Етапи становлення економічної теорії

Назва економічного вчення	Період формування	Визначні представники	Основні ідеї
Економічна думка Стародавнього світу та Середньовіччя	З найдав­ніших часів до XV ст.	Конфуцій, Мен-цзи (Китай), Сократ, Ксенофонт, Платон, Арісто­тель (Греція), Варрон, Колу­мелла, Августин Блаженний (Рим), Ібн-Хальдун (Близький Схід), Фома Аквінський, Нікола Орем (Середньовіччя) та ін.	Практичні поради по організації управління господарством та контроль з боку держави за діяльністю виробників; захист приватної власності, рабства і кріпосництва, пріоритетний розвиток землеробства; ранньохристиянські ідеї про працю як джерело багатства, рівність людей перед Богом. Торгівля вважалась другорядним заняттям. Середньовічні автори впроваджували ідеї про необтяжливість податків, заохочення землеробства і ремесла, засудження лихварства і торгівлі як засобу наживи.
Меркантилізм	XV-XVII ст.	Вільям Стаффорд (Англія), Гаспар Скаруффі (Італія), Томас Мен (Англія), Антуан Монкретьєн (Франція), Антоніо Сєрра (Італія), Іван Посошков та Афанасій Ордін-Нащокін (Росія).	Відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. На першому етапі свого розвитку (XV ст.) єдиною формою багатства меркантилісти вважали благородні метали (золото, срібло), виступали проти вивозу грошей з країни, на другому етапі (XVI – XVII ст.) виступали за розвиток зовнішньої торгівлі. Єдиним джерелом прибутку меркантилісти вважали нееквівалентний обмін (менше купувати, а більше продавати). Виступали за активне втручання держави в економіку, задля збагачення суспільства.
Фізіократи	середина XVIIIст.	Франсуа Кене, Анн Робер Жак Тюрго (Франція).	Фізіократи (від грец. – влада природи). Критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створені багатства із "утворів землі", виражали інтереси великих землевласників. Землю, сільське господарство вважали основним джерелом створення продукту і накопичення багатства.

Продовження табл. 1.1

			Першими перенесли дослідження про походження прибутку із сфери обігу в сферу виробництва, однак вони обмежили виробництво лише галуззю землеробства. Наприкінці 70-х років XVIII ст. школа припинила своє існування.
Класична політична економія	XVIIст. 70 ті роки – початок XIX ст.	Уільям Петті, Адам Сміт, Давід Рікардо, Томас Мальтус, Нассау Вільям Сеніор, Джеймс Мілль, Джон Мак-Куллох, Джон Стюард Мілль (Англія), П'єр Буагільбер, Жан Батист Сей, Фредерік Бастіа (Франція), Генрі Чарльз Кері (США)	Відображали інтереси промислової буржуазії. Зосередили увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включаючи всі його сфери, та на вивченні її об'єктивних закономірностей. Класиками була заснована теорія трудової вартості, започаткований аналіз капіталу і процесу відтворення. Ринок розглядали як саморегулюючу систему, яка найефективніше "невидимою рукою" розподіляє ресурси. Згідно з висновками А.Сміта ринкова економіка потребує як найбільшої економічної свободи. Держава не повинна втручатись в економіку. У надрах класичної школи визріли не тільки окремі напрямки економічної думки, але, по суті, сформувалася економічна наука.
Критичний напрям політичної економії	Перша половина XIX ст.	Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (Женева), П'єр Жозеф Прудон (Франція), Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (Німеччина)	Це ідеологія дрібної буржуазії. Полі­тична економія повинна вивчати не са­мі економічні закони, а людину, її по­чуття потреби. Держава мусить керу­вати виробництвом і розподілом ба­гатства в інтересах дрібної буржуазії. Заперечення вільної конкуренції і сво­боди торгівлі. Для капіталізму внут­рішньо властиві кризи перевиробницт­ва, він не має майбутнього, тому потрібно повернутися до дрібнотоварного виробництва.
Економічні вчення західно-европейських соціалістів- утопістів.	XIX ст.	Томас Мор, Роберт Оуен (Англія), Томмазо Кампанелла (Італія), Сен-Сімон, ШарльФур'є (Франція)	Ідея соціалістичної організації – це винахід XIX ст. Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, як про нову систему організації виробництва, висунувши ідею, що соціалізм забезпечить значно вищу організацію вироб­ництва і продуктивність праці, а це створить умови для якісно нового рішення забезпечення потреб

Продовження табл. 1.1

			Проголошували можливість для всіх членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи. Головна умова прогресивного розвитку суспільства – знищення приватної власності.
Марксизм	Середина XIX ст – XXст.	Карл Маркс, Фрідріх Енгельс (Німеччина), В.І.Ленін (Росія).	Виник на базі класичної політичної економії на її завершальному етапі. Суть вчення Маркса – теорія додатко­вої вартості, механізм її одержання – продаж і використання товару особи­вого роду – робочої сили. Сформульо­вана концепція закону вартості, як закону розвитку товарного виробницт­ва. Марксизм характеризу­вав капіта­лізм як останню антагоніс­тичну класову суспільну формацію, після якої внаслідок пролетарської революції наступить ера соціалізму і комунізму.

Таблиця 1.2

Сучасні економічні теорії

Назва економічного вчення	Період формування	Визначні представники	Основні ідеї
Маржиналізм (неокласична економічна теорія)	70-ті роки XIX ст.	Герман Госсен, Йоган фон Тюнен (німецькі дослідники), Жюль Дюпюї, Антуан Курно, Леон Вальрас (Франція), Карл Менгер, Фрідріх фон Візер, Ейген Бем-Баверк (Австрія), Альфред Маршалл, Артур Пігу, Ральф Джорж Хоутрі (Англія), Джон Бейтс Кларк (США), Кнут Вікссель (Швеція), Вільфредо Парето (Італія)	Маржиналізм від французького – граничний. Основою маржина­лізму є теорія граничної корис­ності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої оди­ниці запасу певного виду товарів. Дана теорія протиставляється трудовій теорії вартості. Її автори висунули також теорію загальної економічної рівноваги, згідно якій механізм вільної конкуренції забезпечує "справедливу" вина­городу кожному з факторів виробництва і повне використан­ня економічних ресурсів. Використовували психологічний підхід та математичні методи. Методологічними засадами нап­ряму є мікроаналіз (конкуренція, вільний ринок).

Продовження табл. 1.2

Кейнсіанство	30-ті роки XX ст.	Джон Мейнард Кейнс (Англія), Елвін Хансен, С.Харріс, (США)	Лежить в основі сучасної економічної теорії (економікс). Економічне вчення про необхідність і значимість держав­ного регулювання економіки за допомогою широкого вико­ристання державою фіскальної, кредитно-грошової політики й інших основних заходів впливу на ринковий механізм. Основні цілі – підтримка повної зайнятості за рахунок збільшення державних витрат, інфляційної та податкової політики.
Монетаризм	1950 р. – по тепер. час	Мілтон Фрідмен (США)	Гроші та грошову систему розглядають як вирішальний фактор зростання валового національного продукту і головну причину інфляції, а грошово-кредитну політику – як найважливіший інструмент здійснення економічної політики держави. Ідея економічної свободи реалізується на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави. Основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.
Інституціоналізм	20-ті роки XX ст.	ТомасВеблен, Джон Роджержс Коммонс, Уеслі Клер Мітчелл, Рональд Коуз (США), Джон Кеннет Гелбрейт (Канада)	Напрям виник в кінці XIX століття і остаточно сформувався як альтернатива неокласичному напряму, головною особливістю його є дослідження всієї суку­ності соціально-економічних факторів (інститутів), які розглядаються у взаємозв'язку і взаємообумовленості і в історичному контексті, а також ідея соціального контролю суспільства над економікою.