законом». Законодавство України відносить до таких випадків, зокрема, рішення суду (господарського суду) про скасування державної ре­єстрації або про визнання недійсними його установчих документів. Крім того, здійснення організацією діяльності, що суперечить установчим документам, відповідно до чинного за­конодавства України є підставою для скасування державної реєстрації. У свою чергу, таке скасування припиняє підприємницьку діяльність і є підставою для здійснення заходів для ліквідації колективного суб'єкта господарювання і виключення його з ЄДРПОУ.

Організація ліквідується також при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призу­пинення), обмеження або припинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища). При цьому ліквідація здійсню­ється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом державного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припи­нення діяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крім випадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання її банкрутом і від­сутності - після задоволення вимог кредиторів - майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства. За рішенням суду організація ліквідується й у разі си­стематичного здійснення діяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами, забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також у зв'язку з кількаразовим грубим порушенням законодавчих приписів.

7. Після скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання він втрачає статус юридичної особи і надалі не може брати участь у відносинах товарно-грошового обігу, бути позивачем або відповідачем у суді. Однак ліквідованим (таким, що перестав існувати) такий суб'єкт вважається з дня внесення до державного реєстру суб'єктів господарювання запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься до реєстру після затвердження лік­відаційного балансу власником або органом, який призначив ліквідаційну комісію.

8. До офіційних друкованих органів державної влади, в яких підлягає опублікуванню ого­лошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльно­сті індивідуального підприємця, крім названої у частині 8 коментованої статті газети «Урядо­вий кур'єр», належить газета Верховної Ради України «Голос України». У органів місцевого самоврядування за місцем перебування суб'єкта господарювання для цих цілей служать дру­ковані видання відповідної обласної ради.

Стаття 60. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання

1. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утво­рюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представни­ками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворен­ня не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

2. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

3. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господа­рювання, вміщує в друкованих органах, зазначених у частині десятій статті 58 цього Ко­дексу, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

4. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення де­біторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

5. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквіду­ється, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його влас­нику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквіда­ційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

1. Викладений у статті, що коментується, загальний порядок ліквідації (незважаючи на те, що в назві статті буквально сказано «суб'єкта господарювання», усе-таки застосовний не до всіх видів суб'єктів господарювання) зорієнтований на господарські організації- юридичні особи і не відноситься до ліквідації таких видів суб'єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т. ч. філії, представництва).